Здається, що епоха «холодної війни» знову повертається, принаймні, зараз можна спостерігати її риторику. Президент США Джо Байден хоче створити "союз демократій", який буде стримувати автократичні країни. Світ починає ділитися на окремі «ідеологічні табори», причому як Китай, так і США сподіваються отримати «прихильників», пише Bloomberg.
Такі тенденції на глобальній арені є досить тривожним розвитком подій. Однак реальною небезпекою є не так нова холодна війна, як бінарні способи мислення, що передбачають суворий поділ та протиріччя навіть там, де їх не має бути.
Політикам і журналістам легко визначати світ за допомогою бінарних опозицій, до того ж, цей спосіб мислення може навіть відносно допомогти поляризованому суспільству, такому як у США, об'єднатися проти спільного ворога. Але, як і в американсько-радянському суперництві, подібне мислення може спричинити фатальний розрив із реальністю.
На тлі широкомасштабної істерії наприкінці 1940-х Китай перейшов до комунізму. Після цього страх перед "ефектом доміно" посилив намагання США «не втратити» В'єтнам таким же чином.
Навколо того, що президент США Дуайт Ейзенхауер назвав "військово-промисловим комплексом", виріс інтелектуально-промисловий комплекс, який спеціалізувався на поділі світу на непримиренні "блоки".
Ті, хто підтримує різку опозицію між вільним і невільним світом, не бачили, що Китай і В'єтнам були частиною більш масштабного і незворотного азійського та африканського прагнення до деколонізації, самовизначення та побудови власної нації. У цьому процесі, який загрожує нестабільністю внутрішньої та міжнародної політики, жодна країна, що розвивається, не може мати постійних друзів чи ворогів.
Це неодноразово підтверджувалося. Військове протистояння з «радянськими друзями» та зрада обраного наступника змусили китайського лідера Мао Цзедуна прийняти президента США Річарда Ніксона в Пекіні. Свого часу Китай здійснив вторгнення у В'єтнам. Зовсім недавно В'єтнам готувався стати американським партнером.
Багато катастрофічних наслідків холодної війни можна було б уникнути, якби провідна тоді держава визнала прагматичні інтереси менших країн. Однак тоді світ був різко поляризований. Коли США скасували в останній момент обіцяну допомогу у фінансуванні будівництва Асуанської греблі, це принизило єгипетського лідера Гамаля Абдель Насера і змусило його звернутися за допомогою до Радянського Союзу.
США також переконали себе в тому, що Індія, яка була відносно нейтральною, перебувала в радянському таборі. На той час Індія, як і всі країни, що розвиваються, була зосереджена на реалізації власних життєво важливих інтересів.
Таке бінарне мислення налаштовувало одну державу проти іншої. Також менші країни часто використовували протистояння наддержав на власну користь. Для прикладу, Індії свого часу вдалося одночасно отримати радянську військову допомогу та допомогу США для свого розвитку.
Пакистан зміг приєднатися до угод про безпеку під керівництвом США проти комунізму, водночас розвиваючи «братські відносини» з комуністичним Китаєм.
Немає сумніву в тому, що сьогодні країни часто змушені вибирати між приєднанням до боку демократії чи самодержавства. Але можна припустити, що навіть зараз більшість країн, що розвиваються вибрали б «обидві сторони».
Такі країни, як Індонезія і В'єтнам, безперечно підтримують присутність США в Азії як противагу Китаю. Але їх економіки водночас сильно залежать від Пекіна, тому вони не зможуть розірвати зв’язки з Китаєм.
Насправді, багато країн не проти співпрацювати з обома сторонами протистояння. Для прикладу, Перу та Австралія, без сумніву, будуть підтримувати торговельні відносини як і з Китаєм, так і з США.
Сильно порушити «взаємодію матеріальних інтересів» може бінарне мислення та стратегічне планування. Дійсно, нагальним питанням сьогодні є те, якою буде нова холодна війна. Чи буде вона схожа на минуле протистояння між великими державами і чи будуть бінарні і катастрофічно непридатні способи мислення знову домінувати у політичному та інтелектуальному житті.
Звичайно, світ змінився до невпізнання з тих часів, коли аналітичні центри постійно говорили про теорії «ефекту доміно». Китай, керований комуністами, сьогодні є впливовим торговельним партнером багатьох країн, тоді як США також прагнуть стати ще більш відкритими.
Грубий поділ між демократією та самодержавством не допоможе зрозуміти сьогоднішній нестабільний світ. Ідеологія холодної війни ніколи не зможе по-справжньому замінити безладну реальність, резюмує видання.
Намагаючись розширити свою владу на міжнародній арені, Китай провів останні 40 років уникаючи зайвих ризиків. Відносно легко придушуючи слабші держави, Пекін розраховує свої дії щодо впливових країн. Однак останнім часом стратегія Китаю змінюється, враховуючи те, що конфлікт Пекіна із Заходом може перерости у нову «холодну війну»