Через три дні після початку війни в Україні колишній прем’єр-міністр Фінляндії Александр Стубб надіслав повідомлення міністру закордонних справ РФ Сєргєю Лаврову.
«Я попросив його: «Будь ласка, зупиніть це божевілля. Ви єдиний, хто може його зупинити». За хвилину я отримав відповідь: "Кого? Зеленського? Байдена?». Я спробував ще раз. Відповідь була прямо з п'єси Владіміра Путіна: звинувачення Заходу і дотримання офіційної лінії, «денацифікація» і всяке таке інше. Саме тоді я зрозумів, що ліберальний світовий порядок перебуває під серйозною загрозою», - пише Стубб в своїй статті для Financial Times.
Він зауважує, що в історії бувають моменти, коли старий порядок вмирає, а новий ще тільки народжується. 2022 рік був одним з таких моментів. Існує багато подій, які можна правдоподібно інтерпретувати як такі, що ознаменували кінець епохи після Холодної війни: 11 вересня і війна в Іраку, фінансова криза або російська анексія Криму. Але повномасштабний напад Росії на Україну в 2022 році був чимось іншим. Здавалося, це змусило решту світу стати на чийсь бік.
«На Заході існує загальне хибне уявлення, що світ єдиний у своїй підтримці України. Це не так. Можна було б втішитися тим, що понад 140 з 193 членів ООН засуджують Росію. Але 35, які утрималися, представляють більше половини населення світу», - зауважує фінський політик.
Ще важливіше те, що лише близько 40 країн - переважно західних - запровадили санкції проти Росії. Лише дві з них з Азії, і жодної з Африки чи Латинської Америки. Росія може й ізольована від Заходу, але не від решти світу.
Стубб вважає, що новий світовий порядок буде визначатися трикутником сил, що коливається між глобальним Заходом, глобальним Сходом і глобальним Півднем. Глобальний Захід - по суті, США, ЄС та їхні союзники, всього приблизно 50 країн - хоче зберегти існуючий ліберальний порядок.
З іншого боку, глобальний Схід - Китай, Росія, Іран і близько 20 країн, які їх підтримують, - хоче відмовитися від ліберального порядку і створити нові правила й інститути, які менше стосуються розподілу суверенітету, а більше - традиційної державної влади і трансакцій.
Глобальний Південь на чолі з Індією, Саудівською Аравією, Південною Африкою, Нігерією і Бразилією - це 125 держав з Азії, Африки та Латинської Америки. Для багатьох з цих країн війна в Україні - це не стільки питання гегемонії, скільки питання продовольчої безпеки, енергетики й інфляції.
Глобальний Південь поки що не дуже хоче стати на чийсь бік. Сидіти осторонь - це один із способів досягти своїх цілей і сформувати новий порядок. Глобальний Захід помиляється, представляючи новий порядок як битву між демократією і автократією. Ситуація набагато складніша. Для Глобального Сходу йдеться про владу і керовані залежності. Для Глобального Півдня мова йде про владу, представництво, економічне зростання і розвиток.
«Якщо глобальний Захід хоче зберегти залишки ліберального світового порядку, йому доведеться почати проводити більш гідну зовнішню політику. Це не означає принесення цінностей в жертву на вівтар інтересів. Це означає слухати і взаємодіяти, а не проповідувати і моралізувати», - пише фінський політик.
Глобальний Схід більш вправно преконував інших. Незважаючи на свій експансіонізм, Росія не має тягаря колоніального минулого, принаймні в Латинській Америці і Африці. Китай після закінчення Холодної війни вміло створив залежність у фінансовій, інфраструктурній і сировинній сферах, ставши найбільшим торговельним партнером для 120 країн світу.
Світ знову стоїть перед вибором. Чи зможе він закінчити війну і знайти нову систему співпраці? Чи конкуренція великих держав призведе до подальшої ескалації або навіть конфлікту в глобальному масштабі?
«Можливо, вибір не бінарний. Як завжди, на кону буде поєднання цінностей, інтересів і влади. Я передбачаю, що ми станемо свідками створення кількох регіональних порядків і альянсів, що перетинатимуться. Жодна держава не буде домінувати. І хоча їхні цінності і політичні системи відрізняються, їм усім потрібно вирішувати проблеми: деякі з них унікальні, деякі спільні», - пише Стубб.
Це десятиліття, ймовірно, визначить світовий порядок до кінця століття.
«Як і в 1919 році з невдалим створенням Ліги Націй, у 1945-му зі створенням ООН і в 1989 році, коли багато хто вірив, що решта світу врешті-решт прийме три стовпи успішного суспільства (ліберальну демократію, ринкову економіку і відкритість до глобалізації), ми можемо помилитися, виявитися правими або десь посередині. Ми повинні уникати помилок 1919 року, вчитися на балансі сил, встановленому в 1945 році, і зробити ліберальний порядок 1989 року універсально привабливим», - додає колишній фінський прем’єр.