Президент США Джо Байден планує створити «єдиний фронт» проти Китаю, для цього він готовий об’єднатися із американськими демократичними союзниками в Азії. У четвер представники адміністрації президента США Джо Байдена проведуть першу зустріч на високому рівні з Китаєм. Державний секретар Ентоні Блінкен та радник з питань національної безпеки Джейк Салліван зустрінуться зі старшим членом Політбюро Комуністичної партії Яном Цзечі та китайським міністром закордонних справ Ван Ї, пише The Washington Post.
Салліван заявив, що вони з Блінкеном збираються пояснити, як нова команда нового президента США "має намір діяти на стратегічному рівні", та планують описати своє занепокоєння щодо деяких аспектів діяльності Китаю.
Президент Байден випустив "Тимчасові стратегічні вказівки щодо національної безпеки" на початку цього місяця, його команда тільки почала працювати над Стратегією національної безпеки США. Це залишає деякі питання про готовність представників його адміністрації до зустрічі з китайськими дипломатами, але навіть короткі стратегічні вказівки за відсутності повної стратегії є початком.
Байден уже розмовляв із лідером Китаю Сі Цзіньпіном. Минулого тижня американський президент провів перший онлайн-саміт із союзниками з Азії, зокрема з Японією, Індією, Австралією. Цей форум був присвячений розвитку "вільного та відкритого Індо-Тихоокеанського регіону". Незадовго до цього саміту Блінкен та міністр оборони США Ллойд Остін зустрілися зі своїми південнокорейськими та японськими колегами. Це елементарна хореографія, яка заспокоює американських союзників і сигналізує про те, що Вашингтон знову підтримує "регулярний порядок" у дипломатичному процесі.
Але саміт не є стратегією боротьби з суперечливою поведінкою китайської влади. Перелік агресивних дій влади Пекіна, які вимагають уваги США, має містити: будівництво військових баз у Південно-Китайському морі; загрозу Тайваню, В'єтнаму та Індії; збільшення стратегічних ядерних сил та участь у глобальній кібервійні; розширення можливостей програми ядерної зброї Північної Кореї; можливе приховування витоків COVID-19; порушення прав уйгурів та репресії проти Гонконгу.
Попереду існує великий ризик, якщо найважливішою метою Байдена щодо Китаю є "з’ясувати, чи існують інші шляхи співпраці з Пекіном", як нещодавно повідомив Блінкен, адже така стратегія водночас може виявити слабкі сторони США. Ймовірно, питання проблеми зміни клімату може стати першим аспектом співпраці між Китаєм та Штатами.
Навіть якщо "інші шляхи співпраці" - це лише дипломатичний хід, Блінкен і Салліван повинні пояснити китайським колегам, що політика Байдена буде принципово відрізнятися від політики його попередників. Громадська думка США, як і в багатьох демократіях, наразі схильна негативно ставитись до Пекіна через його подекуди агресивну поведінку. Численні суперечливі дії Китаю посилюють недовіру до нього на міжнародній арені.
Блінкен і Салліван також повинні наголосити на тому, що президенство Байдена не означає повернення епохи Барака Обами. Хороші часи для відносин США та Китаю не прийдуть без значних змін у поведінці Пекіна. Китайська влада повинна вдаватися до реальних дій, а не лише роздавати обіцянки, як це часто бувало в минулому. Сьогодні Сполучені Штати не можуть дозволити собі так легко відродити невимушену приязнь колишнього президента Барака Обами до Китаю.
З огляду на кілька заяв Байдена про зовнішню політику та його вісім років перебування на посаді віце-президента Обами, Пекін імовірно розраховує на м’якість нового американського лідера. Тому Байдену варто пояснити, що в цьому аспекті Пекін помиляється.
Довести те, що він суттєво відрізняється від Обами може бути важким завданням для Байдена. За іронією долі, навіть показати те, що Байден має інший план, на відміну від хаотичної стратегії свого попередника Дональда Трампа також може виявитись важко. Якщо досягнення домовленостей про зміну клімату з Пекіном є нагальним завданням, то цілком вірогідно, що команда Байдена не зможе легко знайти спільну мову з Пекіном навіть у цьому аспекті. Непередбачувана політика Трампа зникла, але наслідки його дій все ще залишаються.
Блінкен і Салліван повинні пояснити, що Байден, на відміну від Обами, визнає Китай як мінімум конкурентом, якщо не ворогом - і Сполучені Штати будуть адаптувати свою політику відповідно до такого стратегічного мислення. На відміну від Трампа, Байден буде думати і діяти стратегічно.
Звісно, американським чиновникам не потрібно бути занадто войовничими, висловлюючи ці зауваження, але вони повинні бути настільки ж впевненими та напористими, як і їхні китайські колеги. Адже дипломати з Китаю, без сумніву, будуть активно просувати інтереси Пекіна. Якщо Блінкен і Салліван не будуть наполягати на менш агресивній поведінці Китаю в Південно-Китайському морі, щоб не поставити під загрозу пріоритетні цілі щодо зміни клімату, китайські дипломати це миттєво відчують. І Сі Цзіньпін не буде вагатися, а почне використовувати будь-яку представлену можливість.
Звісно, перша зустріч на високому рівні Вашингтон-Пекін не вирішить жодних серйозних питань, і ніхто цього не очікує. Якщо Блінкен і Салліван підкреслять, що Байден розробляє послідовну стратегію та готовий рішуче протистояти агресивній поведінці Китаю, це вже стане суттєвою відмінністю у політиці США щодо Пекіна за останні 12 років. В будь-якому разі, питання Китаю стає дедалі важливішим центром внутрішньополітичних дискусій Америки, резюмує видання.
12 березня відбувся перший в історії саміт лідерів країн Індо-Тихоокеанського партнерства — США, Індії, Японії та Австралії, так званого «квартету», або «четвірки».
Ініціатором віртуальної зустрічі у верхах став президент США Джо Байден. Стримування зростаючої активності Китаю в Південно-Східній Азії належить до найважливіших стратегічних завдань зовнішньої політики США ось уже друге десятиліття. На одностайну думку аналітиків, формування такого партнерства для вирішення «китайської головоломки» цілком укладається в наміри Вашингтона повернутися у світову політику насамперед через багатосторонні механізми.
Про те, як лідери США, Індії, Австралії та Японії формують військово-політичний альянс для стримування Китаю, читайте в статті Сергія Корсунського «Гра в чотири руки».