До президентських виборів у США, які відбудуться 5 листопада 2024 року, ще неблизький світ. Утім, увага, що її привертає до себе ця подія вже зараз, виходить за межі звичайного і цілком зрозумілого інтересу до можливої зміни «караулу» у Вашингтоні. На те є декілька причин, але головна з них — фактор Трампа, перспектива повернення до Білого дому людини, яку ототожнюють із політичним хаосом і безвідповідальністю, демагогією та популізмом. Дональд Трамп у фірмовій бейсболці став невід’ємною частиною місцевого політичного пейзажу, збираючи чималі аудиторії завзятих прихильників.
Він є беззаперечним лідером процесу добору кандидата від Республіканської партії на посаду президента США. Перелік претендентів налічує щонайменше 14 осіб, але з великим ступенем вірогідності можна припустити, що головна боротьба розгорнеться між Трампом і губернатором Флориди Роном ДеСантісом.
Останній дотримується жорстких консервативних поглядів щодо принципових питань внутрішньої політики: імміграція, права сексуальних меншин, володіння вогнепальною зброєю, право на аборти, програми соціальної допомоги. Загалом він намагається позиціонувати себе як продовжувача політичної лінії Трампа, але ефективнішого і менш контроверсійного, такого, що має шанси перервати серію невдач республіканців і здобути перемогу на наступних виборах. У такий спосіб він намагається апелювати до тих членів партії, які скептично оцінюють листопадові шанси колишнього президента.
Наразі ця стратегія не спрацьовує: губернатор виявився не надто вправним комунікатором, а фанати Трампа не демонструють наміру відмовитися від підтримки свого «чемпіона». Шанси ДеСантіса виглядають набагато примарнішими, ніж наприкінці минулого року після впевненої перемоги на виборах губернатора: його відставання від Трампа в підтримці членів Республіканської партії становить майже 30%.
Популярність Трампа серед республіканського партійного «активу» залишається непохитною, незважаючи на його численні проблеми з правосуддям. Досить згадати, що проти нього висунуто обвинувачення щодо підробки ділових документів, неналежного поводження з конфіденційними документами; ведеться розслідування стосовно його спроб втрутитися у вибори 2020 року та дотичності до подій у Вашингтоні, які мали завадити затвердженню результатів виборів президента США. Лише однієї з цих справ було б достатньо, щоб поховати назавжди кар’єру будь-якого американського політика, але не Трампа, чиї симпатики продовжують вірити його твердженням про «політичні переслідування» чи «вкрадені вибори». Варто також зауважити, що, відповідно до чинного законодавства США, навіть винесення вироку, який передбачає ув’язнення, не може завадити участі Дональда Трампа в президентських виборах.
Звісно, ще зарано робити остаточні висновки. Зокрема в серпні відбудуться перші дебати республіканських кандидатів у президенти; на користь ДеСантіса працює підтримка ключових партійних донорів; можливо, судові проблеми все-таки «доженуть» Трампа, переконавши більшість республіканців у неможливості його перемоги. З іншого боку, чимало аналітиків і політичних профі США вважає, що в разі успіху на перших праймеріз у штаті Айова ніщо не зупинить входження Трампа до республіканської номінації.
Якщо Трамп має рахуватися з наявністю конкурентів (принаймні на цьому етапі), то виклик Джо Байдену на демократичному фланзі кинули тільки двоє претендентів, які не мають ані найменших шансів. Набагато серйознішою перешкодою для планів Байдена на переобрання є його вік (нагадаємо, він є найстаршим президентом в історії США): як ми вже писали, чимало американських виборців, включно з багатьма прихильниками Демократичної партії, не підтримує його кандидатури саме з цієї причини.
Інший ґандж чинного президента — низький рівень популярності. На початку липня він залишався на відмітці 40% (проти 41% Трампа в аналогічний період його каденції). Пояснення цього лежить переважно в економічній площині. Попри ухвалені закони, спрямовані на модернізацію інфраструктури, стимулювання виробництва високотехнологічної продукції й технологій, пов’язаних із захистом довкілля, високий рівень зайнятості та зростання заробітної платні, абсолютна більшість американців не задоволена сучасним станом економіки, порівнюючи ситуацію з періодом правління Дональда Трампа. Головна причина полягає у зменшенні реальних доходів, спричиненому інфляцією. Її негативні наслідки американці відчувають уже зараз, а ефект від масштабних стратегічних інвестицій адміністрації Джо Байдена, її зусиль із відновлення індустріальної бази США буде помітним лише в середньо- й довгостроковій перспективі.
Отже, вирішальний вплив на перспективи Байдена щодо нової президентської каденції матимуть вісті з економічного фронту, які визначатимуть позицію незалежних виборців і тієї частини прибічників Демократичної та Республіканської партій, для яких стан їхнього домашнього бюджету важить більше за політичні пріоритети.
Останні статистичні дані нібито мають покращити настрій чинного президента: показник інфляції знизився до 3% проти 4% у травні й 9% — минулого року. Економічних гуру, які віщували початок економічного спаду, помітно поменшало. Байден пояснює ці позитивні тенденції впливом своєї економічної політики, яку охрестив «байденомікою».
На відміну від економіки й низки соціальних проблем, зовнішня політика зазвичай відіграє у виборчому процесі в США допоміжну роль — для посилення привабливості кандидата і, навпаки, критики конкурента. Вочевидь, основними зовнішньополітичними темами нинішньої президентської кампанії будуть Китай і Україна. Нас, звісно, цікавить стан українського питання, яке для Байдена вийшло за межі суто зовнішньої політики: перемога України може стати помітною частиною його особистих досягнень, на основі яких він має намір побудувати свою виборчу кампанію.
На цьому етапі дискусії точаться переважно навколо обсягів допомоги Україні. Пов’язано це насамперед із ситуацією в Республіканській партії, де по цьому питанню проходить «лінія розлому» між «національно-консервативною» та «інтернаціоналістською» течіями. Дотепер неоізоляціоністи перебувають у меншості, але виявляють помітну та потенційно небезпечну для нас активність.
Зокрема група ультраконсерваторів у Палаті представників наполягла на тому, аби в межах обговорення законопроєкту про витрати на оборону проголосувати за поправки, які б істотно зменшили військову допомогу Україні, включно із забороною на постачання касетних боєприпасів. Авторка поправок, затята трампістка Марджорі Тейлор Грін, заявила, що «Конгрес не повинен дати дозвіл на виділення жодного додаткового пенні для України й має примусити адміністрацію Байдена до пошуків миру».
Палата відкинула поправки Грін. Водночас під тиском ультра спікер Палати представників Кевін МакКарті, який завжди запевняв, буцімто підтримує надання допомоги Україні, публічно висловився проти додаткового фінансування за цією статтею, якщо воно виходить за межі домовленостей про ліміт державного боргу США. До цього слід додати несприятливу для України радикалізацію поглядів Трампа та дрейф у бік ізоляціоністів його єдиного реального на цей час конкурента ДеСантіса.
Ми вже писали про тенденцію до зростання чисельності республіканців, які вважають, що США потрібно зосередитися на вирішенні внутрішніх проблем. У цьому контексті несподіванку принесли останні опитування суспільної думки в США, які свідчать, що зменшення підтримки республіканською «базою» надання допомоги Україні майже зупинилося: 57% республіканців у травні висловили готовність віддати свої голоси кандидату в президенти, який допомагатиме Україні. Чи стане ця тенденція стабільною? Побачимо.
Слід визнати, що збереження позитивних для нас настроїв у американському суспільстві значною мірою залежатиме від розвитку ситуації на фронтах війни, успіху українського контрнаступу, який зі свого боку значною мірою залежить від оперативного постачання ракетних систем великого радіусу дії, щодо яких Вашингтон остаточно не визначився.
Війна в Україні перетнула 500-добову позначку, але, здається, наші американські партнери досі не готові визнати, що без завдання путінській Росії радикальної військової поразки та мобілізації для цього всіх наявних ресурсів неможливо завершити війну на умовах, прийнятних для України й антипутінської коаліції. Колапс московської імперії, що його може стимулювати провал путінської авантюри, залишається для вашингтонського істеблішменту своєрідним табу, подолання якого вимагає стратегічної далекоглядності та відваги.