Під гучний акомпанемент політичних репресій, які трансформують Росію в тоталітарну державу, в країні відбувається чергова президентська кампанія. Інтриги жодної, адже переможець відомий заздалегідь. І це — Владімір Путін.
За тотального контролю Кремля над виборчими процесами, жорсткого репресивного апарату, відносної економічної стабільності в країні та високого рівня популярності Путіна вибори — це проста формальність. Голосування 17 березня має лише легітимувати його подальше перебування при владі й продемонструвати росіянам і світу консолідацію російського суспільства навколо національного лідера в умовах війни Росії з Україною та протистояння із Заходом.
Проте виборча кампанія спричинила занепокоєння в Кремлі. І не через фізичний стан Путіна: попри жарти в соціальних мережах про холодильник і валізку, для свого віку російський президент цілком здоровий. Причина тривоги — зліт маловідомого ліберального політика Бориса Надєждіна.
На відміну від ржевської журналістки Єкатєріни Дунцової, Надєждіну дозволили розпочати збір підписів за висування кандидатом у президенти. Участь у виборах політика, який критикує рішення Путіна розпочати «СВО» й обіцяє звільнити російських політв’язнів, мало створити видимість конкурентної боротьби. Але заступник голови АП Сєргєй Кірієнко, який курирує внутрішню політику, недооцінив ризики від появи у виборчій кампанії лоялістського кандидата, який нехай і не відмовляється від окупованих територій України, але відкрито просуває антивоєнні тези.
Черги громадян, які бажали поставити підпис за Надєждіна, стрімке зростання рейтингу політика (як засвідчило опитування агентства Russian Field, наприкінці січня за нього готові були проголосувати 10,4% тих, хто визначився з кандидатом, і 7,8% серед усіх опитаних) продемонстрували Кремлю наявність у країні запиту на альтернативу Путіну. Своєю чергою роздроблена російська опозиція, яка перебуває в еміграції, сповнилася натхнення через те, що збір підписів за висування Надєждіна продемонстрував протестний потенціал у російському суспільстві.
Враховуючи стрімке зростання рейтингу, Надєждін цілком міг посісти на виборах друге місце з досить великим результатом. Для Кремля, який цілеспрямовано розщеплює «протипутінський» електорат і дискредитує ліберальні цінності, такий сценарій був неприпустимим: альтернативи Путіну не має бути.
Влада відреагувала миттєво: під приводом того, що кількість недійсних підписів перевищила допустимий відсоток, ЦВК відмовила Надєждіну в реєстрації. Своєю чергою кремлівський пропагандист Владімір Соловйов у межах залякування росіян в ефірі своєї програми «подякував» Надєждіну за список «неблагонадійних ворогів народу» і «недознищених навальнят»: «Він виконав велику роботу: вичленував, зібрав усі їхні персональні дані й віддав компетентним органам на вивчення».
Надєждін, який оскаржує у Верховному суді відмову ЦВК у реєстрації кандидатом у президенти Росії, вчиняє необхідні дії з розрахунком на подальшу політичну кар’єру. Наприклад, для участі у виборах до Мосгордуми. Але в його майбутньому як політика багато що залежатиме від післявиборчих розкладів і дій «веж Кремля» для контролю над політичним полем і боротьби із зовнішніми та внутрішніми ворогами.
Тепер у Путіна лише три «спаринг-партнери», а насправді статисти: Лєонід Слуцкій (ЛДПР), Ніколай Харітонов (КПРФ) і Владіслав Даванков («Новые люди»). Російські ЗМІ пишуть, що АП хоче забезпечити Путіну перемогу з результатом не менш як 80% за високої явки. Цілком імовірно, що саме Слуцкому «підмалюють» друге місце, а Даванкову — четверте. Водночас результати опитування ВЦІОМ свідчать, що за Путіна проголосували б 75% опитаних, за Даванкова — 5%, а за Харітонова та Слуцкого — по 4% респондентів.
Президентської програми в Путіна немає. Головний ідеологічний складник у його виборчій кампанії — ставка на сімейні цінності та консолідацію нації перед ворогом. Водночас у Кремлі намагаються не акцентувати увагу на поганих новинах і не дратувати людей. Можливо, аби сформувати ще сприятливіше тло у виборчій кампанії для Путіна, російська армія намагатиметься захопити Авдіївку або інше українське місто чи село до 17 березня.
Російський політолог Володимир Гельман передбачає, що після президентських виборів відбудеться новий раунд ескалації. На його думку, це призведе не лише до «мобілізації (її радше намагатимуться відтягати й не анонсувати, наскільки це можливо, збільшивши масштаби призову), а й до зрушення у бік значно більшої радикалізації внутрішньої та зовнішньої політики — починаючи від повної й повсюдної заборони Youtube і абортів і закінчуючи практичною реалізацією військово-політичних порад професора Караганова».
На жаль, ситуація в Росії така, що політичні зміни в найближчому майбутньому там неможливі й Путін залишатиметься при владі роками: після заколоту Прігожина російському президентові поки що не загрожує ані змова в кулуарах Кремля, ані революція на вулиці. Тим більше, що Росія, на жаль, у війні на виснаження наразі в більш виграшному становищі: Кремль зумів адаптуватися до умов, що виникли після початку широкомасштабного вторгнення в Україну, зміцнивши економіку й посиливши репресивний апарат.
Нині режим стійкий: він має великий запас міцності й забезпечений необхідними ресурсами на довгі роки, а істеблішмент, оговтавшись від шоку після 24 лютого, згуртувався навколо російського президента. Нерішучість Заходу в підтримці України лише посилює позиції Путіна в російській еліті та зміцнює її віру в перемогу у війні. Російські політологи вважають, що система протримається щонайменше аж до тридцятих.
Необхідністю консолідуватися перед зовнішньою загрозою пояснюються репресії, а після того, як Кремль розгромив ліберальну опозицію й узяв під контроль Z-патріотів, політичних протестів практично немає. Протести, які періодично виникають у Росії, купірує влада. Та й виступають росіяни не проти війни. Здебільшого вони виходять на вулицю, обурюючись відсутністю водопостачання й електрики, наявністю в регіоні екологічних проблем або через міжнаціональні конфлікти.
У російській глибинці є великий протестний потенціал. Але Кремль зробив висновки з протестів проти мобілізації восени 2022 року. Тепер відбувається прихована мобілізація в злиденній провінції. Невдоволення ж далекою війною влада компенсує високими зарплатами військових і допомогою родинам загиблих. А протести дружин російських військовослужбовців, які виступають проти «безстрокової мобілізації», вкрай нечисленні й знаходять відгук лише в російської опозиції у вигнанні.
За цих умов навіть збільшення кількості загиблих і жорсткість режиму в найближчому майбутньому серйозних протестів не спричинить.
Російська економіка, яка вистояла під західними санкціями, перебуває у відносно благополучному становищі: 2023 року вона відновилася після падіння 2022-го. А за рахунок війни навіть демонструє зростання. Але, як зауважує російське видання «Медуза», «все далеко не так райдужно: за успіхи військового виробництва щодня розплачуються росіяни, інфляція сягнула 7,5% (що визнає і Путін), мілітаризована економіка перегрілася, а 2024 рік загрожує їй гальмуванням і навіть новим спадом».
Та хоч як би погіршувалася в перспективі економічна ситуація в Росії, вона не зупинить Путіна. Тим більше, як зауважує російський економіст та іноагент Владислав Іноземцев, «у росіян місце економіки в пріоритетах посіли ідеологія та геополітика. А «СВО», санкції та зовнішній тиск не спричинили протестів і фактично не підірвали позиції команди Путіна». А поки Путін при владі, триватиме й російсько-українська війна: російський президент не збирається відступати й має намір домогтися того, щоб Україна прийняла його умови капітуляції.