В Овальному кабінеті не було ні помічників, ні секретарів — тільки президент Байден і його німецький гість. Канцлер Олаф Шольц прибув досить швидко. На 90-хвилинній зустрічі домінували теми війни в Україні та бойових дій у Газі. На порядку денному також був останній секретний пункт — чи готові Німеччина й Америка здійснити одну з найскладніших угод із Кремлем щодо обміну ув'язненими з часів холодної війни?
Вашингтон хотів, щоб Владімір Путін відправив додому двох американців, незаконно затриманих у Росії — колишнього морського піхотинця Пола Вілана і репортера The Wall Street Journal Евана Гершковича. А Путін хотів, щоб Берлін звільнив Вадима Красікова, російського кілера, який відбуває в Німеччині довічне ув'язнення за вбивство, повідомляє The Wall Street Journal.
Союзнику США буде нелегко це зробити. Обидві адміністрації погодилися вивчити цю ідею надалі. У Білого дому не було можливості зробити офіційну пропозицію Москві. Люди, знайомі із цим питанням кажуть що, інформація про дискусії дійшла до Кремля через приватного посередника.
16 лютого, через тиждень після зустрічі в Овальному кабінеті, Навальний, найвідоміший російський опозиціонер, помер. Це був найбільш шокуючий випадок із цілої серії невдач у секретних переговорах щодо ув'язнених між Вашингтоном і Москвою, які вже двічі ставали проблемою для американських президентів.
Колись в Америки була тільки одна людина, яку вона вважала несправедливо ув'язненою в Росії — 54-річний Вілан. Але за майже шість років напружених і агресивних переговорів Путін збільшив рахунок, набивши свої в'язниці американцями для обміну на тих небагатьох росіян, яких він хоче повернути з-за кордону.
"Обидва президенти — Байден і Трамп — зіткнулися з грубою асиметрією між США і Росією, чий лідер чверть століття може наказувати викрасти іноземців з їхніх готельних номерів і засудити на десятиліття за надуманими звинуваченнями", — пише видання.
Путін, якого Байден назвав "м'ясником", не був нормальним партнером по переговорах. Після того як новина про раптову смерть Навального перервала щорічний обід за участю керівників провідних західних спецслужб, деякі учасники одразу ж замислилися над питанням, чи не замовив російський правитель вбивство. Минуло кілька тижнів, а США так і не дали публічної оцінки причин смерті Навального.
Адміністрація Байдена почала свій термін із рішучістю виробити послідовний підхід до переговорів щодо ув'язнених, але була збита з курсу обуренням, коли Росія посадила до в'язниці олімпійську чемпіонку з баскетболу Бріттні Грінер. У той час, як її представники переконували президента звільнити спортсменку, якщо буде потрібно, шляхом обміну на відомого російського торговця зброєю Віктора Бута, міністерство юстиції побоювалося, що така угода ускладнить звільнення Вілана і підштовхне Путіна до захоплення нових американців. Грінер та Бут були звільнені у 2022 році.
На сьогодні в тюремній системі США немає жодного росіянина тієї категорії, яку Кремль хоче отримати в обмін на ув'язнених американців. Вашингтону залишається сподіватися, що іноземні уряди захочуть обміняти росіян, яких вони тримають у в'язницях за звинуваченням у шпигунстві або вбивстві.
"Путін буде забирати дедалі більше і більше американців... Він зрозумів, що може використати наші внутрішні турботи і тривоги", — каже Фіона Гілл, яка сиділа за столом навпроти президента Росії, будучи головним радником президента Трампа з питань Росії.
У вересні Палата представників почала розслідування імпічменту президента Трампа у зв'язку з його відносинами з Україною, що позбавило політиків можливості обмінюватися ув'язненими з Кремлем. У жовтні Гантсман, посол, який відстоював інтереси Вілана, пішов у відставку.
"Усе, що пов'язано з Росією, стало радіоактивним", — сказав один високопоставлений чиновник.
Коли його відвідав новий посол США Джон Салліван, Вілан охоче поділився історичними подробицями про в'язницю. Колись у ній утримувалися німецькі військовополонені, а потім вона стала частиною сталінського ГУЛАГу. Вілан вів невеликий блокнот, у якому скрупульозно записував образи, завдані йому тюремними наглядачами.
Байден хотів "стабільних і передбачуваних відносин із Росією" і тому погодився створити канал зв'язку для обговорення обміну ув'язненими. Представники російських і американських спецслужб прибули на перші переговори в європейський готель, де було заброньовано конференц-зал, щоб приховати його справжнє призначення. Американська делегація приїхала неохоче, побоюючись обміну полоненими, для якого їх послали.
Коли справа дійшла до Вілана, у Росії з'явилася нова похмура вимога: шпигун за шпигуна. Якщо Вашингтон хотів, щоб Москва звільнила американця, засудженого російським судом за шпигунство, США мали домогтися звільнення росіянина, засудженого за аналогічний злочин. А у США немає такого засудженого в тюремній системі.
Однак був один росіянин, про якого Путін почав запитувати: Вадим Красіков, колишній офіцер ФСБ, який відбуває покарання за вбивство в Німеччині. Ці двоє були настільки близькі, що кілер одного разу похвалився, що проводив час із президентом в елітному військовому навчальному центрі.
У наступні тижні американські чиновники спостерігали за тим, як поліція в російських аеропортах та інших місцях почала затримувати все більше американців. До нового року американські чиновники помітили посилення стеження за тими небагатьма американцями, які все ще перебували в Росії. За Еваном Гершковичем, репортером WSJ стежили під час його звітних поїздок до Москви й західної Росії.
Гершковича звинуватили у шпигунстві та ув'язнили в одиночній камері в'язниці "Лефортово", що викликало резонанс у всьому світі. За кілька тижнів Державний департамент визнав його незаконно затриманим, а Байден пообіцяв домагатися його звільнення. Тепер Путін мав двох американців, помилково класифікованих як шпигуни.
Через кілька тижнів після арешту Гершковича, США запропонували п'ятьох осіб, включно з кіберзлочинцями, що, як вони сподівалися, відкриє нові можливості для повернення Гершковича і Вілана без звільнення Красікова. Росіяни чекали. Путін, тим часом, недвозначно натякнув, що він був би відкритий для обміну, який включав би Гершковича. Але, обміну так і не відбулося.
"Імпульс, здавалося, зростав, але все ще не було ні остаточної американо-німецької угоди, ні жодної пропозиції росіянам. Через сім днів після зустрічі Байдена з Шольцем найближчі помічники Навального і його дружина Юлія прибули на глобальну зустріч представників служб безпеки в Мюнхені, де вони сподівалися, що переговори можуть незабаром досягти прориву. Але цього не сталося", — підсумувало видання.