Президент Франції Еммануель Макрон на початку грудня спровокував суперечки, закликавши європейських лідерів надати Росії гарантії безпеки. В інтерв'ю телеканалу TF1 Макрон заявив, що Європа повинна підготувати майбутню архітектуру безпеки на континенті і розглянути, «як надати гарантії Росії». Дехто розкритикував коментарі французького лідера як помилкові та безвідповідальні, а інші звинуватили його в легітимізації неправдивих наративів, які Кремль використовує для виправдання вторгнення в Україну, пише Atlantic Council.
Перед повномасштабним вторгненням в Україну у лютому 2022 року Москва намагалася представити майбутній наступ як раціональну відповідь на десятиліття розширення НАТО в регіони Центральної та Східної Європи, де раніше домінувала Росія.
Кремлівські чиновники казали, що РФ відчуває «загрозу» з боку НАТО і вимагає від Заходу далекосяжних гарантій безпеки. Заяви про «невинність РФ» продовжувалися з початку вторгнення, коли російський президент Владімір Путін та інші кремлівські чиновники стверджували, що розширення присутності НАТО по сусідству не залишило Росії іншого вибору, окрім як відповісти військовими діями.
Наратив про розширення НАТО широко підтримали так звані «зовнішньополітичні реалісти» і західні апологети режиму Путіна. Такий наратив використовувався, аби стверджувати, що Сполучені Штати та інші країни НАТО повинні взяти на себе частину провини за криваву війну в Україні. Вони, як правило, стверджують, що посягання Заходу на традиційну сферу впливу Росії було невиправдано провокаційним і неминуче призвело до жорсткої реакції.
На перший погляд, цей аргумент переконливий, але він не витримує серйозної перевірки. Його найбільш очевидним недоліком є припущення, що НАТО становить якусь загрозу безпеці Росії. Розширення Альянсу після холодної війни було зумовлене оборонними міркуваннями нових країн-членів у Центральній і Східній Європі, які добровільно прагнули вступити до НАТО, щоб захистити себе від імперських амбіцій РФ. Іншими словами, ключовим чинником розширення НАТО був страх перед відновленням російської агресії серед країн, які лише нещодавно здобули незалежність від Кремля. Їхні заявки на членство в Альянсі не потребували жодних підказок з боку Вашингтона, Лондона чи Берліна.
Противники розширення НАТО схильні вважати, що Альянс прагне до певної військової конфронтації з Росією. Однак це, м'яко кажучи, не підтверджується фактами. Насправді, за межами темних фантазій кремлівської пропагандистської бульбашки, сама ідея нападу НАТО на Росію широко визнана абсурдною.
Починаючи з 1991 року офіційні особи НАТО прагнули побудувати довіру у відносинах з Москвою і створили низку органів для сприяння двосторонньому діалогу. На початку 2000-х років сам Путін навіть висловив зацікавленість у вивченні можливості членства Росії. До цьогорічного повномасштабного вторгнення РФ в Україну Альянс дотримувався дуже консервативного підходу до розгортання військ і озброєння в нових країнах-членах, розташованих ближче до Росії, і докладав значних зусиль для збереження прозорості. Це не дії армії, яка готується до нападу.
Остаточним доказом того, що НАТО не становить військової загрози для Росії, є дії самого Путіна. Влітку 2022 року Фінляндія оголосила про своє рішення покласти край десятиліттям нейтралітету і приєднатися до військового альянсу. Зважаючи на спільний кордон довжиною понад тисячу кілометрів, новина про членство Фінляндії в НАТО мала б викликати серйозну кризу безпеки в Росії та призвести до швидкого нарощування військової сили для протидії цій новій «загрозі». Замість цього Путін фактично вивів більшість російських військ з прикордонної зони з Фінляндією і передислокував їх до України. Очевидно, він чудово розуміє, що НАТО не має жодних намірів нападати на Росію.
Так само безпідставними є російські заяви з приводу нібито посилення участі НАТО в Україні. Альянс, як відомо, відмовився надати Україні План дій щодо членства у 2008 році, натомість обмежившись навмисно розпливчастими обіцянками про майбутній вступ. З початком російської агресії проти України у 2014 році НАТО не доклало жодних зусиль, щоб змінити свою обережну позицію щодо прийняття України. Напередодні нинішнього вторгнення і прихильникам, і опонентам було очевидно, що до потенційного вступу України в Альянс залишаються десятиліття.
Якщо НАТО не має наміру нападати на Росію або пропонувати Україні членство, то що ж тоді викликає такий галас? Невдоволення Росії розширенням Альянсу є достатньо щирим, але воно не ґрунтується на відчутті небезпеки. Натомість Москва не сприймає той факт, що вона більше не може відкрито залякувати своїх сусідів країн НАТО. Практично не маючи в своєму розпорядженні інструментів «м'якої сили», Росія традиційно використовувала військову міць для поширення впливу на весь регіон. Членство в НАТО унеможливлює це і тому викликає гірке обурення.
Скарги РФ щодо розширення Альянсу є не лише відображенням розчарування Москви. Важливо, що ці скарги також слугують високоефективною димовою завісою для імперської агресії. Хоча зусилля Кремля зобразити напад на Україну як «антинацистський хрестовий похід» або «війну з сатанізмом» викликали глузування, спроби звинуватити НАТО виявилися набагато ефективнішими. Міжнародна аудиторія, вихована десятиліттями західного геополітичного домінування, надто охоче вірить у те, що Захід також повинен нести певну відповідальність за рішення Росії вторгнутися в Україну.
Хоча, можливо, зручніше вказувати пальцем на НАТО і Захід, російське вторгнення в Україну насправді є найбільш зухвалим актом неспровокованої міжнародної агресії в Європі з часів Гітлера і Сталіна. Сам Путін неодноразово заперечував право України на існування і порівнював свою війну з імперськими завоюваннями російського царя Петра І. Він намагався анексувати чотири українські області і заявив, що українці є «одним народом» з росіянами.
Це допомагає пояснити, чому так багато людей були засмучені заявами президента Макрона про гарантії безпеки для Росії. Протягом багатьох років Кремль цинічно використовував уявні загрози безпеці як засіб виправдання власних актів міжнародної агресії. Своїми нещодавніми коментарями президент Франції ризикнув підтвердити ці фальшиві занепокоєння. Насправді, звичайно, саме Україна, а не Росія, відчайдушно потребує гарантій безпеки. Повторення навмисної дезінформації Кремля лише підбадьорює Росію і продовжує війну.
Раніше повідомлялося, що Макрон вже відповів на критику на адресу своєї заяви, закликавши «не шукати розбіжностей там, де їх нема».