Через два дні після того, як Владімір Путін відправив свою армію в Україну, російські державна інформаційна агенція «РИА Новости» опублікувала статтю про неминучу перемогу. В ній йшлося про «нову еру», в якій більше не буде домінування Заходу, зв’язок між США і Європою буде розірвано, а Росія нарешті займе «законний простір і місце» у світі.
Але війна досі триває. І проголошувати об’єднання Росії, України й Білорусі в єдиний «російський світ» щонайменше зарано, пише Bloomberg. В «РИА Новости» швидко видалили статтю. Але автор все ж мав рацію в одному: рішення Путіна почати війну проти України змінює світовий порядок. Однак, зовсім не так, як він планував.
Від Берліна до Лондона і Таллінна тривають оцінки всього, що потрібно зробити для захисту Європи. Масштабна війна більше не вважається чимось немислимим. Країни переосмислюють, що вони можуть витратити, що краще було б купити і як їм доведеться битися. Замість того, щоб порвати відносини зі США, європейські союзники НАТО, навпаки, стали більш консолідованими з Вашингтоном. Замість скорочення до розмірів 1997 року, як того вимагав Путін, альянс відправляє більше сил на свої фронти. Альянс відправив на свої східні кордони додаткові три тисячі солдатів а також гелікоптери, танки, винищувачі, щоб стримати потенційне рішення Кремля розширити поле битви.
«Не важливо, чим закінчиться ця війна, як би цинічно це не звучало зараз, але історики скажуть, що путінська атака проти України дала Європі час для відновлення, підготовки до боротьби з Росією, а потім і з Китаєм. Україна платить високу ціну, щоб виграти нам час», - сказав колишній начальник Командування об’єднаних сил Великої Британії генерал Річард Барронс.
Велике питання для Європи таке: як вона використає цей час? Німецьке рішення витратити додаткові 100 мільярдів євро на оборону стало найбільш очевидним посиленням оборони, яке змінить баланс сил як в самій Європі, так і стосовно Росії. Інші країни теж підвищують свої оборонні бюджети, зокрема, три країни Балтії, які давно попереджали про зловісні наміри Путіна. Вони також просять НАТО про постійні бази й системи ППО дальньої дії, хоч і не ясно, чи вони отримають все це.
Все це не віщує повернення стабільності в Європі. Це, радше, визнання її втрати. Путінське вторгнення в Україну - це «постімперіалістичне, постколоніальне загарбання», - сказала колишній директор з питань Європи і Росії в Національній раді безпеки США Фіона Гілл.
«Якщо ми дозволимо цьому статися, ми створимо прецедент на майбутнє», - застерегла вона.
Всі ці додаткові мільярди можна витратити ефективно або ж навпаки. Початковий шок від війни й захват від неймовірно успішного опору української армії почали відступати. Це ж може статися й з єдністю й рішучістю НАТО. Путін так і не досяг своїх цілей. Однак, існують ознаки того, що він може обрати ізоляцію Росії й постійну нестабільність в Україні і Європі замість визнання своєї помилки. Поразка може поставити під питання його політичне виживання.
«Це перегони, в яких росіяни змусили нас бігти. Але водночас це змагання, в яких жодна сторона не може точно перемогти чи програти. Ще багато карт не розіграно на боці НАТО, щоб можна було зрозуміти наслідки», - сказав старший науковий співробітник RAND Девід Шлапак.
Він був відповідальним за організацію аналізу щодо потенційної атаки Росії проти країн Балтії, який був проведений після окупації Криму в 2014-му. Результати потрапили в заголовки усіх світових ЗМІ. Адже тоді аналітики дійшли висновку, що російська армія може дійти до столиць Литви, Латвії і Естонії за 60 годин. Сьогодні після російського провалу в Україні такі прогнози викликають природний скепсис. Але за словами Шлапака, ще поки зарано говорити про те, як останні події змінять рівняння в прогнозах RAND. Разом з тим, російська армія була розбита. А її запас високоточних ракет вичерпаний. За словами колишнього спеціального помічника начальника Об’єднаних штабів армії США Майкла Мазарра, війна Росії проти НАТО тепер менш ймовірна, ніж вона була до 24 лютого.
Звісно, через 3-5 років путінські генерали засвоять уроки, перегрупуються й переозброяться. Але їм сильно будуть перешкоджати санкції, які обмежать доступ Москви до технологій й фінансів. НАТО теж буде переозброюватися. І, за словами Мазарра, саме в цьому й криється найбільш тривожна зміна в системі безпеки Європи. Стабільність між великими силами залежить від їхньої здатності досягти домовленостей для підтримки статус-кво. Цього вдалося добитися в 1960-х роках у відносинах з СРСР, але не з путінською Росією.
«Після війни в Україні неможливо ставитися до режиму в Кремлі як до геополітичного партнера. Ми тепер замкнені в нескінченній конфронтації з дедалі більш приниженим, гіпернаціоналістичним і небезпечним суперником, який занепадає», - пояснив Мазарр.