Пандемія коронавірусу «керує» життям людства вже протягом тривалого часу. Варто визнати, що внаслідок карантинних обмежень багато людей стали дратівливими. Настала зима, ситуація з COVID-19 все ще не під контролем, люди просто втомилися і почуваються приреченими, але, можливо, є надія, що кращі дні настануть вже зовсім скоро, пише британська газета The Guardian.
Значна кількість людей настільки розчарована, що вже не вірить у постпандемічне майбутнє без коронавірусу, а сама лише думка про повернення до звичного соціального життя без карантинних обмежень викликає сумніви. Якщо колись люди з нетерпінням чекали на відпустку, вихідні або канікули, то зараз більшість погодиться, що «старий спосіб життя» мертвий, а найгірші песимістичні прогнози скажуть, що пандемія триватиме вічно.
Під час першого етапу карантинних обмежень люди ще до кінця не розуміли, як довго все може тривати або як погано уряди країн можуть впоратися з кризою. Під час другої хвилі люди стали більш обізнаними і все ще сподівалися на краще. Але чим далі, тим більш песимістичні прогнози починають поширюватися, особливо в соцмережах. Чому стільки людей так песимістично налаштовані? Чому деякі люди отримують задоволення від того, що поширюють неправдиві повідомлення в соцмережах, які стають причиною паніки. Звідки беруться ці, здебільшого необгрунтовані, твердження про те, що пандемія ніколи не закінчиться?
На якомусь рівні це зрозуміло. Песимізм може бути сильнішим за оптимізм. І соціальні медіа сприяють цьому: усі хочуть спершу дійти до “правильної” точки зору на проблему, і чомусь більшість людей вважають, що фаталізм - це хороша позиція. Надія на покращення не надто далеко завела людське суспільство. А от фаталізм має здатність самозміцнюватися. Фаталізм може змусити багатьох почуватися мудрецями, які розуміють речі такими, якими вони є насправді, чиїм урочистим обов’язком є інформувати тих, хто менш обізнаний. Бути песимістом легше.
З одного боку, це добре, що люди не відчувають «надмірну надію» відносно коронавірусу, адже безтурботність тягне за собою ризики, які під час пандемії можуть бути по-справжньому небезпечними. Очевидно, слід знайти рівновагу між сліпим оптимізмом і зануренням у найпохмуріші прогнози. Найкраще, на що можна сподіватися, - це стоїчне прийняття невблаганної реальності з оптимістичним поглядом у майбутнє.
Приймати пандемічну реальність, фантазуючи про те, коли все “нормалізується”, нікому не зашкодить. Можливо, ці надії справді виявляться наївними, але це не означає, що їх варто відкидати. Надія – це хороша річ у житті, адже вона підтримує психічне та навіть фізичне здоров’я людей. Дослідження у всьому світі показують, що тривога, депресія та загальний відчай зростають. Ймовірно, щоб у цьому переконатися, дослідження та статистика не потрібні. Усі й так говорять про те, як їм погано.
Але інколи надмірний песимізм не просто дратує, він є безвідповідальним. Кожна людина несе індивідуальну відповідальність за захист себе та інших. Надія на краще майбутнє не означає меншої мотивації діяти, щоб цього майбутнього досягнути. Набагато легше дотримуватися правил, якщо вважати їх тимчасовими. Сподіватися – означає вірити у майбутнє, і саме ця віра робить сьогодення придатним для життя.
Сприймати майбутнє як «робочий процес» із простором для прогресу може бути більш продуктивною стратегією. Для прикладу можна поглянути на проблему зміни клімату. У цій ситуації також є багато песимістичних прогнозів, які проголошують, що майбутнє виглядає непроглядно темним, і варто просто здатися перед невідворотним. Як і у випадку з кліматичною кризою, індивідуальні дії щодо боротьби з пандемією набагато менш важливі, ніж політика, але навіть «індивідуальний фактор» може бути важливішим, ніж здається. Звичайно, ніхто точно не знає, яким буде майбутнє, але в цьому і вся суть: "контекстом надії є радикальна невизначеність".
І на відміну від проблеми зі зміною клімату, є вагомі підстави вважати, що нинішня пандемічна криза закінчиться навіть лише на основі історичного прецеденту, а не новин про ефективність щеплень та наявну можливість адаптувати вакцини для боротьби з мутаціями вірусу. Так чи інакше, пандемії закінчуються, тому кращі дні вже не за горами, резюмує видання.
Вперше спалах коронавірусу у китайському місті Вухань був зафіксований 12 грудня 2019 року. Першими про випадки захворювання за межами Китаю заявили влади Японії, Таїланду та Південної Кореї.
30 січня 2020 року Всесвітня організація охорони здоров'я оголосила міжнародну надзвичайну ситуацію через коронавірус, а вже 11 березня - пандемію.
Яким буде світ після пандемії, які загрози коронавірус несе для майбутнього людства, читайте у статті архімандрита Кирила Говоруна «Життя після SARS-CoV-2: Середньовіччя чи Ренесанс?» в ZN.UA.