«Україна об'єднала світ», - заявив президент Володимир Зеленський у своїй промові з нагоди першої річниці початку війни з Росією. Якби ж це було правдою. Війна, безумовно, об'єднала Захід, але вона залишила світ розділеним. І цей розкол лише поглиблюватиметься, якщо західні країни не усунуть його першопричини.
Традиційний трансатлантичний альянс європейських та північноамериканських країн безпрецедентно мобілізувався через затяжну війну. Людям в Україні і біженцям запропонували широку підтримку. Крім того, Захід готується до масштабної роботи з відбудови після війни.
Але за межами Європи і Північної Америки захист України не стоїть на першому плані. Мало хто з урядів схвалює зухвале вторгнення Росії. Але багатьох не переконують твердження Заходу, що боротьба за свободу і демократію в Україні - це також і їхня справа, - пише в статті для Foreign Affairs Девід Мілібенд, який обіймав посаду міністра закордонних справ Великої Британії в уряді Гордона Брауна.
Він нагадує про слова президента Франції Еммануеля Макрона, який під час Мюнхенської конференції з безпеки в лютому сказав: «Я вражений тим, як ми втратили довіру Глобального Півдня». Мілібенд погоджується з французьким лідером.
«Переконаність Заходу щодо війни і її важливості в інших країнах супроводжується в кращому випадку скептицизмом, а в гіршому - відвертим презирством. Прірва між Заходом і рештою світу виходить далеко за межі правди і кривди війни. Натомість, вона стала результатом глибокого розчарування - по суті, страху - через нераціональне управління глобалізацією під проводом Заходу після закінчення Холодної війни», - пояснює британський дипломат.
З цієї точки зору, узгоджена реакція Заходу на російське вторгнення в Україну різко підкреслила випадки, коли Захід порушував свої власні правила або коли він був явно бездіяльним у вирішенні глобальних проблем. Такі аргументи можуть здатися недоречними з огляду на щоденну жорстокість, до якої вдаються російські війська в Україні. Але Мілібенд вважає, що західним лідерам слід звернути на них увагу, а не відкидати їх. Прірва в поглядах небезпечна для світу, який має справу з величезними глобальними ризиками.
Захід окремо від всіх інших
Російське вторгнення призвело до надзвичайної єдності і активності ліберально-демократичного світу. Західні країни скоординували широкий перелік економічних санкцій, спрямованих проти Росії. Європейські держави все більше узгоджують свою кліматичну політику із зобов'язаннями, пов'язаними з національною безпекою, щоб покласти край своїй залежності від російських нафти і газу. Західні уряди об'єдналися, щоб підтримати Україну, надавши їй величезні обсяги військової допомоги.
Фінляндія вступила в НАТО, а Швеція прагне це зробити якомога швидше. Водночас, Європа відкрила свої двері для восьми мільйонів українських біженців. Всі ці зусилля підтримали США, які виступили надійним партнером європейських союзників і інших країн. Сварки через Афганістан і безпекове партнерство AUKUS (угода 2021 року, укладена Австралією, Великою Британією та Сполученими Штатами, роздратувала Францію), здається, залишилися в минулому.
Багато хто на Заході був здивований таким поворотом подій. Очевидно, так само як і Кремль, який вважав, що його вторгнення не спровокує сильної і рішучої реакції Заходу. Однак, аналогів західній єдності і рішучості на інших глобальних платформах не спостерігається. На початку війни Генеральна Асамблея ООН проголосувала 141 голосом проти 5, при 47 відсутніх або тих, що утрималися, за засудження вторгнення Росії. Але цей результат оманливий.
«Більшість неєвропейських країн, які проголосували за засудження російської агресії в березні минулого року, не ввели санкцій. Правильні дії в ООН можуть стати алібі для того, щоб нічого не робити для боротьби з війною в реальному світі», - зазначає команда аналітиків Міжнародної кризової групи.
Під час низки голосувань в ООН з початку війни близько 40 країн, що представляють майже 50 відсотків населення світу, регулярно утримувалися або голосували проти резолюцій, які засуджують російське вторгнення. 58 країн утримались під час голосування у квітні 2022 року за виключення Росії з Ради ООН з прав людини. За даними Economist Intelligence Unit, дві третини населення світу живуть у країнах, які офіційно є нейтральними або підтримують Росію. Ці країни не утворюють якусь вісь автократії. Вони включають кілька помітних демократій, таких як Бразилія, Індія, Індонезія і ПАР.
Значною мірою ці спроби «всидіти на двох стільцях» - це не наслідком розбіжностей в поглядах на конфлікт в Україні, а радше симптомом ширшої проблеми - гніву через подвійні стандарти Заходу та розчарування через пробуксовування зусиль з реформування міжнародної системи. Видатний індійський дипломат Шівшанкар Менон гостро поставив питання в журналі Foreign Affairs на початку цього року, коли написав: «Відчужені і обурені, багато країн, що розвиваються, вважають, що війна в Україні та суперництво Заходу з Китаєм відволікають їх від нагальних питань, таких як борги, зміна клімату та наслідки пандемії».
На двох стільцях
Realpolitik зіграла свою роль у визначенні позицій окремих країн щодо війни в Україні. Індія традиційно залежала від Росії у військових поставках. Найманці групи «Вагнер» співпрацювали з урядами країн Західної і Центральної Африки, підтримуючи їхню безпеку та виживання. А Китай, який став головним джерелом підтримки Росії, залишається також найбільшим торговельним партнером понад 120 країн світу. Пекін виявився невблаганним до дипломатичних помилок.
Але є й інші фактори. Деякі країни відкидають західний наратив про причини війни. Наприклад, хоч президент Бразилії Луїс Інасіу Лула да Сілва назвав вторгнення «помилкою», він також прийняв аргумент про те, що Росія була ображена.
«Зеленський несе таку ж відповідальність за війну, як і Путін», - заявив президент Бразилії влітку минулого року. Ці слова підкреслили глобальну амбівалентність ставлення до війни.
Багато спостерігачів за межами Заходу також вважають, що безкарність - це, загалом, прерогатива всіх сильних країн, а не лише Росії. США перебувають в особливо слабкій позиції щодо захисту глобальних норм після президентства Дональда Трампа, який продемонстрував неповагу до глобальних законів і практик у таких різноманітних сферах, як клімат, права людини та нерозповсюдження ядерної зброї. Критики вказують на війни в Афганістані й Іраку під проводом США, стверджуючи, що Заходом керує лицемірство, а не принципи. А підтримка США війни, яку веде коаліція на чолі з Саудівською Аравією в Ємені, наводиться як доказ дворушництва, коли йдеться про турботу про цивільне населення.
Також стверджується, що Захід виявив набагато більше співчуття до жертв війни в Україні, ніж до жертв воєн в інших країнах. Заклик ООН про гуманітарну допомогу для України був профінансований на 80-90%. Тим часом заклики ООН до 2022 року про допомогу людям, які опинилися в кризових ситуаціях в Ефіопії, Сирії та Ємені, були профінансовані заледве наполовину.
Мілібенд пише, що деякі з цих причин можуть здатися дріб’язковими українцям, яким доводиться вести боротьбу на фронті. Але обережність у підтримці України не повинна заважати побачити більшу проблему. Після фінансової кризи 2008 року Захід не зміг продемонструвати, що він бажає або здатен просувати більш рівноправну і стійку глобальну економічну систему або розвивати політичні інститути, необхідні для управління багатополярним світом. Ця невдача зараз вилазить боком. Ще до пандемії COVID-19, наприклад, світ значно відставав у досягненні Цілей сталого розвитку ООН, які держави-члени затвердили у 2015 році. У 2018 році чотири з п'яти нестабільних та охоплених конфліктами держав не змогли досягти цих Цілей. Дані Світового банку за 2020 рік показують, що люди, які народилися в цих країнах, мали вдесятеро більше шансів стати бідними, ніж ті, хто народився в стабільних країнах. І цей розрив продовжує зростати.
Понад 100 мільйонів людей по всьому світі наразі рятуються від війни чи катастроф. ООН повідомляє, що 350 мільйонам людей сьогодні потрібна гуманітарна допомога. Хоча ще 10 років тому таких було 81 мільйон. Понад 600 мільйонів африканців не мають доступу до електроенергії. Програма розвитку ООН зауважує, що 25 країн, що розвиваються, витрачають понад 20 відсотків державних доходів на обслуговування боргу, а 54 країни страждають від серйозних боргових проблем. А нерівний доступ до вакцин для боротьби з пандемією став показовою демонстрацією порожніх обіцянок.
Західні уряди також не виконали своїх зобов'язань в інших сферах. Фонд ООН з адаптації до зміни клімату, створений у 2001 році для захисту бідних країн від наслідків викидів вуглекислого газу з багатих країн, досі не виконав своїх початкових зобов'язань зі збору 100 мільярдів доларів на рік і вважається символом недобросовісності Заходу. Слів було багато, а реальних дій - мало. Тривалі затримки у створенні фонду загострюють попит на нове рішення для покриття «втрат і збитків», спричинених кліматичною кризою. Таким рішенням став новий фонд, який відкрили минулого року. Але він досі не фінансується. Ще одна недофінансована глобальна ініціатива лише поглибить дефіцит довіри між багатими і бідними країнами.
Пустослівна солідарність
Попередні два десятиліття відзначилися плутаниною в пріоритетах Заходу і невиконаними обіцянками. Якщо наступні 20 років будуть такими ж, багатополярність у світовій системі означатиме більше, ніж посилення економічної конкуренції. Вона означатиме посилення ідеологічних викликів принципам західних країн і послаблення причин для незахідних країн асоціюватися чи співпрацювати із Заходом. Тож ліберально-демократичні країни, які підтримують глобальну систему, засновану на правилах, повинні думати і діяти з довгостроковою стратегічною метою, взаємодіючи з рештою світу. Китай робить це з 1990 року.
«Жорстка сила у вигляді військового партнерства і торговельного співробітництва матиме вирішальне значення у визначенні відносин Заходу з рештою світу. Але західні уряди також повинні приділяти увагу низці питань «м'якої сил»", зокрема, у трьох сферах: пропонувати зобов'язання щодо солідарності й справедливості в управлінні глобальними ризиками, впроваджувати реформи, які розширюють спектр голосів за столом переговорів у міжнародних справах, а також розробляти переможний наратив в епоху, коли демократія відступає. Ці дії не лише допоможуть зберегти глобальну позицію Заходу, але й будуть правильними», - вважає екс-міністр закордонних справ Великої Британії.
На його думку, заклик до більшої солідарності й справедливості в управлінні глобальними ризиками є фундаментальним на даний момент. Конкуренція між великими державами загострює глобальні виклики, завдаючи величезної шкоди найбіднішим країнам. Продовольча криза, спричинена війною Росії проти України, і неадекватна глобальна реакція на неї - лише один із прикладів. Ця тенденція робить особливо важливими зусилля Центру глобального розвитку, спрямовані на застосування «глобальний суспільних благ» заради міжнародного розвитку.
До таких благ належать програми зі зниження ризику пандемій, пом'якшення наслідків зміни клімату, боротьби зі стійкістю до протимікробних препаратів, а також з недержавним тероризмом і кіберзлочинністю. Однак інвестиції в запобігання цим загрозам, що насуваються, страждають від ринкової неспроможності. Адже вигоду отримують усі люди, а не лише ті, хто платить. За даними CGD, близько 6% загального бюджету Держдепартаменту США за останнє десятиліття пішло на глобальні суспільні блага, пов'язані з розвитком. І ця частка, схоже, з часом не збільшилася.
Місце за столом
Окрім вироблення більш справедливого способу подолання глобальних ризиків, західним країнам необхідно задовольнити вимоги країн, що розвиваються, про надання їм більшого права голосу на міжнародній арені. Багато країн обурюються незбалансованим характером глобальної влади в сучасних міжнародних інституціях. Один з нещодавніх прикладів стався під час пандемії. Ініціатива ВООЗ під назвою «Прискорення доступу до засобів боротьби з COVID-19» була надзвичайно важливою і спрямованою на забезпечення глобального доступу до вакцин, лікування і діагностики. Але представники країн з низьким та середнім рівнем доходу не були належним чином включені в управління програмою. Така недостатня представленість перешкоджала зусиллям, спрямованим на досягнення справедливого розподілу вакцин і ефективного надання інших медичних послуг.
Право вето країн в Раді Безпеки ООН, що знаходиться на вершині міжнародної системи - це корисний приклад для роздумів про те, як усім міжнародним інституціям необхідно збалансувати свою роботу, щоб визнати реалії сучасної влади. Наразі п'ять постійних членів Радбезу, а це Китай, Франція, Росія, Велика Британія і США, мають право накласти вето на будь-яку резолюцію, фактично відсуваючи на другий план інших десять членів, багато з яких - це країни з низьким і середнім рівнем доходу.
«Фундаментальна реформа, яка б змінила кількість держав, що мають право вето в Раді безпеки, видається малоймовірною. Але затяжні конфлікти в Ефіопії, Сирії, Україні та Ємені - це промовистий приклад панування безкарності, коли Радбез паралізований правом вето або загрозою його застосування», - пише британський дипломат.
Ознакою розчарування в цьому питанні є «ініціатива щодо вето», прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у 2022 році. Вона передбачає, що коли країна використовує право вето в Радбезі, Генеральна Асамблея автоматично скликається для обговорення відповідного питання. Крім того, понад 100 країн підписалися під пропозицією Франції і Мексики, яка закликає постійних членів Ради Безпеки домовитися утримуватися від використання права вето у випадках масових звірств. Деякі постійні члени вже проявляють стриманість. Британія не користувалася своїм правом вето з жодного питання з 1989 року.
Пропозиція передбачає, що Генеральний секретар ООН визначатиме випадки, які заслуговують на призупинення права вето, на основі чіткого визначення «масових звірств». Така реформа негайно розблокувала б процес прийняття рішень у Раді Безпеки для більш справедливого врахування думок десяти обраних членів на додаток до п'яти постійних. США заявили, що стурбовані потенційною політизацією процесу ідентифікації звірств.
«Хоча американські чиновники цілком зрозуміло стурбовані наслідками відмови від права вето, неодноразові вето Москви на резолюції щодо України за останній рік повинні змусити Вашингтон замислитися над тим, що він більше виграє чи втрачає, відмовляючись розглядати питання про обмеження накладання вето», - йдеться в статті.
Погляд у дзеркало
У боротьбі за світову громадську думку наратив має значення. Захід любить представляти війну в Україні як боротьбу демократії з автократією. Але таке трактування не знайшло належного резонансу за межами Європи і Північної Америки.
«Хоч це й правда, що українці борються за свою демократію і суверенітет, для решти світу вторгнення, в першу чергу, є фундаментальним порушенням міжнародного права. Так само, як і атаки армії Росії проти українського цивільного населення та цивільної інфраструктури. Існує краща альтернатива. Західні уряди повинні розглядати конфлікт як конфлікт між верховенством права і безкарністю або між правом і анархією, а не як конфлікт між демократією і автократією», - пропонує Мілібенд.
На його думку, такий підхід має багато переваг. Він правильно визначає місце демократії серед низки способів організувати відповідальність і обмежити зловживання владою. Він розширює потенційну коаліцію підтримки. Також нове трактування стане випробуванням для Китаю, натиснувши на його слабке місце. Оскільки Пекін стверджує, що підтримує міжнародну систему, засновану на правилах. Це також звучить менш самозакохано, що важливо з огляду на очевидні проблеми, з якими стикаються багато ліберальних демократій. Коаліція, побудована навколо потреби в міжнародних правилах, має більше шансів стати ширшою, ніж та, що ґрунтується на закликах до демократії.
Однак, Мілібенд зауважує, що захист верховенства закону був би ефективнішим, якби країни Заходу самі дотримувалися його і підписалися під ним. США засудили Китай за порушення Конвенції ООН з морського права. Однак, ця позиція була б набагато переконливішою, якби Америка сама ратифікувала цю конвенцію.
«І хоч віце-президент США Камала Гарріс на нещодавній Мюнхенській конференції з безпеки виступила з потужним закликом до судового переслідування воєнних злочинів в Україні, це було б набагато ефективніше, якби Америка ратифікувала Римський статут, на основі якого був створений Міжнародний кримінальний суд у 1998 році. Критики і противники західних держав невпинно посилаються на ці подвійні стандарти. І не важко зрозуміти, чому», - пише британський дипломат.