У протистоянні з Китаєм Америка має велику географічну проблему: її найпотужніший блок союзників - країни НАТО, знаходиться на іншому боці світу. Це призвело до трансатлантичної неузгодженості у відносинах з Китаєм, і викликало дискусію про те, як європейські країни повинні захищати співвідношення сил в Індо-Тихоокеанському регіоні, пише Bloomberg.
У цьому випадку військова сила не може бути стратегічно мудрою відповіддю. Американські союзники з НАТО не врятують ситуацію в Індо-Тихоокеанському регіоні за допомогою військової присутності. Але вони можуть зробити дещо важливіше: допомогти Вашингтону перетворити двостороннє протистояння з Китаєм на багатостороннє.
Попри те, що конкуренція США та Китаю зосереджена в Індо-Тихоокеанському регіоні, Європа відіграватиме вирішальну роль у цьому протистоянні. Європейські члени НАТО досі представляють найбільшу у світі концентрацію розвинених демократій та найбільш грізну в економічному та військовому відношенні групу союзників США.
Але оскільки більшість європейських країн розташовані далеко від «прифронтових смуг» Індо-Тихоокеанського регіону, вони відносно повільно реагують на китайську загрозу. Ця асиметрія породила кілька великих розбіжностей, наприклад, Європейський Союз уклав інвестиційну угоду з Пекіном саме тоді, коли Джо Байден вступав на посаду президента США.
Наразі, європейська політика, схоже, рухається в правильному напрямку, хоча і поступово. Однак риторика таких лідерів, як канцлер Німеччини Ангела Меркель та президент Франції Еммануель Макрон, є більш двозначною.
З початку 2020 року кілька європейських країн відмовилися від обладнання китайської компанії Huawei у побудові своїх телекомунікаційних мереж 5G. ЄС запровадив санкції проти Пекіна за його жорстоке ставлення до уйгурів у Синьцзяні, викликавши грізну реакцію Китаю, що поставило інвестиційну угоду під загрозу.
Мабуть, найцікавіше те, що кілька ключових союзників США виявляють більший інтерес до ситуації в Індо-Тихоокеанському регіоні. Нещодавно Франція керувала морськими навчаннями, спільно з Америкою, Австралією, Індією та Японією в Бенгальській затоці. Британська оперативна група авіаносців розміститься в Індо-Тихоокеанському регіоні наступного місяця.
Париж і Лондон відправили морські судна до Південно-Китайського моря. Інші країни, включаючи Німеччину, розробляють стратегії підтримки стабільності в Індо-Тихоокеанському регіоні. Існують навіть суперечки про те, як європейські військові можуть допомогти захистити Тайвань від китайської атаки.
Проте не всі американські оборонні аналітики задоволені цією діяльністю. Існує два протилежні погляди на те, яку роль повинна відігравати Європа в китайсько-американському суперництві.
Одна з позицій полягає в тому, що Вашингтон повинен заохочувати таку глобалізацію європейських оборонних інтересів. Насправді, в умовах військової кризи навіть потужні союзники НАТО, а саме Франція та Велика Британія, навряд чи зроблять вирішальний внесок у захист Тайваню. Але завдяки правильній стратегічній діяльності в мирний час вони можуть чітко показати, що існує глобальний інтерес у збереженні вільного та відкритого Індо-Тихоокеанського регіону та захисті вразливих держав від агресії.
Крім того, вони можуть надати важливу допомогу для колективного реагування Америки у разі початку конфлікту. Союзники НАТО можуть створити коаліцію держав, які будуть стримувати агресію Пекіна в регіоні.
Друга точка зору полягає в тому, що Америці слід надати пріоритет більш жорсткій регіоналізації європейської оборони. Прихильники такого погляду стверджують, що найбільшою загрозою для здатності Америки зберігати контроль в Індо-Тихоокеанському регіоні є оборонні зобов'язання в інших місцях.
На думку деяких аналітиків, замість того, щоб просити європейські уряди проектувати відносно обмежену військову потужність у далекі океани, Вашингтон повинен переконати їх взяти на себе більший оборонний тягар у Європі та інших регіонах, ближчих до Європи територіально, таких як Африка та Близький Схід. Якщо НАТО буде приділяти більше уваги вирішенню проблем «другого рівня», таких як Росія та міжнародний тероризм, тоді США зможуть зосередитися на Китаї.
У військовому відношенні другий підхід є більш ефективним. Підвищення британських військових витрат може принести більше користі у Північній Атлантиці чи Балтії, ніж в Індо-Тихоокеанському регіоні. Європейські союзники повинні зробити більше для підкріплення «східного флангу» НАТО.
Проте використання європейських оборонних можливостей не є таким простим завданням, як може здатися на перший погляд.
Якщо США будуть приділяти менше уваги ситуації в Європі та на Близькому Сході, європейці також не будуть брати на себе зайву відповідальність. Коли США оголосили, що покидають Афганістан, це зробили і американські союзники НАТО. Якщо Вашингтон почне «віддалятися» від присутності Європи, результатом буде роздробленість НАТО, що стане проблемою у боротьбі проти агресії Росії.
Регіоналізований підхід також передбачає викривлене патерналістське ставлення до союзників, яких Америка прагне об'єднати. Президенти США від обох партій роками намагалися переконати союзників НАТО серйозніше ставитись до виклику Китаю. Тепер було б дивно, якби Америка вказала, що «справжні» інтереси Європи є регіональними, а не глобальними.
США можуть виграти протистояння проти Пекіна, лише зробивши його багатостороннім - створивши коаліцію країн проти китайської агресивної політики, що загрожує міжнародному порядку. Якби Вашингтон пропагував ідею, що Китай є виключно проблемою Америки, а інтереси Європи стосуються інших регіонів, це надало б великі переваги Пекіну.
У міру зростання небезпеки війни в західній частині Тихого океану завдання Америки полягає в тому, щоб зробити ціну агресії якомога вищою для Китаю. Це вимагає від Європи розширення оборонних горизонтів у глобальному масштабі, а не зосередження на власному сусідстві, резюмує видання.
Намагаючись розширити свою владу на міжнародній арені, Китай провів останні 40 років уникаючи зайвих ризиків. Відносно легко придушуючи слабші держави, Пекін розраховує свої дії щодо впливових країн. Однак останнім часом стратегія Китаю змінюється, враховуючи те, що конфлікт Пекіна із Заходом може перерости у нову «холодну війну».