Яким ми, українці, запам’ятаємо президента США Джозефа Байдена?
Жахи війни, численні жертви та страждання, критична ситуація на фронті змушують нас зосереджувати увагу на чинниках, що віддаляють закінчення війни на прийнятних для нас умовах, які б поклали край постійній загрозі суверенітету України з боку Росії. Серед цих чинників — відсутність у США та інших наших партнерів стратегічної визначеності щодо глибини військової поразки Росії, що негативно впливає на постачання нам зброї необхідної номенклатури, її використання для ураження цілей на території агресора, а також реального просування України до членства в НАТО. Вирішальною мірою це обумовлено невиправдано «обережною» позицією чинної американської адміністрації та особисто президента США.
Водночас буде несправедливо, якщо ми запам’ятаємо президенство Байдена через недоліки. Треба визнати, що без його чіткої позиції щодо російської агресії проти України та її наслідків для стратегічних інтересів США, НАТО й усієї спільноти демократій не було б можливим досить швидке формування антипутінської коаліції, розпочате ще до початку широкомасштабної війни, попри не завжди однозначну стартову поведінку окремих союзників США. Без зусиль Байдена та його команди ми, вочевидь, не побачили б потужних пакетів американської військової допомоги, яка уможливила організацію ефективного спротиву російській навалі з боку України. Президент США зробив вагомі інвестиції свого політичного капіталу в розблокування в Конгресі США питання про надання Україні додаткової безпекової допомоги. Не забудьмо й настійливі попередження Байдена та високопосадовців його адміністрації, адресовані українській владі, про неминучість війни: на жаль, вони залишилися голосом, що волає в пустелі.
У своєму зверненні до американців стосовно рішення знятися з президентських перегонів Байден заявив про намір зосередитися на виконанні обов’язків президента до закінчення своєї каденції. Є підстави розраховувати, що підтримка України залишиться в колі його пріоритетів і наявне фінансування, отримане за його активної участі, буде використане сповна для посилення військових спроможностей нашої держави в цей поворотний період війни. Чи зможе й захоче Байден подолати свої зазначені вище застереження? Про це судити зарано, але, за моїми спостереженнями, політики його калібру дуже неохоче змінюють свої позиції з принципових для них питань.
Вихід Байдена з боротьби за посаду президента на наступних виборах із полегшенням сприйняла більшість членів Демократичної партії, демократичних донорів і партійного істеблішменту. Втім, ця форсмажорна ситуація (останнім із чинних президентів, який відмовився від боротьби за переобрання, був Ліндон Джонсон 1968 року) поставила перед демократами низку нагальних питань, які необхідно вирішити до партійного з’їзду.
Перше і головне — визначення кандидата від партії на президентських виборах. Наразі найкращі шанси має віцепрезидентка США Камала Гарріс. На підтримку її кандидатури висловився у своєму листі сам Байден, ціла низка важковиків з-посеред партійної еліти, 140 конгресменів і сенаторів США від Демократичної партії, численні орієнтовані на демократів організації громадянського суспільства. Висунення Гарріс кандидаткою в президенти США від Демократичної партії може стати знаковою подією. Вперше в політичній історії США кандидатом від однієї з основних партій може стати жінка, яка належить до расових меншин: батько Гарріс є іммігрантом з Ямайки, а мати — з Індії.
Станом на вчора деякі інші потенційні кандидати на посаду президента від Демократичної партії висловилися на користь віцепрезидентки або заявили про відсутність у них намірів висувати свою кандидатуру. Вважається, що висунення Гарріс має полегшити демократам вирішення важливих для продовження президентської кампанії питань, насамперед пов’язаних із використанням накопичених кампанією Байдена великих фінансових ресурсів. Додатковим аргументом на користь Гарріс є те, що вже після відмови Байдена вона зуміла зібрати близько 50 мільйонів доларів на свою президентську кампанію.
Водночас значна частина членів Демократичної партії вважає, що кандидатуру на заміну Байдена має бути визначено за підсумками конкурентного добору за участю інших кандидатів. Як саме відбудеться визначення кандидата, має вирішити Національний комітет Демократичної партії, наступне засідання якого відбудеться в середу. Дуже суттєвим є чинник часу: початок з’їзду демократів призначено на 19 серпня. Так чи так остаточне слово залишиться за 4700 делегатами партійного форуму, абсолютна більшість яких є прихильниками Байдена. Як повідомляють ЗМІ, Гарріс уже має підтримку 500 делегатів.
Трансформація Камали Гарріс у постать, яка стала фаворитом у перегонах за президентську номінацію, відбулася відносно недавно, коли демократи вирішили зробити однією з головних тем президентської кампанії репродуктивні права жінок (такий вибір уже допоміг партії мінімізувати втрати на проміжних виборах 2022 року) як частини індивідуальних свобод американських громадян, що їм загрожує Дональд Трамп. «Прапороносцем» цієї теми стала віцепрезидентка, яка доти відігравала мінімальну роль у діяльності адміністрації. Зокрема на початку роботи Гарріс не зуміла проявити себе з позитивного боку на посаді відповідального за політику в галузі імміграції. Не надто переконливим виглядає її баланс на посаді сенатора, де вона створила собі певну репутацію переважно за рахунок жорстких виступів на слуханнях у Сенаті: тут їй у пригоді стали навички, набуті на посадах районного прокурора та генерального прокурора її рідного штату Каліфорнія.
За час віцепрезиденства Гарріс зарекомендувала себе як «стійкий олов’яний солдат» адміністрації Байдена. Її позиції з головних соціальних та економічних питань повністю збігалися з лінією її «боса» — особливо це стосується питань зовнішньої політики. Насамперед нас цікавить, звісно, Україна: Гарріс неодноразово зустрічалася з президентом України і завжди публічно висловлювалася за продовження підтримки нашої країни проти російської агресії. У виступі на останній Мюнхенській безпековій конференції вона заявила, що США й далі «захищатимуть основоположні принципи суверенітету та територіальної цілісності й не дадуть авторитарному імперіалісту поневолити вільний і демократичний народ»; «Джо Байден і я будемо разом з Україною».
До кінця каденції Байдена поведінка Гарріс, вочевидь, збігатиметься з лінією його адміністрації. Щодо перспектив, дочекаємося висунення її кандидатури та виборів. Ризикну передбачити одне. Особиста позиція Камали Гарріс з ключових питань світової політики невідома. Вона не має ні досвіду Байдена, ні його навичок у веденні зовнішньополітичної діяльності. Тому в разі обрання вона великою мірою покладатиметься на своїх дипломатичних радників, склад яких може відрізнятися від команди Байдена.
Мабуть, перетасування карт у демократичній «колоді» викликало змішану реакцію у республіканців та їхнього обранця. З одного боку, вони втратили свого «улюбленого» ворога — Джо Байдена. Після президентських дебатів Трамп і його однопартійці були абсолютно впевнені у своїй перемозі. З іншого — вони не розглядають Гарріс як серйозного супротивника, розраховуючи зробити її відповідальною за імміграційну кризу та прив’язати до «катастрофічної» економічної політики адміністрації Байдена. Сам Трамп ставиться до Гарріс із підкресленою зневагою, вважаючи її «божевільною». Чи будуть самовпевненість та пиха вкотре покарані? Побачимо. Останні соціологічні опитування свідчать, що перевага Трампа над імовірною суперницею від демократів — у межах статистичної похибки.