Газопровід «Північний потік-2» від Росії до Німеччини є, залежно від того, кого запитати, або енергетичним рятівником для німецьких заводів або подарунком президенту Росії Владіміру Путіну, який намагається тримати Європу у заручниках, маніпулюючи транспортуванням газу. У будь-якому випадку, важке питання полягає в наступному: чи дійсно «Північний потік-2» запрацює, пише The Washington Post.
Під час короткого періоду перебування на посаді нового канцлера Німеччини питання газопроводу стало головним болем для Олафа Шольца і одним із найбільших ранніх випробувань для Берліна в світі «після Ангели Меркель». Завершений у вересні, після п’яти років будівництва, трубопровід фактично готовий до запуску. Але оскільки Росія стягнула війська до кордону України, Шольц зазнає величезного тиску з боку європейських союзників, адже газопровід можна використовувати як інструмент проти Путіна.
Дипломатичні, політичні та економічні наслідки запуску «Північного потоку-2» величезні. Новий газопровід подвоїть транспортування російського газу до Німеччини, минаючи мережу, яка проходить через Україну до Європейського Союзу. Київ розраховує на плату за транзит газу, яку стягує з Москви, як на важливе джерело доходу. Новий трубопровід дає Путіну стратегічну можливість «вирізати» Україну зі схеми транспортування газу до Європи.
В США сенатор Тед Круз намагається заблокувати трубопровід. Затримавши ключові призначення послів адміністрацією президента Джо Байдена, він досяг угоди з лідером більшості в Сенаті, щоб припинити свої дії в обмін на голосування щодо нових жорстких санкцій проти «Північного потоку-2». Для запровадження санкцій знадобиться 60 голосів, тобто всі республіканці плюс 10 демократів — це висока межа в поляризованому Сенаті США.
Але тиск виходить не лише від Круза. Адміністрація Байдена намагалася налагодити стосунки з Німеччиною, зруйновані в роки Дональда Трампа, більш м’яко ставлячись до «Північного потоку-2». Проте США не є прихильниками проекту. Поки Путін брязкає шаблею, Білий дім, а також деякі лідери ЄС, особливо у Східній Європі, хочуть, щоб Шольц пообіцяв заблокувати газопровід у разі посилення російської агресії.
Протягом останніх місяців Росію звинувачували у маніпулюванні постачання газу до Європи, що призвело до зростання цін і низького рівня запасів по всьому континенту. Хоча Путін це заперечував, аналітики назвали його дії відкритим повідомленням для ЄС із вимогою схвалити «Північний потік-2».
Прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький закликав Шольца «не піддаватися тиску з боку Росії і не дозволяти використовувати «Північний потік-2» як інструмент для шантажу». Новий міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок — чия партія «Зелених» довгий час виступала проти «Північного потоку-2», також нещодавно заявила, що газопровід не слід відкривати у разі розширення російської агресії.
Але для Шольца розрахунок складніший. Незважаючи на хворобливі спогади про радянську епоху, багато німців мають більш прагматичні погляди на Росію, ніж жителі інших країн Заходу. Придивляючись до американського імпорту російської нафти, деякі німці бачать лицемірство в спробах Вашингтона зруйнувати «Північний потік-2».
Адміністрація Трампа запроваджувала цілеспрямовані санкції проти проекту. У травні адміністрація Байдена відмовилася від санкцій проти основної компанії, яка контролювала будівництво газопроводу, але все ще намагалася зберігати санкції проти «Північного потоку-2» «на периферії».
«Я думаю, що неприємний побічний ефект американських економічних санкцій у контексті адміністрації Трампа полягав у тому, що німці почувалися залежними. Я думаю, було відчуття, що американський президент використовував подвійні стандарти», – сказала Констанце Стельценмюллер з Інституту Брукінгса.
Як і Nord Steam 1, новий трубопровід на початку мав підтримку «впливового інсайдера»: колишнього канцлера Герхарда Шредера. Після перемоги Меркель на виборах у 2005 році Шредер став головним прихильником газопроводу. Меркель, тим часом, розглядала російські трубопроводи як рішення для комплексних енергетичних потреб найбільшої економіки Європи, особливо після її рішення в 2011 році відмовитися від ядерної енергетики.
Критики трубопроводу, по суті, просять Шольца вибирати між енергетичним майбутнім Німеччини та дипломатичним тиском проти Путіна. Відновлювані джерела енергії почали використовуватися частіше, але все ще мають свої межі. У той же час Німеччина намагається досягти амбітних кліматичних цілей, які змушують її відмовитися від вугілля.
Природний газ залишається ключовим джерелом енергії в Німеччині. Європейські країни намагалися знайти вихід, імпортуючи зріджений газ із США. Але оскільки інші джерела газу у Великій Британії, Голландії та Норвегії обмежені, Росія здається головним джерелом для Німеччини — навіть якщо це суперечить регіональній та трансатлантичній безпеці.
Тим часом газопроводи «Північний потік» вважаються сучаснішими, ніж мережа в Україні. Це одна з причин, чому ЄС вагається щодо запуску нового газопроводу.
«Перехід Шольца до блокування «Північного потоку-2» відштовхне німецьку промислову базу, яка вважає газопровід джерелом енергії, на яке вони розраховували. Але ви також втрачаєте будь-яку претензію на верховенство права», — каже експерт з енергетики Центру стратегічних і міжнародних досліджень Нікос Цафос.
З наближенням зими німці зробили те, що їхня бюрократія вміє найкраще: «виграли час». Німецький енергетичний регулятор оголосив, що рішення про остаточну сертифікацію «Північного потоку-2» буде прийнято не раніше другої половини 2022 року. До того часу Берлін буде знати про реальні наміри Кремля щодо України.
Але навіть якщо газопровід не запрацює, Путін вже отримав вигоду, посіявши суперечки та сумніви між країнами Заходу, резюмує видання.
Відмовившись від санкцій щодо «Північного потоку-2», США сподіваються на відновлення відносин із Німеччиною задля партнерства з Європою у спільній протидії експансії Китаю. Та парадокс подібної політики в тому, що вона сприяє не американо-німецькому трансатлантичному партнерству, а зростанню недовіри до Вашингтона та Берліна з боку країн Центрально-Східної Європи, передусім Польщі, України, країн Балтії, та посиленню російсько-китайського тандему в Євразії.
Про те, чому російський газотранспортний проєкт створює загрозу безпеці не тільки ЄС, а й США, читайте в статті Михайла Гончара та Дениса Вінського «Байден у пастці «Північного потоку-2».