Китай та Іран підписали «угоду століття». На перший погляд, широке 25-річне стратегічне партнерство, про яке домовилися сторони, цілком обґрунтоване. Іран - багата нафтою держава з регіональними амбіціями, але економіка країни руйнується. Китай є найбільшим у світі імпортером нафти і хоче побудувати «новий шовковий шлях» через Євразію. Проте угода є небезпечною для обох сторін - і може стати новим джерелом нестабільності саме тоді, коли Америка готується закінчити свої «вічні війни» в регіоні, пише Financial Times.
Іранський режим зіштовхнувся із широкою національною опозицією до угоди з моменту першого оприлюднення проекту минулого року. Небажання Тегерану публікувати будь-які подробиці домовленостей стало мовчазним підтвердженням непопулярності договору. А схильність Пекіна до невиконання обіцяних інфраструктурних проектів та порушення суверенітету інших країн «шовкового шляху» також становлять ризики для лідерів Ірану.
Китай, швидше за все, отримає більше вигоди від угоди, ніж Іран. Пекін давно пишається тим, що «товаришує» з усіма сторонами на Близькому Сході. Під час тієї ж поїздки, яка минулого місяця привела представників Пекіна до Тегерану, міністр закордонних справ Китаю Ван Ї відвідав заклятого ворога Ірану - Саудівську Аравію, а також Туреччину, Об'єднані Арабські Емірати, Оман та Бахрейн.
Однак розширення зв'язків Китаю з Іраном спровокує непорозуміння в Ізраїлі, Саудівській Аравії та інших країнах регіону і може втягнути Пекін у нові конфлікти. Пропозиція Китаю про проведення прямих переговорів між Ізраїлем та палестинцями виглядає провокативно в кращому випадку і наївно в гіршому.
Одним із найважливіших наслідків угоди між Китаєм та Іраном будуть сигнали тривоги, які вона подає для Білого дому та Пентагону. Лідери Пекіна вже фактично чітко заявили, що впевнені у занепаді Заходу та США, тоді як Китай упевнено йде шляхом до «великого омолодження». Перспектива союзу авторитарних країн, особливо за участі Росії, об'єднаних у своїй антипатії до Америки та Заходу - це реальна загроза для Вашингтону та Європи.
Навмисно чи ні, президент Китаю Сі Цзіньпін постійно сприяє поширенню ворожості Пекіна до Заходу такими діями, як угода з Іраном, наказуючи своїм дипломатам «не боятися діяти войовниче», а військовим «битися і перемагати у війнах».
Відтоді, як Китай став великим імпортером нафти в 1990-х роках, лідери країни намагалися зменшити залежність від стратегічних водних шляхів у Перській затоці та на південному сході Азії, які американський флот міг заблокувати за власним бажанням. Але за керівництва Сі Цзіньпіна стратегія Пекіна змінилася.
Вкладаючи інвестиції у військові та цивільні порти і споруди на Близькому Сході, Пекін хоче послабити залежність від США та американських союзників.
Деякі представники «старшої ланки» Комуністичної партії Китаю стурбовані, що ця позиція ризикує безповоротно загострити конфлікт із США задовго до того, як Китай зможе укріпити власну потужність.
Адміністрація президента США Джо Байдена не повинна піддаватися на провокації з боку авторитарних країн. Певним чином угода Ірану з Пекіном виглядає як привернення уваги з боку Тегерану на тлі переговорів про ядерну угоду. Цілком імовірно, що Тегеран насправді хоче повернутися до «потепління відносин із Заходом».
Непрямі переговори між Вашингтоном і Тегераном у Відні минулого тижня стали хорошим початком. Повторне приєднання до іранської ядерної угоди на прийнятних умовах має бути пріоритетом. Але китайсько-іранська угода є своєчасним нагадуванням для США про те, що зменшення американської військової присутності на Близькому Сході зовсім не означає, що Америка зможе «повністю покинути» регіон, резюмує видання.
Китай та Іран підписали угоду "про політичне, стратегічне і економічне співробітництво", термін дії документа становить 25 років.
Китай погодився інвестувати 400 мільярдів доларів до Ірану протягом 25 років в обмін на стабільні поставки нафти для підживлення його зростаючої економіки.