ЄС втрачає довіру до британського прем’єра Бориса Джонсона, однак, менш ніж за 100 днів Brexit буде завершено. Велика Британія буде поза межами митного союзу та внутрішнього ринку ЄС. Але Brexit ставить питання як для ЄС, так і для Великої Британії. Цей процес кидає виклик тому, що можна назвати ідеологією Європи. Зрештою, це серйозна справа для демократичної організації, коли велика держава-член вирішує покинути союз, пише британська газета The Guardian.
«Це було б фатальною помилкою вважати, що Брекзит представляє конкретно британську проблему ... голосування за Брекзит - це відчайдушна спроба відповісти на питання, які щодня задають собі мільйони європейців", - сказав колишній президент Європейської ради Дональд Туск після референдуму про Брекзит в Британії у 2016 році.
Президент Франції Емманюель Макрон був досить чесним, щоб на початку 2018 року визнати, що можливо референдум у Франції міг навіть дати той самий результат, що і у Великій Британії.
Які тоді висновки має зробити Європейський Союз? У своїй лекції в Брюгге 2010 року канцлер Німеччини Ангела Меркель вказала на постійну напруженість між двома Європами - наднаціональною та міжурядовою. Якщо ця напруга буде порушена, а наднаціональна політика вторгнеться в національну ідентичність, тоді може з’явитися «народний опір».
Проблеми, спричинені міграцією та євро, наочно демонструють, як ЄС може спровокувати опір з боку людей, якщо союз виходить за рамки допустимого, відмовляючись звертати увагу на національну ідентичність держав-членів.
Рішучі дії виконавчої влади, необхідні для врегулювання міграційних криз, можуть реалізуватися лише національними урядами, що працюють спільно. З цими кризами стикалися в основному уряди держав-членів Європейської ради: Комісія та Європейський парламент відігравали виразно другорядну роль.
Критична ситуація, спричинена пандемією коронавірусу, як і минулі кризи, веде до розмов про подальшу інтеграцію. Деякі лідери ЄС шукають нових економічних та бюджетних інструментів, що може завершитися створенням «бюджетного союзу», щоб поставити євро на міцніші основи.
Подальша інтеграція, не кажучи вже про поправки до договору, є останнім, що потрібно Європі. Бо «наднаціоналізм» зараз загрожує реалізації європейського ідеалу.
Ще в 1990 році, коли Жак Делор, колишній президент Європейської комісії, сказав Європейському парламенту, що хоче, щоб Європа стала "справжньою федерацією" до кінця тисячоліття, тодішній президент Франції Франсуа Міттеран сказав, що ніхто в Європі цього ніколи не захоче.
Мало хто в Європі прагне «занурити» національну ідентичність своєї країни у федерацію. Натомість, члени ЄС прагнуть конструктивно переслідувати власні національні інтереси в рамках Європейського Союзу. Можливо, Британія повинна була зробити те саме.
Коли в 1990-х британський прем'єр-міністр Джон Мейджор заявив, що Європа ще не готова до спільної валюти, його попередження проігнорували. Але, можливо, інші держави-члени повинні були прислухатися до його слова. Його думку, безумовно, підтримали б люди у середземноморських країнах-членах ЄС, які стали безробітними внаслідок політики жорсткої економії.
Часто країни-члени ЄС мали суперечливі ситуації зі сприйняттям «спільного суверенітету» ЄС: Німеччина, коли справа дійшла до розподілу боргів; Греція, коли мова заходила про бюджетні обмеження; Чехія, Угорщина, Польща та Словаччина, коли справа дійшла до прийняття квоти сирійських мігрантів.
Європа потребує, як часто зазначав Туск, кращої стратегії – практичних вдосконалень, таких як, для прикладу, покращення європейського ринку послуг. Зрештою, послуги складають 70% економічної діяльності в ЄС.
Європі також потрібен єдиний цифровий ринок, який, за підрахунками прем'єр-міністра Нідерландів Марка Рутте, додав би до ВВП Європи 400 млрд євро.
Отже, ЄС повинен залишатися насамперед міжурядовою установою, в якій держави-члени через Європейську раду диктують темпи змін. Однак, за таких умов держави-члени розглядали б не лише власні національні інтереси, але й інтереси цілого континенту.
У минулому Європа страждала від відсутності такої перспективи. Якби в 1914 році національні уряди враховували інтереси Європи в цілому, а не лише свої національні інтереси, війни вдалося б уникнути.
Таким чином, Brexit не був «відхиленням від норми». Замість того, щоб засуджувати чи підтримувати Brexit, ЄС та Британія повинні вчитися на своїх помилках, резюмує газета.