Правила, якими часто більше керує політика, ніж пандемія коронавірусу, завдають емоційної шкоди сім’ям по всьому світу. Мойра Хант не бачилася з матір'ю більше 18 місяців. Хант та її чоловік Шейн живуть у Великій Британії, але самі родом з Австралії, де наразі живе мати жінки. У свої 70 років матері Хант довелося боротися з коронавірусом та іншими хворобами без дочки поруч. Шейн також не зміг повернутися до Сіднея до батька та родичів, пише The Guardian.
Мойра і Шейн можуть поїхати додому, але їм потрібно буде викласти по 10 тисяч фунтів стерлінгів за квитки на літак, а потім ще 3 тисячі доларів «за карантин у готелі», навіть якщо вони повністю вакциновані. Станом на минулу п’ятницю вони також повинні були довести, що у них є «вагомі підстави» для подорожі. Негативну роль грає і несправедливість фінансового елемента.
«Якщо у вас є потужний дохід та вільний час, якщо ви не пересічний представник громадськості, у вас все добре. Але коли ти розумієш, що все зводиться до грошей, прийняти ситуацію стає складніше. Через це важко переносити емоційні наслідки», - каже Хант.
Різні версії подібних історій можна почути в більшості країн світу. Закриття кордонів, суворі та «не дешеві» правила карантину, а також дорогі авіаквитки фактично зробили заручниками мільйони людей з початку пандемії.
Умови перебування цих людей та будь-яка підтримка, до якої вони мають доступ, повністю залежить від того, де вони перебували на початку пандемії. Деякі потрапили у пастку, відвідуючи свої родини, вони врятувалися від розлуки, але потім довелося переживати стрес, пов'язаний із втратою роботи чи навчання. Мігранти-працівники в Перській затоці, звільнені під час пандемії, залишилися на невизначений час без доходу або права на пільги. Сім'ї, які проживають у державах Заходу, але мають коріння у регіонах «червоного списку», таких як Африка, Південна Америка та Азія, розділені через нестачу рейсів та ресурсів.
Результатом є глобальні втрати таких елементів життя, як весілля, дні народження, випускні. Також втрачаються важливі дрібниці: перші кроки першого онука, розквіт нових відносин, заморожених на відстані на початку пандемії. Ділячись історіями про власну розлуку з іншими в подібній ситуації, єдине, що об’єднує всіх людей – це те, що пандемія застала кожного зненацька.
Коли в березні 2020 року почалися перші карантинні обмеження, світ вірив, що це буде короткий, гострий приступ болю, перш ніж все повернеться до нормального стану. Багато людей навіть бронювали квитки, перш ніж відмовлятися.
«Ми витратили більшу частину 2020 року на здогадки. А 2021 рік оголосив найсуворіші та найскладніші обмеження на подорожі та жорсткий карантин»,- каже Шейн.
Намагаючись зрозуміти, як виконати вимоги карантину для подорожі та заощадити гроші – нагадує квест: один правильний хід вимагатиме ще кілька кроків, а один неправильний крок поверне все на початок. Кожен етап виявляє ще один рівень складності, інший рівень ієрархії привілеїв, який пандемія загострила.
На вершині піраміди сидять власники «цінних паспортів», яким не потрібні візи для поїздок у більшість регіонів світу і які живуть у країнах з високим рівнем вакцинації. Внизу - ті, хто живе в країнах, де немає доступу до вакцин. Політичний конфлікт також відіграє свою роль: коли Єгипет був внесений до червоного списку Великої Британії на початку цього року, палестинці із Британії, які відвідували Сектор Гази, опинилися в пастці, оскільки Єгипет – фактично єдиний пункт в’їзду та виїзду.
Як і інші заходи, до яких люди вже звикли, від носіння масок до соціального дистанціювання, існують обґрунтування обмежень на поїздки. Більшість з них випливають із наукового моделювання та великої обережності - розумної суміші, якої слід дотримуватися під час пандемії. Щоб мінімізувати поширення вірусу, є сенс обмежити пересування всередині країн та між ними. Але стає зрозуміло, що у багатьох випадках така політика не переглядається відповідно до прогресу, досягнутого у зниженні кількості випадків хвороби та впровадженні вакцинації.
Важко позбутися враження, що подібні обмеження залишаться нормою і після завершення пандемії коронавірусу, що буде постійно ускладнювати пересування, особливо якщо відправна точка – бідніші країни.
Відвертість цієї несправедливості досягає навіть тих, хто був вакцинований, деякі з них досі не можуть легко повернутися додому до країн із суворими обмеженнями щодо подорожей.
Жорсткі прикордонні правила запевняють вітчизняну аудиторію, що проблема є зовнішньою, це забезпечує помилкове відчуття безпеки, коли контроль над пандемією вдома поганий. Були ситуації, коли минулого року США та Велика Британія заборонили в’їзд із країн із набагато меншим рівнем зараження коронавірусом, ніж у них самих.
Прикордонні обмеження «негнучкі». Вони працюють за принципом: «якщо сумніваєтесь, тримайтеся подалі». В умовах пандемії подібні норми бюрократії не здатні до модифікації та нюансів, необхідних для створення справедливих, розумних механізмів. Результатом цього є груба і жорстока система, яка поклала розлуку людей на дно списків пріоритетів уряду.
«Жорсткі кордони» є популярним заходом у стабільні часи, не кажучи вже про період пандемії. Хоча люди можуть вимагати полегшення доступу до своїх улюблених місць для відпочинку, немає жодних гарантій, що це послабить обмеження для «менш гламурних регіонів», тих, що в народній уяві асоціюються з притоком бідності та міграції.
З цією вбудованою інерцією виникає інша загроза – постійна розлука. «Життя з вірусом» може означати світ, у якому возз'єднання з друзями та родиною є розкішшю, а не правом. Це не повернення до «нормального стану», резюмує видання.
Світова сфера туризму повністю відновиться не раніше ніж 2023 року. Про це йдеться в доповіді Конференції ООН із торгівлі й розвитку (UNCTAD) і Всесвітньої туристичної організації ООН (UNWTO).
Зазначається, що минулого року кількість поїздок у світі скоротилася на 73% порівняно з допандемічним періодом. Це спричинило збитки в галузі туризму і суміжних секторах у розмірі 2,4 трлн доларів.