Криваве протистояння в Нагірному Карабаху закінчилося після того, як лідери Азербайджану та Вірменії підписали мирну угоду за посередництвом Москви. Азербайджан, очевидно, вважає себе явним переможцем, тоді як Вірменія зазнала гіркої поразки. Однак є дві інші держави, які виграли від самого конфлікту та його врегулювання: Туреччина та Росія, пише BBC.
Яку вигоду отримали Туреччина та Росія від конфлікту Вірменії та Азербайджану?
Для Туреччини війна в Нагірному Карабаху стала демонстрацією зростання ролі Анкари на стратегічно важливому Південному Кавказі. Турецька армія підтримувала Азербайджан.
Існують навіть припущення, що саме турецькі офіцери відіграли ключову роль у керуванні атаками безпілотників, які зіграли вирішальну роль у цьому конфлікті, хоча Анкара це заперечує.
Президент Туреччини Реджеп Ердоган також неодноразово наголошував на підтримці Азербайджану. Завершення конфлікту показує, що Туреччина отримала значний вплив у регіоні, особливо в Азербайджані.
У той же час, результат цієї війни, і особливо те, як було укладено мирну угоду, є своєрідною «стратегічною перемогою» для Росії.
Лише кілька тижнів тому, на фоні значної переваги Азербайджану у протистоянні за Нагірний Карабах, значною мірою завдяки сучасним військовим безпілотникам які знищували вірменські танки радянських часів, позиція Москви виглядала жалюгідною. Велика держава, яка колись була беззаперечним регіональним лідером, виявилася нездатною врятувати Вірменію – свого єдиного союзника на Південному Кавказі. Але навіть тут Росія змогла «вдало прорахувати ситуацію».
Чому Росія фактично не допомагала Вірменії у конфлікті?
Протягом останніх двох десятиліть Кремль чудово розумів що, азербайджанський оборонний бюджет в три рази більший за вірменський, а баланс сил невблаганно схиляється на користь Азербайджану. Москва намагалася тиснути на Вірменію, щоб країна прийняла дипломатичне врегулювання за посередництвом Росії, США та Франції, але вірменська сторона відмовилася піти на поступки.
Коли демократична революція у Вірменії привела до влади прем'єр-міністра Нікола Пашиняна в 2018 році, позиція Єревана щодо Нагірного Карабаху стала ще жорсткішою.
Але Росія дала Вірменії зрозуміти, що військовий договір між Єреваном і Москвою охоплює лише міжнародно визнану територію Вірменії, а не суперечливий Нагірний Карабах. Коли почався натиск азербайджанців, Вірменія фактично залишилася сама по собі.
Чому мирна угода між Вірменією та Азербайджаном вигідна для Росії?
Коли азербайджанські військові захопили друге за величиною місто Карабаху - Шуші, російські дипломатичні зусилля активізувались. За допомогою суміші дипломатії та тиску Москва забезпечила мирну угоду, яка перетворила конфлікт, в якому для Кремля не було хороших варіантів, на ситуацію, яка сприяє посиленню важелів впливу Росії в регіоні.
Москва також намагається «виключити Анкару» зі сфери впливу.
Президент Росії Владімір Путін та лідери двох держав-суперників є учасниками мирної угоди, а російські війська будуть єдиними миротворчими силами, які контролюватимуть виконання угоди. Туреччина наполягає на тому, що збирається направити власних спостерігачів у спірний регіон, однак, Росія проти цього.
Москва вважає себе єдиною потужною державою, яка може контролювати ситуацію в регіоні і яка змогла зберегти зв’язки як з Азербайджаном, так і з Вірменією, одночасно конкуруючи з Туреччиною.
Однак, успіх Росії в цій ситуації можна назвати дещо «сумнівним».
Дипломатична перемога Москви має свою ціну. Війна показала зростання турецького впливу на Кавказі, і Москва вже не виглядає єдиною великою державою в регіоні.
Пройшло вже багато часу після розпаду Радянського Союзу, і ніхто навіть у Москві не вірив, що Росія може домінувати в регіоні безкінечно.
До того ж, Вірменія відчуває себе зрадженою Росією.
Тим не менше, Москва вважає, що Єреван не має жодних реалістичних варіантів, крім як продовжувати покладатися на Росію, щоб гарантувати свою безпеку. Можливим побічним ефектом поразки Вірменії у конфлікті може бути падіння уряду вірменського прем’єра Нікола Пашиняна, але Кремль навряд чи допустить такий сценарій розвитку подій.
Основним ризиком для Росії в майбутньому може стати нестабільність самої мирної угоди.
Договір про присутність російських миротворців закінчиться через п'ять років, після чого як Азербайджан, так і Вірменія можуть змусити Росію вивести миротворців із власної території, а це ризикує перейти у нових спалах конфлікту.
Якщо конфлікт спалахне знову, тоді, з врахуванням позицій обох сторін, буде занадто мало можливостей врегулювати ситуацію, адже в такому разі змусити Баку та Єреван домовитись про щось стане «місією неможливою».
Тоді Росії може знадобитися співпраця з Європою та США, які цього разу «були не надто активними учасниками вирішення конфлікту», резюмує BBC.
Напередодні прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян, президент Азербайджану Ільхам Алієв і глава Кремля Володимир Путін підписали договір про припинення війни в Нагірному Карабасі з 01:00 10 листопада.
8 листопада Алієв заявив про захоплення азербайджанськими військовими стратегічно важливого міста Шуші. Вірменія втрату контролю над містом заперечувала, але 9 листопада було змушена підтвердити.
Бойові дії в Нагірному Карабасі загострилися 27 вересня. Вірменія і Азербайджан звинуватили один одного в наступальних діях і ракетний обстріл житлових кварталів. Обидві держави оголосили військовий стан, а Вірменія - ще і загальну мобілізацію.
Детальніше про ситуацію в Нагірному Карабасі читайте в статті Володимира Кравченка « Загибель республіки ».