Коли світ почне поступово наближатися до завершення пандемії COVID-19, лікарям доведеться шукати механізми лікування посткоронавірусного синдрому, адже так званий «довготривалий ковід» все ще залишається загадкою для вчених. Багато людей страждають від тривалих наслідків коронавірусу. Для прикладу, лише у Великій Британії проживає понад мільйон людей із «тривалим ковідом», що становить серйозний виклик для медичної науки, пише The Guardian.
Посткоронавірусний синдром може мати величезний вплив на суспільство та робочу силу. Вимальовується реальна клінічна картина, адже багато пацієнтів повідомляють про подібні симптоми, включаючи задишку, труднощі з концентрацією уваги, біль по всьому тілу, постійну втому та інші проблеми.
«Тривалий ковід» вже визнали реальною проблемою в США, Європі та інших країнах. Більше того, «тривалий COVID-19» має багато спільного із синдромом хронічної втоми. Однак, прогресу у вивченні цього стану заважає застаріла і безцільна дискусія про те, чи є ці симптоми чисто «психологічними», а не фізичними.
Звичайно, тривалий ковід та синдром хронічної втоми стосуються і фізичного стану людини. Однак, люди з посткоронавірусним синдромом часто не отримують достатньо уваги від лікарів. Деякі пацієнти могли відчувати, що лікарі не сприймають їхній стан серйозно.
Кожен симптом і будь-який розлад, незалежно від того, психічний він чи фізичний, характеризується помітними біологічними змінами в організмі людини. Наразі достеменно невідомо, чи є ці зміни причиною симптомів, але такі біологічні модифікації цілком реальні.
Цікаво, що одні й ті ж самі біологічні механізми часто можуть залежати від різних факторів і подій. Як різні життєві події, так і інфекційні хвороби, активізують імунну систему людини із загальним впливом на мозок та організм, що призводить до депресії та втоми. Зовсім не дивно, що більшість пацієнтів із синдромом хронічної втоми згадують про стресову життєву подію, або важку інфекційну хворобу як фактор, що сприяв погіршенню їхнього стану.
Дійсно, навіть історична різниця між психічним та фізичним розладом нечітка, якщо дивитися на стан людей, а не на клінічні ярлики. Ця відмінність ніколи не мала на меті пояснити причину розладу, а скоріше описати його основні прояви: тобто конкретні емоції чи поведінку при психічних розладах проти нестабільного функціонування серця, легенів чи інших органів при фізичних розладах.
Більше того, психічні та фізичні розлади часто можуть спостерігатися одночасно у однієї і тієї ж людини. Багато людей із серцево-судинними захворюваннями та діабетом також страждають від депресії, існує безліч інших подібних «комбінацій захворювань».
Психічні розлади, такі як тривога, депресія, шизофренія або біполярний розлад, мають цілком вимірювані біологічні зміни: модифікації в складі крові, слини, а також у функціонуванні серця і травної системи, тощо. Ідея про те, що існує чітке розмежування психічного та фізичного здоров'я, починає старіти.
Той факт, що подібні синдроми та розлади викликають біологічні зміни, не зменшує вагомих доказів на користь того, що не менш важливу роль можуть відігравати «психологічні фактори». На здоров'я може впливати все, що відбувається в людському житті. Крім того, важливим фактором є ставлення людей до конкретних ситуацій.
Стресові життєві події, такі як втрата близьких, безробіття, випадки жорстокого поводження та насильства, бідність чи дискримінація, можуть спричинити або посилити як психічні, так і фізичні розлади. Ці події можуть призвести до гіпертонії, аутоімунних захворювань, серцево-судинних проблем або депресії.
І навпаки, зміни у способі життя та поведінки, а також «психологічна терапія» часто допомагають пацієнтам із фізичними розладами, включаючи рак, діабет, розсіяний склероз та інсульт.
Цей момент особливо важливий у контексті боротьби з тривалим ковідом та синдромом хронічної втоми. Зміни способу життя або психотерапевтичні підходи для цих пацієнтів можуть бути ефективними, але це не означає, що їх симптоми «не є реальними».
Існують також вагомі докази того, що на всі типи симптомів можуть впливати передбачення та переконання, як це неодноразово було продемонстровано потужними ефектами плацебо та ноцебо.
Якщо людям запропонують щось позитивне (наприклад, порожня капсула, яка, на їхню думку, містить ліки) або негативне (порожня капсула, яка на думку людей, містить токсин), це може побороти неприємні симптоми (плацебо) або, відповідно, погіршити стан людини (ноцебо).
Усе це - біологічні ефекти, засновані на вимірюваних фізичних та психологічних змінах, і можуть виникати у всіх. Ось чому стандартна оцінка лікування будь-якого розладу – включаючи посткоронавірусний синдром, вимагає пошуку різних механізмів.
Ті, хто відкидає уявлення про те, що психологічні підходи можуть допомогти краще зрозуміти і лікувати несприятливі фізичні симптоми, ймовірно, ненавмисно потрапляють у пастку диференціації та стигматизації психічних захворювань. Потрібно залучати всі можливі інструменти для лікування тривалого ковіду, резюмує видання.
Дані досліджень вказують на те, що люди, які одужують після COVID-19, можуть відчувати довготривалий вплив на здоров'я. Найбільш масштабне у своєму роді дослідження, опубліковане в п’ятницю в медичному журналі The Lancet встановило, що втома та труднощі зі сном є найпоширенішими симптомами після коронавірусу, які спостерігаються у 63% та 26% пацієнтів відповідно, через шість місяців після встановлення їх первинного діагнозу. Захворювання також може давати тривалі психологічні ускладнення: 23% пацієнтів повідомляють про тривогу або депресію.