Минулого тижня студенти єврейської національності, які навчаються в одному з престижних коледжів Нью-Йорка, пережили непрості хвилини. Їх замкнули у шкільній бібліотеці, оскільки охорона закладу побоювалася за безпеку молодих людей. У цей же час інші студенти проводили акцію на підтримку Палестини та дій ХАМАСу. Протестувальники тримали в руках плакати з гаслами «Сіонізм — геть з нашого університету!». Й гамселячи в двері активно намагалися проникнути всередину бібліотеки, де сховалися єврейські студенти. Зрештою студентів евакуювали з приміщення, вони відбулися переляком. Однак важко уявити, що такі події мають місце 2023 року, та ще й в одному з найвідоміших західних мегаполісів.
Прийнято вважати, що антисемітизм — це ідеологія та практика, яку сповідують крайні праві. Можливо, до початку XXI століття так і було. Але зараз ситуація кардинально змінилася.
Епоха, коли антисемітами на Заході були здебільшого праві радикали, відходить у минуле. Напад ХАМАСу на Ізраїль і реакція на нього віддзеркалюють трансформації, що відбулися у західному суспільно-політичному дискурсі. Тепер головними виразниками ідей антисемітизму є переважно крайні ліві. Цю тенденцію ми спостерігаємо скрізь у країнах Європи та Америки. А ще антисемітизм проник у провідні американські університети, які давно перетворилися на потужні центри лівацьких постмодерністських ідеологій. Сформувався дивний симбіоз неінтегрованих у західну цивілізацію вихідців із мусульманського світу та лівих популістів, які взяли на озброєння антисемітську риторику.
У ХХ столітті найжорстокіша антисемітська риторика й насильство походили від ультраправих та ісламістських екстремістів. Але, як зазначив британський Інститут стратегічного діалогу (ISD) ще 2019 року, «крайній лівий антисемітизм, незважаючи на це, має значний і згубний вплив на єврейські громади, сприяючи зростанню переслідувань, образ і погроз щодо євреїв». У тому, що сучасні ліві взяли на озброєння антисемітську риторику, є певне історичне підґрунтя. Ще за часів існування СРСР радянська пропаганда активно зображувала Ізраїль як колоніальний проєкт США. Сьогодні крайні ліві теж часто зображають єврейську державу як «расистський західний колоніальний форпост». Це цілком вписується у вкрай суперечливі концепції постколоніальної та критичної расової теорії, які набули популярності в академічних колах Заходу.
Напад ХАМАСу на Ізраїль 7 жовтня 2023 року став подією, яка зафіксувала остаточне зміщення антисемітизму до крайніх лівих. Симптоматично на цьому тлі пролунала заява колишньої кандидатки в президенти Франції від «Національного об’єднання» Марін Ле Пен. Політикиня заявила, що Ізраїль має право знищити ХАМАС. І висловила обурення фінансуванням Палестини з боку ЄС, оскільки «кожен євро йде в кишені терористам». Новообраний президент «Національного об’єднання» Джордан Барделла був іще відвертішим, заявивши, що їхня партія «є для багатьох французьких євреїв щитом перед обличчям ісламістської ідеології». Трохи незвично чути такі слова від представників правої політичної сили, яка на зорі свого існування грішила антисемітськими заявами.
Натомість Жан-Люк Меланшон — лідер лівопопулістської «Нескореної Франції» — відмовився засудити напад на Ізраїль. Меланшон і його партія називають ХАМАС просто «палестинськими силами», уникаючи згадок про тероризм. За це прем’єр-міністерка Франції Елізабет Борн звинуватила партію у використанні свого антисіонізму як «способу маскування форми антисемітизму».
Заяви лідерів правих популістів «Альтернативи для Німеччини» багато в чому схожі зі словами Марін Ле Пен і не залишають сумнівів щодо їхньої позиції. Співголова партії Тіно Хрупалла зазначив, що напади ХАМАСу на Ізраїль потрібно рішуче засудити. За його словами, Ізраїль «має право захищати себе», а вбивствам мирних жителів немає жодного виправдання.
Хоча деякі ліві партії Європи беззастережно засудили масові вбивства, скоєні палестинськими нападниками, інші розкритикували «ізраїльський апартеїд». У той же час як прем’єр-міністр Іспанії соціаліст Педро Санчес сказав, що «терористичні атаки проти Ізраїлю ніщо не може виправдати», його радикальні ліві партнери (Podemos, Sumar тощо) мали іншу думку щодо подій на Близькому Сході. За кілька днів після атаки ХАМАСу речниця партії Podemos Ізабель Серра Санчес і генеральний секретар Комуністичної партії Іспанії й депутат від Sumar Енріке Сантьяго взяли участь у демонстрації на підтримку Палестини. «Окуповані народи мають законне право захищатися», — сказав Сантьяго, відмовившись назвати ХАМАС терористичною організацією.
Терористична атака на Ізраїль викликала багато позитивних емоцій у лівих Великої Британії. У Манчестері президентка організації Manchester Friends of Palestine Дана Абукамар сказала місцевим ЗМІ, що вона «сповнена гордості та радості». Рівка Браун, редакторка лівого видання Novara Media, яке називає себе «Нові медіа для іншої політики», оголосила, що це «святковий день для прихильників демократії та прав людини в усьому світі». Пізніше Браун видалила допис, стверджуючи, що її «інстинктом було виявити беззастережну солідарність із палестинським опором, який, як я знала, буде демонізовано», не ставлячи під сумнів, чи можливо демонізувати те, що за своєю природою і так є огидним.
У Каталонії крайня ліва партія «Народна єдність» виправдала атаку ХАМАСу на тій підставі, що Ізраїль «протягом десятиліть увічнює геноцид території». А в Шотландії законодавці від «зелених» Меггі Чепмен і Росс Грір публічно висловилися на підтримку атаки ХАМАСу, причому Грір написав, що «згідно з міжнародним правом, палестинці мають чітке право захищатися, зокрема атакуючи своїх окупантів». Грецький ексміністр фінансів Яніс Варуфакіс, який представляв ліворадикальну партію СІРІЗА, назвав Сектор Гази «найбільшою ізраїльською в’язницею просто неба», а сам Ізраїль — «державою апартеїду». А грецькі комуністи навіть випустили спеціальну заяву, в якій виголосили, що палестинці мають право боротися проти довгострокової окупації.
Схожі процеси відбуваються у США. Антисемітизм правих американських радикалів розчинився в океані антисемітизму лівих. Якщо політичні лідери Сполучених Штатів повністю на боці свого багаторічного союзника Ізраїлю, то ліві інтелектуали найчастіше виступають на підтримку ХАМАС і Палестини. Цей процес не оминув навіть провідну політичну силу країни — Демократичну партію, яка за останні десятиліття помітно полівішала. Серед прихильників Демпартії 49% зараз підтримують саме Палестину і лише 38% виступають на боці ізраїльтян. Серед республіканців євреям симпатизують аж 78%, тоді як палестинцям — 11%.
19 жовтня сотні людей, які закликали до «звільнення Палестини», увірвалися до будівлі Конгресу США й вимагали змусити Ізраїль відмовитися від військових дій у Секторі Гази. 25 жовтня проти резолюції на підтримку Ізраїлю в Конгресі США проголосували дев’ятеро демократів, більшість із яких є представниками так званих демократичних соціалістів.
Події на Близькому Сході не оминув увагою й лівацький рух Black Lives Matter. Публікації у соцмережах від імені цієї організації насичені антисемітськими теоріями, дописами на підтримку бойовиків із відвертою дезінформацією. У них навіть стверджувалося, що під час атаки ХАМАСу на Ізраїль жодне єврейське поселення не постраждало.
Бастіонами антисемітизму стало багато провідних американських університетів, де науковий дискурс змістився в бік контроверсійних лівацьких ідей. Для лівих популістів Ізраїль уособлює расизм і колоніалізм. Тому є ворогом і не заслуговує на підтримку. Спрощена ідеологічна призма в поєднанні з постійною потребою бути «на правильному боці» історії спотворила основні факти й етику щодо нападу ХАМАСу на Ізраїль. Студентські групи в Гарварді, Єльському університеті, Університеті Джорджа Вашингтона, Нью-Йоркському, Каліфорнійському університеті та інших навчальних закладах відмовилися засудити вбивства ізраїльтян. А деякі викладачі публічно висловлювали своє захоплення атакою на Ізраїль.
Перехід антисемітизму від правих до лівих, напевно, був би неможливий без демографічних змін і трансформації ідейних основ сучасних ліворадикалів після краху комунізму. Політика мультикультуралізму призвела до значного зростання кількості мусульманського (і не лише) населення на Заході. У якийсь момент крайні праві почали вбачати основну загрозу не в євреях, цілком інтегрованих у західні суспільства, а в мігрантах із Азії й Африки, які є представниками іншої цивілізації й геть неохоче сприймають західні цінності. Водночас ліві популісти взяли на озброєння низку надто сумнівних ідеологій — постколоніальну та критичну расову теорію. Ці концепції стверджують, що всі порушення прав людини в раніше колонізованих країнах є спадщиною колоніалізму. Водночас усі ті, хто не уособлює західної цивілізації, належать до маргіналізованих груп. А саме такі групи мають унікальний і єдино авторитетний голос. Тому все, що маргіналізований індивід вважає расизмом або іншою формою приниження, визнається расизмом за замовчуванням. Для крайніх лівих Ізраїль та євреї уособлюють «колоніальний білий Захід», який має покаятися, а палестинці та ХАМАС — пригноблену частину людства, яка має право на абсолютну правду. Звідси — дивна байдужість лівих до страждань і жертв єврейського народу.
Те, що сучасний антисемітизм став значною мірою уділом лівих радикалів, підтверджують результати спеціального дослідження UMass Lowell і Development Service Group. В опитуванні, проведеному 2018 року в 12 країнах Європейського Союзу серед жертв антисемітизму, 21% респондентів зазначили, що зазнали фізичних або словесних нападів із боку «лівих» активістів. Результати опитування також свідчать про те, що в США 95% антисемітських інцидентів, мотивованих політикою Ізраїлю, спричинили крайні ліві або невідомі активісти, й лише 5% — відомі ультраправі активісти. Зафіксовано численні випадки, коли професійні та студентські асоціації, а також ліві політичні організації легітимізували терористичні атаки ХАМАСу на ізраїльських цивільних і спрямовували свою ворожість на євреїв США. Схоже, настав час кардинально переглянути усталені стереотипи про природу такого явища, як антисемітизм, і його носіїв у сучасному світі.