UA / RU
Підтримати ZN.ua

Чи готовий Захід до протистояння з Росією?

Автор: Петро Герасименко

16 січня міністр оборони Великої Британії Грант Шаппс виступив із історичною промовою. Місцем, де будо дано жорстку, але реалістичну оцінку поточній ситуації в світі, став особняк Ланкастер-хаус у серці Лондона. Саме тут Маргарет Тетчер 1989 року висловила оптимістичне сподівання, що глобальне протистояння між Заходом і Сходом завершується. Однак прогноз експрем’єрки Великої Британії виявився загалом помилковим і обмеженим у часі.

Грант Шаппс констатував: ера миру закінчилася, настала доба передвоєнного світу, яка будь-якої миті може стати добою глобальної війни. Захід має бути готовим до нових викликів, аби стримувати автократичних ворогів, які підняли голову. І не тільки стримувати, а й перехопити ініціативу, стаючи на захист своїх цінностей в усьому світі. Розвивати власні оборонні потужності, зміцнювати співпрацю, демонструвати лідерство.

Все сказане британським політиком є актуальним і демонструє глибокий рівень геополітичного аналізу. Однак наразі не зовсім зрозуміло, чи готовий сучасний Захід адекватно та рішуче реагувати на нові загрози. Чи здатний він проводити активну політику стримування, як це було під час холодної війни? Чи сприймуть тези Гранта Шаппса серйозно західні політичні еліти? Підстави для сумнівів є. Й вони вагомі.

Читайте також: "Немає часу тонути, треба пливти": Кулеба припустив, що КНДР є більш ефективним партнером, ніж Захід

5 березня 1946 року у Фултоні видатний англійський політик Вінстон Черчилль дав влучну оцінку процесам, які відбувалися в Європі після розгрому Третього Райху. СРСР на чолі зі Сталіним не приховував експансіоністських намірів і намагався розширити сферу свого впливу на всю Європу. Колишній очільник британського уряду попередив: аби зупинити наступ комунізму, потрібно об’єднати зусилля. Адже Росія розуміє й поважає тільки мову військової сили. Й прагне до необмеженого поширення своєї влади й ідеології на планеті. Цю подію прийнято вважати початком холодної війни, яку Захід врешті-решт зумів виграти. Однак іще за кілька днів до історичного виступу Черчилля заступник посла США в СРСР Джордж Кеннан направив телеграму до Вашингтона, в якій зазначив, що співпраця з Радянським Союзом неможлива і що Кремль розуміє лише мову сили. Ці погляди лягли в основу американської політики стримування.

12 березня 1947 року президент США Гаррі Трумен проголосив зовнішньополітичну доктрину, спрямовану на протидію поширенню радянського впливу та надання допомоги урядам Греції й Туреччини, яким загрожував прихід до влади комуністичних сил. Доктрина Трумена передбачала постійний тиск на СРСР і підтримку країн із демократичною формою правління. Того ж року США запропонували державам Західної Європи програму економічної підтримки, яка дістала назву «план Маршалла». Умовою отримання фінансової допомоги було виключення комуністів зі складу національних урядів. Резолюція Ванденберга, ухвалена Конгресом США в червні 1948 року, зафіксувала відмову Америки від політики ізоляціонізму.

1948 року Захід не відступив під час організованої СРСР блокади Західного Берліна. Метою Радянського Союзу було зірвати створення західнонімецької держави. Однак шантаж не вдався. Блокада припинилася в травні 1949 року. Того ж року було створено військово-політичний блок НАТО, головна мета якого полягала в захисті від можливої агресії з боку комуністичного табору. 1950 року комуністичний північнокорейський режим за підтримки СРСР і Китаю вторгся на територію Південної Кореї. США спрямували свою армію на захист уряду Республіки Корея. Півострів став ареною негласного воєнного протистояння двох блоків. У підсумку кровопролитні військові дії завершилися поділом Кореї на дві частини.

Читайте також: Росіяни «проголосили» незалежність Техасу та послали його на війну проти США – ISW

Спроможність Заходу успішно протистояти комуністичному блоку ґрунтувалася на кількох складниках. Тогочасні західні політичні еліти усвідомлювали рівень небезпеки, яку несе СРСР і його ідеологія. Вони були позбавлені ілюзій, що Радянський Союз можна зупинити пустопорожніми деклараціями та висловленням глибокого занепокоєння. Лідери держав західного блоку не раз демонстрували здатність діяти рішуче та жорстко в межах реалізації доктрини стримування, зокрема з використанням військової сили. Комуністичні проксі, що існували в країнах Заходу, загалом не мали значної суспільної підтримки. Попри внутрішні політичні розбіжності, в країнах західної демократії побутувала єдина позиція щодо несприйняття комуністичної ідеології. І це не було питанням дискусій та обговорень. Зрештою, Захід демонстрував упевненість у своїй правоті. Значно вищу віру в свої цінності, світогляд і мораль. У те, що західна цивілізація, попри її певні недоліки, здатна запропонувати людству найкращу альтернативу й привести до процвітання та гідного життя якомога більшу кількість націй та громадян.

Нинішня геополітична ситуація й стан справ у країнах умовного західного табору суттєво відрізняються від середини минулого століття. Сьогодні західні політичні еліти не демонструють достатнього рівня єдності в оцінці глобальних викликів. Виступ Гранта Шаппса теоретично може стати поштовхом, який змусить Захід переглянути свою політику. Скинути з себе заціпеніння й почати діяти рішучіше. Але жодних гарантій того, що це станеться, немає.

Після Другої світової війни США відмовилися від політики ізоляціонізму й узяли на себе почесну місію очолити вільний світ у його протистоянні тоталітаризму. Та нині Вашингтон не надто охоче виконує свою роль і час від часу демонструє ностальгію за часами, коли Америка займалася виключно внутрішніми проблемами. Брак лідерства й політиків, здатних брати на себе відповідальність та ініціативу, — одна з рис сучасних політичних еліт Заходу.

Агресія Росії, яка розпочалася ще 2008 року вторгненням до Грузії й продовжилася анексією Криму та війною в Україні, зумовлена зокрема й нездатністю Заходу відреагувати належним чином. Доктрина активного стримування, яка успішно працювала раніше проти значно потужнішого й небезпечнішого комуністичного табору на чолі з СРСР, у XXI столітті виявилася незатребуваною. Натомість Захід повернувся до спроб умиротворити агресора. Ослаблення позицій Заходу та зменшення його рішучості обстоювати світ, що ґрунтується на міжнародному праві та справедливості, відчули всі. Від Росії, Ірану, Китаю, КНДР до хуситів, які здійснюють піратські набіги й не бояться атакувати військові кораблі США та союзників у Червоному морі.

Читайте також: У Червоному морі хусити вдарили по танкеру, який перевозив російську нафту – Bloomberg

У західних країнах діє багато політичних сил різних спектрів, які так чи так пов’язані з Росією. Так і було під час існування соціалістичного табору. Відмінність від епохи холодної війни — в тому, що ці сили в окремих країнах не просто мають міцні політичні позиції, а й подекуди навіть перебувають при владі. Або ж претендують на владу. А ще вони репрезентують різні політичні фланги — від крайніх лівих до крайніх правих. Або ж є просто популістами з досить хиткою системою поглядів. Чи підтримуватимуть вони спільну лінію на стримування блоку світових автократій? Чи радше таки спробують порозумітися з ними?

Крім того, Захід серйозно ослаб ідеологічно. Цінності, що дали йому змогу стати успішним і домінувати на планеті, вже не є цінностями для значної частини суспільства. Освітні заклади Америки та Європи стали центрами поширення різноманітних лівих ідеологій та серйозної індоктринації молоді. Дослідження політичних переконань професорів у США, проведене 2007 року, засвідчило, що 18% професорів-соціологів вважають себе марксистами. Згідно з опитуванням 2017 року, більшість американських мілленіалів воліє жити в «соціалістичній, комуністичній або фашистській країні, ніж у капіталістичній». За результатами опитування Gallup 2022 року, 51% людей віком 18–29 років у США, Канаді, Великій Британії й Австралії схвалює соціалізм.

Західним суспільствам активно нав’язується комплекс провини білої раси за всі планетарні гріхи. Культурні війни, критична расова теорія, наука соціальної справедливості, гендерна ідеологія й агресивні спроби переписати історію розривають соціальну тканину західної цивілізації. У США великого розголосу набув «Проєкт 1619» — ревізіоністська історіографічна робота, в якій критично розглядаються традиційно шановані постаті та події в американській історії, включно з патріотами американської революції, батьками-засновниками, а також пізнішими постатями, такими як Авраам Лінкольн. Суть концепції зводиться до того, що основним мотивом створення США та проголошення незалежності 1776 року було збереження рабства. А вся американська історія побудована на системному расизмі та пригнобленні різних груп і меншин.

Промисловий, науковий і технологічний потенціал держав вільного світу й нині значно перевищує показники країн, якими керують диктатори та де панує авторитаризм. Але Захід програє їм у рішучості й не є тим гравцем, який формує порядок денний на глобальній арені. Він радше реагує на виклики, іноді із запізненням. Чи зможе морально ослаблена західна цивілізація успішно змагатися з диктатурами, які не відчувають жодних сумнівів і мук совісті на шляху досягнення власних цілей? Чи можна виграти нову холодну війну, якщо не надто віриш у себе й цінності, які захищаєш?