Світ живе в епоху антропоцену - нового геологічного віку, протягом якого люди стали панівною силою, що формує природне середовище. Багато вчених відносять цей період ще до економічного піднесення після Другої світової війни, «епохи великого прискорення». Однак, таке швидке посилення людського контролю над Землею призвело до катастрофічних кліматичних змін, спричинило вимирання деяких видів, порушило цикли планети, пише The Guardian.
Людське суспільство переконане, що нові технології - це рішення кліматичної кризи. Електроенергія з відновлюваних джерел, енергоефективні будівлі, електромобілі та водневе паливо є одними з багатьох нововведень, які, згідно з прогнозами, зіграють вирішальну роль у скороченні шкідливих викидів.
Більшість основних кліматичних цілей зараз передбачають досягнення нульового рівня викидів у майбутньому, спираючись на широкомасштабну технологію «захоплення вуглецю», навіть попри те, що до впровадження цієї технології ще далеко.
Однак проблема полягає в тому, що такі цілі зосереджені на симптомах, а не на причинах руйнування навколишнього середовища. Навіть якщо технології, на які світ покладає свої надії, спрацюють і не призведуть до великої побічної шкоди, це не змінить спосіб мислення людей.
Кліматичні зміни – це не лише завдання для науки і техніки, це також і культурна та політична криза. Віра в те, що людство може впроваджувати інновації щоб врятуватися від катастрофи означає пропустити ключовий урок антропоцену - робота з процесами планетарного масштабу вимагає смирення, а не зарозумілості.
Людська цивілізація підкріплена екстрактивізмом - віра в те, що Земля є джерелом експлуатації, підкріплена ідеєю нескінченного зростання. Матеріальні надбання як маркери досягнень, «споживання заради споживання» та сліпота перед довгостроковими наслідками власних дій - усе це стало частиною культури глобального капіталізму.
Багато корінних племен глибоко пізнавали своє природне середовище. Вони зрозуміли межі того, що може надавати це середовище, і дійшли висновку, що турбота про довкілля одночасно є «актом самообслуговування».
Для прикладу, жителі тихоокеанських островів встановлювали «заборонені райони» для вилову риби в океані, щоб зменшити масштаби такого рибальства. Не випадково, що близько 80% світового біорізноманіття, знаходиться на територіях, заселених корінними племенами.
Відновлення правильних стосунків з планетою не означає відмови від багатьох досягнень людської цивілізації. Деякі технологічні інновації можуть допомогти лікувати симптоми екологічної мультикризи. Але боротьба з причинами кризи означає відмову від багатьох ідей, на яких побудовано життя сучасного суспільства: нескінченний ріст, інструменталізація природного середовища та «видова дискримінація».
Як це виглядає на практиці? Зміна колективного мислення цивілізації вимагає зміни системи цінностей. Це означає розповідати дітям про смиренність та причинно-наслідкові зв’язки, а не про винятковість та індивідуальність. Це означає зміну культури споживацтва та політичну реорганізацію – тобто перехід до політики, яка бачить не тільки національну державу, але й життя майбутніх поколінь. Для прикладу, Уельс уже розпочав рух до прийняття Закону про добробут майбутніх поколінь.
Пандемія COVID-19 показала, наскільки крихкою і «короткозорою» є людська цивілізація. Попри те, що науковий прогрес зіграв величезну роль у пошуку виходу з пандемії шляхом розробки вакцин, він також підкреслив вразливість людства, оскільки суспільство було паралізоване силами природи, могутнішими за людей.
А хаотична реакція на поширення вірусу показала, що технологічний прогрес не може замінити майстерного політичного керівництва. Необхідно оцінити всі масштаби нової суворої реальності і зрозуміти, що навіть при всіх своїх досягненнях людська цивілізація має глибокі вади. Необхідне широке переосмислення того, ким є людство, щоб справді вирішити нагальну кліматичну кризу, резюмує видання.
Сильні шторми та повені унаслідок загострення кліматичної кризи активізували переселення людей. Зокрема, зміна клімату підвищила внутрішню міграцію населення країн до рекордних показників у всьому світі. Останнім часом люди частіше покидають свої домівки через кліматичну кризу, ніж через ескалацію військових конфліктів.
Проблема зміни клімату стає дедалі серйознішою. Серія сильної посухи у Європі з 2014 року є найкритичнішою за понад дві тисячі років.
Дослідження проаналізувало кільця дерев починаючи з часів Римської імперії. Вчені заявили, що глобальне потепління є найбільш вірогідною причиною недавнього зростання екстремальної спеки.