США описують оголошений дипломатичний бойкот Олімпійських ігор у Пекіні, підтриманий деякими західними країнами, як протест проти порушень прав людини, жорстокого ставлення до уйгурів у Сіньцзяні, а також руйнування демократії Гонконгу, пише The Guardian.
Проте в цій ситуації з’являється ще одне приховане занепокоєння: Китай може перетворити Олімпіаду на пропагандистську подію, демонструючи свою силу світовій аудиторії.
Китайський президент Сі Цзіньпін має диктаторські амбіції, придушує інакомислення в країні, а також проводить агресивно експансіоністську зовнішню політику. Це також вказує на його «імперські амбіції».
Імперії мають тісний зв’язок із колоніалізмом, расизмом та рабством. Імперіалізм у всіх його формах все ще становить загрозу. Але це вже не імперіалізм Заходу. Сьогоднішня загроза виходить зі Сходу. Потенційно небезпечнішою може стати перспектива китайської глобальної імперії 21-го століття.
З історичної точки зору, побудова імперії спирається на три фактори. Спочатку з’являються закордонні торговельні мережі або вузли через морські сполучення та «наземні коридори». Слідом за цим іде створення закордонних військових баз для забезпечення та захисту нових інтересів зі місцевою згодою або без неї.
І нарешті, імперії, що зароджуються, створюють власний наратив або «заяву місії», щоб виправдати свою діяльність. Британські імперіалісти стверджували, що вони є «силою цивілізації», яка несе «світло для неосвічених людей». Післявоєнний американський імперіалізм виправдовувався «захистом демократії».
Пекін не веде далекі іноземні війни, щоб утримати своє панування, як це робили США у В'єтнамі, Іраку та Афганістані. Принаймні, поки що.
Однак перша фаза нової імперської епохи Китаю вже на порозі. Амбітна ініціатива Сі Цзіньпіна «Один пояс, один шлях» щодо інвестицій та інфраструктури охоплює 60 країн. Китай є найбільшою торговельною державою у світі та великим експортером.
Тим часом Комуністична партія Китаю (КПК) зосереджується на другому етапі побудови імперії: військових базах. Минулого тижня американські ЗМІ повідомили, що портове місто Бата в Екваторіальній Гвінеї може стати першою морською базою Китаю на атлантичному узбережжі, що потенційно дозволить розмістити військові кораблі та підводні човни неподалік від східного узбережжя Америки.
Свідченням китайської неоімперської стратегії є і те, що Пекін запропонував мільярдні позики диктатору Екваторіальної Гвінеї, якого США звинувачують у серйозних порушеннях прав людини. Саме так формуються союзи та будуються імперії.
Китай уже має військово-морську базу в Джибуті на Африканському Розі. Згідно з повідомленнями, розглядається можливість створення острівної авіабази в Кірібаті, яка теоретично може загрожувати Гаваям. Тим часом Пекін продовжує мілітаризувати Південно-Китайське море.
У звіті Пентагону прогнозується, що Китай побудує низку нових військових баз. «Цільовими» країнами КПК є Пакистан, Шрі-Ланка, М'янма, Об'єднані Арабські Емірати, Кенія та Ангола.
Занепокоєння США з приводу проектування впливу Китаю в Центральну Америку зосереджується на Кубі, Панамі та Нікарагуа. Європа також не застрахована від проекції влади КПК. Сі Цзіньпін не відкидає свою мету досягти глобального панування, переробити міжнародний порядок та домінувати у світовій технологічній сфері.
У той же час він поширює більш м’яке повідомлення, заспокійливий наратив, який виправдовує імперські амбіції. За словами лідера Пекіна, Китай не становить загрози, а є доброзичливим другом та партнером для глобального процвітання.
Минулого тижня, коментуючи «Саміт за демократію» американського президента Джо Байдена, на який його не запросили, Пекін заявив, що саме Китай є єдиною справді функціональною демократією та прикладом для інших.
У своїй промові з нагоди сторіччя партії Сі запропонував менш заспокійливе уявлення про свої «бойові ідеї».
«Ми ніколи не знущалися, не гнобили і не підкоряли людей будь-якої іншої країни, і ніколи не будемо цього робити. Таким же чином ми ніколи не дозволимо нікому знущатися, пригнічувати або підпорядковувати собі Китай. Той, хто спробує це зробити, опиниться на шляху зіткнення зі сталевою стіною», – сказав він.
За ключовими показниками – кількістю закордонних баз, альянсами, силою військового удару, Америка все ще значно випереджає Китай. А глобальні амбіції Сі зустрічають посилений опір. Однак занадто часто Захід не знає, як впоратися з викликом Пекіна. Дипломатичний бойкот Олімпійських ігор може свідчити про слабкість демократичних країн.
Після двох століть імперіалізму Китай завдає удару у відповідь. Проблема в тому, що бачення Сі майбутнього глобального панування є централізованим, колективно гнітючим та репресивним, резюмує видання.
Посилення конкуренції зі США призвело до того, що Китай змінив свою політику військового базування за кордоном, намагаючись створити безпекове коло з країн, котрі залежать від нього економічно. Першою була створена база у Джибуті. Тепер масмедіа повідомляють про плани Пекіна відкрити базу в Екваторіальній Гвінеї.
Про те, як КНР зміцнює свої геоекономічні та військові позиції у світі, — у статті Наталії Бутирської «Китай підбирається до берегів США: що це означає».