У той час як багато хто у світі почав новий рік з феєрверків, гарного настрою і компанії близьких, українці мали справу з масованими російськими повітряними атаками, розбитими квартирами і смертю рідних.
Владімір Путін сповнений рішучості перемогти і знищити незалежну Україну. Київ не менш рішуче налаштований чинити опір. Але чого налаштовані досягти решта світових демократій у цій епохальній боротьбі?
«Відповідь, яку ми дамо у 2024 році, не лише визначить майбутнє Європи. Вона також скаже нам дещо важливе про відносні переваги демократії і автократії на початку 21-го століття», - пише в статті для Financial Times британський історик і письменник Тімоті Гартон Еш.
Він радить почати з чіткого розуміння, що насправді відбувається в Україні. Там немає патової ситуації, яка може призвести до замороження конфлікту або врегулювання шляхом переговорів, як дехто на Заході наївно сподівається. Швидше за все, в самому розпалі довга і складна війна, яка, ймовірно, триватиме щонайменше до 2025 року, якщо не довше. Жодна зі сторін не здається, одна з них ще може перемогти, але не обидві.
Путін використовує всі свої переваги масштабу, безжалісності і диктатури вдома, а також підтримку інших подібних режимів за кордоном, зокрема в Ірані, Північній Кореї і Китаї. Україна сама стоїть перед важливим вибором, зокрема, чи призивати велику кількість молодих чоловіків для відновлення своїх втомлених і виснажених сил. Але вирішальне значення для результату конфлікту матиме вибір, зроблений у наступні кілька місяців демократіями, які підтримують Київ.
Еш зауважує, що зараз союзники України роблять достатньо, щоб не допустити українську поразку, але надто мало, щоб допомогти їй перемогти. У 2024 році вони можуть надати Києву інструменти для повернення більшої території і переконати Росію, що вона не зможе перемогти. Це єдиний шлях до тривалого миру.
«Негайно, у найближчі дні це означає більше засобів протиповітряної оборони. В перспективі кількох тижнів це означає більше ракет дальнього радіусу дії, зокрема німецьких Taurus, а також американських ATACMS, щоб Україна могла продовжувати відтісняти Чорноморський флот Путіна і націлюватись на його стратегічну і символічну твердиню в Криму», - пише британський історик.
Однак, як переконливо пояснює нещодавнє дослідження Міністерства оборони Естонії, в довгостроковій перспективі необхідною умовою перемоги Києва буде більш інтенсивна підготовка українських військ і швидке, суттєве збільшення промислового виробництва зброї та боєприпасів.
Демократії, на відміну від диктатур, не можуть робити це за командою. Їхня політична система вимагає від лідерів, щоб вони домовилися про чіткі стратегічні цілі, а також переконали своїх виборців і парламенти санкціонувати необхідні засоби. Навіть перед можливою катастрофою другого президентства Дональда Трампа очевидно, що США, з огляду на гарячковий і крихкий стан своєї демократії, не збираються очолювати ці кроки до змін.
Тому відповідальність лягає на Європу. Зрештою, йдеться про захист європейської країни. Чи роблять європейські лідери все необхідне? Еш пропонує оцінити їхні новорічні послання.
Прем'єр-міністр Великої Британії Ріші Сунак навіть не згадав про війну в Україні у своєму хвалебному звіті про успіхи свого уряду, який, вочевидь, був написаний під цьогорічні парламентські вибори. Канцлер Німеччини Олаф Шольц згадав про неї лише мимохідь, перш ніж перейти до священної теми німецької економіки. Новий прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск повністю присвятив свою промову відновленню демократії в своїй країні.
Президент Франції Еммануель Макрон, зосередившись на темі французької гордості, запропонував "переозброєння європейського суверенітету», в тому числі «для того, щоб зупинити Росію і підтримати українців». Але саме президент Фінляндії Саулі Нііністьо виступив з найважливішим посланням: «Європа повинна прокинутися». Прем'єр-міністр Данії Метте Фредеріксен також була напрочуд прямолінійною,
«Україні бракує боєприпасів. Європа не постачає те, що потрібно. Ми будемо наполягати на збільшенні європейського виробництва. Це необхідно терміново. І данські F16 скоро піднімуться в небо. Війна в Україні - це також війна за Європу, яку ми знаємо», - сказала вона.
Еш пише, що це саме та риторика, яка зараз потрібна. Говорячи про лідерство у воєнний час, люди завжди згадують вислів Вінстона Черчилля: «Я не можу запропонувати нічого, окрім крові, праці, сліз і поту».
«Але в даному випадку кров, піт і сльози виключно українські. Все, що потрібно від нас - це ясне мислення, твереза рішучість і цілком керований перерозподіл ресурсів. Більше того, вкрай необхідні інвестиції в оборонну промисловість створять робочі місця вдома, а також посилять нашу власну безпеку. Невже це забагато, щоб про таке просити?» - пише британський історик.