Що прес-секретар російського посольства на Заході зараз пересилав би до Кремля? Таке питання поставив один німецький чиновник на початку контрнаступу України.
«Я згадав про це під час саміту НАТО минулого тижня, а ще більше після того, як стало відомо про переговори між колишніми американськими чиновниками і російськими дипломатами. Поки в НАТО обговорювали майбутнє України, британські ЗМІ були настільки одержимі скандалом за участю телеведучого BBC, що саміт ледве потрапив на перші шпальти газет. Тож так, зараз щасливі часи для російських дипломатів у Лондоні, які прагнуть донести до Кремля те, що він хоче почути про розгублену, самозакохану Велику Британію», - пише в своїй статті редактор Financial Times Алекс Расселл.
Він додає, що питання німецького чиновника було жартом. Але все ж він зробив важливий висновок: занадто правдоподібним здається те, що Владіміру Путіну все ще згодовують тези, які він хотів би почути. Але в який момент помічник скаже йому правду?
І саме тут у гру вступають квітневі переговори між американськими колишніми чиновниками з національної безпеки і російськими дипломатами, в тому числі міністром закордонних справ Сєргєєм Лавровим. Після багатьох місяців протистояння двох армій, в якому довелося заплатити високу ціну за незначнІ зміни на лінії фронту, для Заходу стало ще важливіше мати можливість впливати на свідомість Москви, доносячи до неї жорстку правду.
Телеканал NBC розкрив інформацію про переговори, які відбулися у Нью-Йорку за участю колишнього голови Ради з міжнародних відносин Річарда Хаасса. Це розкриття викликало звинувачення у зраді.
«Для багатьох в Україні ідея контакту з представниками держави, яка розв'язала таку бійню, здається недобросовісною. Інші побоюються, що потурання будь-яким контактам означає потрапляння в російську пастку, що призведе до укладення ганебної угоди, в якій інтереси України будуть зраджені прихильниками реальної політики за Заході», - пише британський журналіст.
Він визнає, що такі побоювання цілком природні. Мінські домовленості 2015 року, якими закінчилася перша фаза російського вторгнення, зіштовхнулися з такими ж звинуваченнями. Дейтонська угода 1995 року, укладена після війни в Боснії і Герцеговині, також знаковий приклад. Вона розчленувала балканську країну таким чином, що фактично винагородила боснійських сербів за агресію.
Україна побоюється, що її втягнуть у велику угоду, в якій вона буде змушена відмовитися від своїх формальних цілей: перемогти Росію і відновити контроль над усією своєю територією включно з Кримом. Деякі європейські чиновники наводять приклад Фінляндії, яка поступилася Радянському Союзу 10% своєї території після Зимової війни 1939-40 років в якості аналогії для угоди.
Тож так, ті, хто бере участь у негласних переговорах, повинні добре усвідомлювати небезпеку ненавмисно бути втягнутими в «розуміння» позиції Росії, що наближається до умиротворення. І все ж проведення таємних переговорів на різних рівнях вкрай необхідне. Квітневі переговори - це лише один із низки кулуарних каналів. І він навряд чи найважливіший з огляду на те, що Лаврова не можна назвати ключовим гравцем у Кремлі.
Наразі ні Україна, ні Росія не готові розглядати можливість врегулювання. Війна, ймовірно, не закінчиться в наступному році, - сказав автору неназваний європейський міністр. Захід все ще сподівається на прорив в ході українського контрнаступу, але поки що прогрес залишається повільним. Варто пам'ятати, що після висадки в Нормандії в часи Другої світової війни війська союзників билися більше двох кривавих місяців, перш ніж прорвати німецькі лінії. Цілком можливо, що російські війська раптом, дивовижним чином, зламаються: як підкреслював покійний військовий історик Джон Кіган, ніколи не варто недооцінювати значення в бою морального духу. Росія ж покладатиме свої надії на провал контрнаступу і вважатиме, що їй слід зачекати, щоб побачити, як Дональд Трамп пройде виборчий цикл у США в 2024 році.
«Але незалежно від того, чи буде розгром Росії, чи патова ситуація, якої дедалі більше побоюються прихильники України, на певному етапі переговори майже неминучі, і чим більше контактів буде заздалегідь, тим краще», - йдеться в статті.
Упродовж історії такий підхід був суперечливим. Таємні переговори щодо апартеїду в ПАР у 1980-х роках шокували б багатьох з обох сторін, якби були розголошені. Але вони допомогли прокласти шлях до демократії.
Невизначеність російської політики робить це ще більш необхідним. З огляду на організоване ним кровопролиття, опонентів Путіна, звісно ж, ображає аргумент про те, що всім слід остерігатися постпутінського порядку, щоб його наступник не виявився гіршим. Звичайно, в ідеалі для Заходу Росія повинна була б звільнитися від путінської клептократії. Але існують також реальні побоювання щодо того, що може статися в разі розпаду його режиму. Західні чиновники думають про те, чи розпад російської держави може призвести до хаосу, подібного до розпаду Югославії.
«Захід повинен дати зрозуміти Москві, наскільки серйозні наші наміри. Він також повинен вирішити, з ким говорити і кому довіряти, після довгих років, за які цінність експертності Росії в очах західних міністерств закордонних справ зменшувалася», - пише Расселл.
У новітній історії автократи знову і знову демонстрували приголомшливу здатність неправильно розуміти наміри своїх ворогів, і навпаки. На думку спадають Слободан Мілошевич і Саддам Хусейн. Якимось чином Захід повинен пробитися крізь самообман, який огортає палац Путіна. Саме тому, на думку автора, потрібно більше, а не менше каналів зв’язку.