На півдні Росії — енергетичний колапс.
У південних регіонах РФ і окупованому Криму почалися віялові відключення світла по 12–15 годин. У деяких містах будинки залишаються без електрики й води по декілька діб. Причиною цього є аномальна 40-градусна спека, через яку електромережі Росії не можуть упоратися з високим навантаженням. Проблема загострилася після того, як 16 липня стався збій на генеруючому обладнанні Ростовської АЕС і було тимчасово відключено один з енергоблоків.
Попри швидкий ремонт енергоблоку та обіцянки влади дати електрику постачання повністю відновити не вдалося. Коли вийде — невідомо: на півдні Росії тривають відключення електрики. І ось уже минулих вихідних жителі Батайська, які вимагали дати світло, вийшли на вулицю, а протестувальники в Краснодарі й Анапі перекрили дорогу. Російський Телеграм-канал «Можем объяснить» звертає увагу на те, що всі ці стихійні виступи відбуваються в містах «скріпного півдня».
Акції протесту, на яких не було політичних вимог, пройшли мирно. За інформацією місцевих ЗМІ, в Краснодарі затримали лише кількох людей, та й тих незабаром відпустили, а анапчан, які перекрили дорогу, оштрафували за порушення ПДР. «Для розростання протесту потенціалу, втім, і немає: на стихійних мітингах не звучать навіть вимоги щодо відставки чиновників муніципального рівня. Усі розуміють правила гри та ризики», — зазначила російська журналістка Катерина Винокурова.
Для Кремля ці стихійні протести через проблеми з роботою ЖКГ наразі не є небезпечними: сьогодні режим Путіна стійкий, має великий запас міцності та забезпечений необхідними ресурсами на багато років. Система зуміла адаптуватися до умов, що виникли після вторгнення в Україну, мобілізувавши суспільство та мілітаризувавши економіку, взявши під контроль опозицію й посиливши репресивний апарат. У підсумку політичних протестів у Росії практично немає.
Однак те, що відбувається в Росії, — непоганий сигнал для українців. Адже навіть найскромніші енергопротести демонструють, що за фасадом благополуччя приховуються системні проблеми й режим відчуває внутрішній тиск.
За останні два з половиною роки в Росії відбулося кілька серйозних протестних акцій. І не в столиці та мегаполісах, де опоненти влади колись мали сильні позиції: загрози протесту у великих містах Кремль зумів знизити за рахунок високих доходів їх жителів, репресій проти системної опозиції, вибіркової мобілізації. Осередки протестного потенціалу розташовані в глибинці — на Північному Кавказі та Заураллі, де вкрай низький рівень життя.
Зокрема взимку 2023 року відбулися мітинги проти підвищення тарифів ЖКГ у Новосибірській області й Алтайському краї. Взимку 2024-го — у Башкортостані, де жителі протестували проти вироку місцевому активісту Фаїлю Алсинову. Але найбільше масових акцій протестів було на Північному Кавказі — в Дагестані: восени 2022 року — через початок мобілізації, влітку 2023 року — через комунальні аварії, восени 2023-го — антиєврейські заворушення внаслідок пропалестинської риторики Кремля.
Однак протести не переросли у щось більше. Й наразі в Росії не передбачаються ні палацові перевороти, ні народні повстання. А нечисленні протести дружин російських військовослужбовців, які виступають проти «безстрокової мобілізації», не сприймаються Кремлем як серйозна загроза. Та й вони потихеньку йдуть на спад: на жаль, населення Росії в масі своїй підтримує війну з Україною. І річ не тільки в ефективній пропаганді російської влади, яка віщає про «вставання Росії з колін».
Гроші, які отримують родини загиблих військовослужбовців, для жителів РФ є досить великими. Особливо для депресивних регіонів: одноразова грошова виплата в разі загибелі солдата становить 5 млн руб. (близько 57 тис. дол.). Похоронні не лише примиряють росіян із загибеллю близьких, а й дають змогу режиму зберегти лояльність громадян.
Гроші, які виплачують контрактникам, приваблюють до армії тих, хто прагне заробити на вбивствах українців. І якщо спочатку одноразова виплата становила 195 тис. руб. (близько 2,2 тис. дол.), то нині в деяких регіонах сума виплат сягнула 1,7 млн (трохи менш як 20 тис. дол.). Ці суми постійно зростають. Так, мер Москви Сєргєй Собянін ухвалив рішення про те, що контрактники, які вступили на службу в столиці, отримають одноразову виплату в розмірі 1,9 млн руб. (21,8 тис. дол.), і тоді загальна сума виплат за перший рік служби становитиме понад 5,2 млн руб. (59,6 тис. дол.).
Однак ставлення до «спеціальної воєнної операції» та влади в росіян може погіршитися, якщо Кремль проведе нову мобілізацію. Наразі ж, на думку The Economist, Росія здатна щомісяця знаходити 25 тисяч солдатів, аби підтримувати чисельність угруповання на рівні близько 470 тисяч людей. Водночас у розпаленій військовій економіці Росії стрімко зростають зарплати. (Втім, одночасно спостерігається й різке зростання цін на продукти харчування й товари.)
Москва в змозі підтримувати воєнні витрати на високому рівні протягом іще досить тривалого часу. Нагадаємо, що Росія витрачає на війну 8% свого ВВП. Але, як зазначає експерт Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії Сєрґєй Вакуленко, «ведення дорогої війни за підтримки звичного рівня споживання в країні та зменшеного в натуральному вираженні рівня виробництва створює серйозний дисбаланс. Закрити його можна лише збільшивши імпорт, для оплати якого доведеться використовувати поточний експортний виторг і накопичення».
Щодо істеблішменту, то попри початковий шок від широкомасштабного вторгнення в Україну представники російської еліти, які перебувають під санкціями Заходу, залякані стратою Прігожина та відчувають ультрапатріотичний чад, загалом зберегли лояльність режиму й згуртувалися навколо Путіна. Тільки співзасновник «Яндексу» Аркадій Волож за два роки після початку вторгнення оголосив про повний розрив зв’язків із РФ.
І хоча значна частина політичної еліти відчуває втому від зовнішньої турбулентності й не бачить гарантій для себе, водночас зростає й кількість зацікавлених у продовженні війни з Україною та протистоянні із Заходом. Політики та бізнесмени, наближені до влади й силовиків, отримують доступ до державних ресурсів, усувають конкурентів і збагачуються на війні. Зі свого боку силовики отримують додаткові фінансові ресурси й збільшують свою вагу в системі російської влади: режим Путіна у своїх репресіях поступово наближається до рівня сталінських.
Однак попри посилення репресивного апарату, відносно хороший стан російської економіки та лояльне до Кремля населення події на кшталт енергопротестів у Краснодарі й Анапі потроху підточують режим Путіна. Колись пара невдоволення вирветься з-під кришки. Й тоді ці протести переростуть у той самий описаний Пушкіним російський бунт, на тлі якого торішній заколот Прігожина виглядатиме невинною витівкою.