2021 рік може запам’ятатися в Китаї як період, коли президент Сі Цзіньпін став лідером, що найдовше очолював країну з часів Мао Цзедуна. Китай розширює свої «імперські амбіції». А резолюція, прийнята Комуністичною партією країни минулого місяця, відкриває можливість Сі Цзіньпіну залишатися на посаді президента щонайменше до 2028 року, а можливо і довше, пише Financial Times.
Це був також рік, коли посилився відхід Китаю від Заходу. Пандемія коронавірусу, поглиблення суперництва із США, розширення амбіцій Пекіна щодо Тайваню, придушення демократії в Гонконгу та агресивна економічна політика, спрямована на такі країни, як Литва, Канада та Австралія, підвищують напругу між Китаєм та Заходом.
Таке зростання антагонізму посилює протиріччя на глобальній арені. Незважаючи на різке уповільнення економіки в останні кілька місяців, Китай залишається провідним двигуном глобального зростання. Згідно з прогнозами МВФ, щороку до кінця 2026 року Пекін буде забезпечувати п’яту частину зростання світового валового внутрішнього продукту.
Приблизно чотири десятиліття Захід і Китай співпрацювали економічно та дипломатично на користь обох сторін. Але ця епоха добігає кінця.
Зараз вирішальне питання полягає в тому, якою мірою можна керувати процесом «взаємного роз’єднання» Вашингтона та Пекіна, щоб мінімізувати економічні наслідки та запобігти ризику конфлікту.
Поки що таке «управління» протистоянням виглядає невловимим. Немає жодних гарантій, що конкуренція між США та Китаєм не «переросте у відкритий конфлікт».
Під час візиту в Джакарту в грудні держсекретар США Ентоні Блінкен розкритикував «агресивні дії Пекіна» проти сусідів і підтримав наміри Вашингтона зробити Індо-Тихоокеанський регіон «вільним від примусу Китаю». Пекін швидко відповів, звинувативши Америку в «перебільшенні китайської загрози».
Справді, небезпека навколо Тайваню різко загострилася у 2021 році. Часті вторгнення Китаю в «зону ідентифікації протиповітряної оборони» острова з винищувачами, бомбардувальниками та іншими військовими літаками міністр оборони США Ллойд Остін назвав «схожими на репетиції військових дій проти Тайваню».
Пекін розглядає Тайвань як частину своєї території. Сі попередив, що країни, які виступають за незалежність острова, «грають з вогнем», але він також додав, що «терпляче ставиться до ситуації» і хоче мирного возз'єднання з Тайванем. Цю заяву в США сприйняли як намагання «знизити температуру».
Тим не менш, автократичний стиль керівництва Сі ускладнює оцінку справжніх намірів Пекіна. Величезне нарощування військового потенціалу Китаю, яке включає нещодавно розроблену гіперзвукову ракету, а також прогнози Пентагону про те, що Пекін збільшить ядерний арсенал в чотири рази, може підбадьорити Комуністичну партію.
Тим часом, почуття тривоги у Вашингтоні через зниження глобального впливу США підкріплюється недавніми гучними прогнозами про те, що Китай «невдовзі випередить Америку в сфері технологій».
Усе це створює дуже небезпечний етап світової історії. Шанси відкритого конфлікту впливових держав у найближчі роки реальні.
США та їх західні союзники повинні вирішити, як вони будуть надалі реагувати на зростання впливу та амбіцій Китаю.
Захід також повинен залучити Пекін до відкритих дискусій, спрямованих на узгодження ситуації. Якщо цього не зробити, то катастрофічні наслідки чекають і Китай, і Захід, а також решту світу, резюмує видання.
Посилення конкуренції зі США призвело до того, що Китай змінив свою політику військового базування за кордоном, намагаючись створити безпекове коло з країн, котрі залежать від нього економічно. Першою була створена база у Джибуті. Тепер масмедіа повідомляють про плани Пекіна відкрити базу в Екваторіальній Гвінеї.
Про те, як КНР зміцнює свої геоекономічні та військові позиції у світі, — у статті Наталії Бутирської «Китай підбирається до берегів США: що це означає».