Що за гру затіяв самопроголошений президент Білорусі Аляксандр Лукашенко?
За останні місяці він звільнив понад сотню політв’язнів. Пізніше повідомив, що завжди хотів мати нормальні відносини із Заходом. А недавно заявив, що «у високих колах Росії декому кортить приєднати Білорусь, але спроба зробити це обернеться війною». Щоправда, ця риторика не завадила провести 5 листопада в Мінську засідання Ради міністрів Союзної держави, після якого російський прем’єр Міхаіл Мішустін зазначив, що Росія та Білорусь «ідуть пліч-о-пліч».
То що ж відбувається в Білорусі?
Зважаючи на все, Лукашенко веде свою традиційну гру, спрямовану на те, щоби зберегти та зміцнити владу, яку має намір підтвердити на президентських виборах, призначених на 26 січня 2025 року.
Хоча очікується участь різних кандидатів, конкуренції на виборах не буде: Лукашенко проведе їх максимально контрольовано, не повторюючи помилок чотирирічної давнини. Новим терміном він хоче перегорнути сторінку виборів 2020 року й перезавантажити свою «легітимність» в очах Заходу, Росії, Китаю. Це дасть йому змогу повернутися до традиційної політики: граючи на суперечностях між Заходом, з одного боку, й Росією та Китаєм — з іншого, виторговувати собі економічні та політичні преференції.
За останні чотири роки Лукашенко зміцнив свою владу всередині країни й трохи послабив васальну підпорядкованість Кремлю. Проте вплив Москви на Мінськ залишається великим, як і персональна залежність Лукашенка від Путіна. Ступінь обмеження суверенітету Білорусі проілюструвало інтерв’ю ВВС, в якому Лукашенко заявив, що Путін не просив у нього дозволу напасти на Україну з білоруської території, оскільки це було звичайне виведення військ після навчань.
І хоча Лукашенко стверджує, що без його згоди Путін ніколи не використає ядерної зброї, розміщеної в Білорусі, зважаючи на все, самопроголошений президент ілюзій не має — використає, якщо вважатиме за потрібне. Така ситуація принижує Лукашенка, зв’язує йому руки. Тому він намагається розбавити патронсько-клієнтські відносини Росії з Білоруссю, розвиваючи контакти з Китаєм, арабськими монархіями й африканськими державами. І, звісно ж, пробує налагодити зв’язки з ЄС і США.
Прагненням перезавантажити відносини із Заходом і розширити поле для маневрів із Росією пояснюється й звільнення Лукашенком політв’язнів — у минулому такий маневр уже неодноразово спрацьовував. Підписуючи укази про помилування, він зондує потенційні точки дотику й можливі компроміси. На думку експерта берлінського Центру Карнегі Артема Шрайбмана, мета Лукашенка — покрокове або повне скасування санкцій або хоча б якісь акти символічного визнання.
Звісно ж, заява Лукашенко про те, що приєднання Білорусі до Росії призведе до війни, — не більш як слова. Якщо справа дійде до збройного конфлікту, білоруська армія недовго протримається проти російської. Якщо взагалі не відразу складе зброю. За словами Лукашенка проглядається декілька цілей.
По-перше, продемонструвати білорусам, що він є гарантом суверенітету Білорусі. По-друге, показати Кремлю, що його країна — рівний партнер Росії. По-третє, посилити значущість Білорусі для Заходу й повернути його за стіл переговорів. По-четверте, виторгувати в Кремля якомога більше грошей. На сьогодні РФ фактично дотує білоруську економіку, а сума білоруського боргу Москві перевищує 8 млрд дол. А за нинішньої ситуації Кремль може давати менше грошей на гірших умовах.
Білоруська економіка хоч і демонструє нині високі темпи зростання (за січень–липень 2024 року ВВП збільшився на 5,5%), однак перегрілася. Це через те, що вона тісно пов’язана з економікою російською. На думку експерта білоруського центру BEROC Анатолія Харитончика, білоруська економіка наближається до піку активності, за яким буде спад. І головне тут — чи буде зниження до збалансованого обсягу ВВП плавним, чи Білорусь очікує жорстка посадка. За словами економіста, 2025 року влада спробує витягнути ситуацію за умови, що в Росії й у світі нічого різко не обвалиться.
У цій ситуації для Мінська можуть бути рятівними торговельно-економічні та політичні відносини з Пекіном: західні санкції проти Білорусі підштовхнули до розвитку її торговельних відносин із Китаєм. (Товарообіг між країнами 2023 року становив 8,4 млрд дол., що в 2,8 раза більше, ніж 2020 року.) Водночас білоруські експерти зазначають, що в інтересах Пекіна нормалізувати відносини Мінська із Заходом. Адже через Білорусь проходять транспортні маршрути до Європи. А обмеження на білорусько-польському або білорусько-литовському кордоні б’ють по китайських компаніях.
Хоча звільнення політв’язнів може виглядати як готовність пом’якшити репресії, малоймовірно, що за Лукашенка відбудеться політична лібералізація. Вона можлива в Білорусі лише за двох умов. По-перше, в разі серйозної внутрішньополітичної й економічної кризи в Росії, коли Кремлю буде не до економічної та військової підтримки наявного режиму в Білорусі. По-друге, в разі відсторонення Лукашенка від влади. На сьогодні жодна з двох умов не проглядається.
Поки Лукашенко контролює ситуацію в країні, а силові структури й номенклатура демонструють лояльність, вони бояться нестабільності, яка може настати в разі смерті або усунення авторитарного лідера. Політична опозиція або відбуває тюремний строк, або вигнана за межі країни. Протестні настрої хоч і є, однак білоруси придушені репресіями. Люди бояться — арешти та звільнення за участь у подіях літа–осені 2020 року тривають досі.
Хоча перемога Трампа на виборах дає Лукашенкові додаткові можливості, але за нинішнього рівня політичних репресій, співучасті у війні Росії проти України малоймовірно, що навіть після звільнення певної кількості політв’язнів на Заході в недалекому майбутньому захочуть вивести з ізоляції Лукашенка та Білорусь. Водночас білоруські експерти припускають, що процес налагодження відносин Лукашенка із Заходом може зірватися через зусилля Москви або яструбів усередині білоруського режиму.
Але в Лукашенка не так багато варіантів для подальших дій. Живучи у власному світі, він намагається використовувати всі засоби, щоби зменшити залежність від Путіна й зміцнити своє перебування при владі.