Діти зазвичай рідко стають жертвами важкої форми COVID-19. Для прикладу, ймовірність того, що американець у віці 5-14 років може померти від вірусу, становила приблизно 1 на 500 тисяч, однак школи у всьому світі були повністю або частково зачинені приблизно на дві третини навчального року через пандемію коронавірусу.
Величезна шкода, яку локдауни завдали учням, може бути виправданою, якби закриття шкіл було одним із найкращих способів запобігання летальним випадкам хвороби серед дорослих. Але мало урядів насправді ретельно зважили всі витрати та ризики.
Багато країн тримали школи зачиненими, навіть коли працювали бари та ресторани, або для того, щоб заспокоїти профспілки вчителів, члени яких отримують зарплату незалежно від того, викладають вони особисто чи ні, або ж уряди намагалися заспокоїти стурбованих батьків, пише The Economist.
Як результат, розум молоді втрачає шанс на повноцінний розвиток. Учні початкової школи в Англії відстають приблизно на три місяці від того рівня освіти, який вони могли б отримати за звичайних умов навчання; діти в Ефіопії навчались на 60-70% менше, ніж зазвичай, протягом 2020 року.
Варто сказати, що навіть до пандемії з освітою все було погано. Більше половини дітей віком 10 років у країнах з низьким та середнім рівнем доходу не вміли навіть читати. Світовий банк попереджає, що ця кількість може зрости майже на дві третини. У всіх країнах закриття шкіл збільшить розрив між заможними учнями (які мають iPad та тихі кімнати для онлайн-навчання) та біднішими дітьми (які часто не мають умов для дистанційних уроків).
Однак хаос, спричинений COVID-19, також створює шанс зробити школи кращими. Багато учнів мають простір для використання своїх творчих ідей, а викладачі обмірковують найефективніші способи допомогти їм у цьому. Деякі багаті країни пропонують більше репетиторів для студентів, які відстають у навчанні, як окремо, так і невеликими групами. Деякі бідні країни спрощують перевантажені навчальні програми, дозволяючи вчителям відхилятися від підручників і витрачати більше часу на базове навчання. Такі реформи здебільшого працюють.
Досвід дистанційного навчання дав викладачам кращий досвід у сфері застосування освітніх технологій. Звичайний навчальний процес міг би покращитися, якби вчителів навчили та дозволили експериментувати. Програмне забезпечення може допомогти зробити класи більш персоналізованими, це допомогло б дітям отримувати інструкції, які безпосередньо відповідають їхнім здібностям. І якби вчителі були вільні від рутинних бюрократичних завдань, вони мали б додатковий час для учнів, які потребують найбільшої допомоги.
Пандемія підкреслила, як сім’я впливає на успіхи в навчанні. Підтримка батьків та будинок з великою кількістю книг завжди були перевагою. Умови вдома ще важливіші, коли саме там проходять уроки. Минулий рік продемонстрував необхідність залучення соціальних працівників для допомоги знедоленим учням. Школи можуть також пропонувати консультації щодо психічного здоров’я та налагоджувати зв’язок учнів із благодійними організаціями чи агентствами, які допомагають вирішити деякі побутові проблеми.
На жаль, занадто багато урядів не докладають навіть мінімальних зусиль, щоб компенсувати втрачений час. Лише 2% грошей, зібраних у пакети допомоги COVID-19, минулого року пішли на освіту. ООН виявила, що до осені минулого року лише чверть дітей мала доступ до програм «освітнього відновлення». Діти, які не змогли зрозуміти важливі теми під час локдаунів, будуть і надалі відставати у навчанні. За підрахунками, кожна дитина в бідній країні, яка пропускає рік навчання і не отримує належної допомоги, щоб наздогнати втрачене, може врешті-решт відставати майже на три роки.
Наступного року Англія планує витратити дещо більше на те, щоб допомогти учням наздогнати навчальну програму. Законодавці в Америці, де діти пропускали більше безпосередніх уроків, ніж у будь-якій іншій багатій країні світу, були більш щедрими. Але лише 20% додаткових коштів, які вони віддають школам, будуть витрачені на «освітнє відновлення». Багато фінансів підуть на «санітарний театр» - включаючи пластикові перегородки між письмовими столами, через які дітям буде важче чути і бачити вчителя.
Дві третини бідних країн скоротили витрати на освіту. Гроші - це не все, але навіть у сприятливі часи найбідніші країни витрачали лише 48 доларів на рік на кожного школяра, а цього замало. Для прикладу, багаті держави витрачають 8 500 доларів США. ООН прогнозує, що іноземна допомога на освіту впаде на 12% між 2018 і 2022 роками.
Уряди часто нехтують освітніми питаннями. Вдосконалення шкіл коштує дорого, і може початися протистояння з потужними групами інтересів.
Однак майже ніщо не має такого великого значення для світлого майбутнього завтра, ніж гарна освіта сьогодні. Як мінімум, уряди повинні активізувати свої зусилля для компенсації шкоди, заподіяної закриттям шкіл під час пандемії, резюмує видання.
До пандемії у вищій освіті дуже популярною була академічна мобільність — мільйони студентів їхали за кордон за її програмами. Тепер усе припинилося, — пандемія коли й не вбила академічну мобільність, то точно загострила її проблеми. Як зміниться в майбутньому міжнародна освіта, розповідає Єлизавета Щепетильникова у статті «Крок у майбутнє».