Ось вам і претензії Китаю на роль глобального миротворця або навіть просто відповідальної великої держави, яка одного дня може замінити занепадаючий Pax Americana на Pax Sinica. Нещодавні заяви китайських дипломатів повинні нагадати всім, що світ, в якому автократи з Чжуннаньхаю забезпечуватимуть міжнародний порядок, буде антиутопічним. Це послання особливо варто почути тим лідерам країн Глобального Півдня, які все ще піддаються спокусі маневрувати між Вашингтоном, Пекіном і Москвою.
Про це у статті для Bloomberg пише колишній головний редактор німецького видання Handelsblatt Global і політичний оглядач Андреас Клутх. Він нагадує, що лише минулого тижня посол Китаю у Франції Лу Шей давав розлоге телевізійне інтерв'ю надзвичайно хорошою французькою мовою, коли почав вдаватися до творчого переосмислення статусу Криму – українського півострова, який президент Владімір Путін незаконно анексував у 2014 році.
«Це залежить від того, як ви сприймаєте проблему», – припустив китайський посол.
«Та невже? Але Лу Шей лише розігрівався. Стосовно країн, які раніше входили до складу Радянського Союзу, він уточнив, що вони «не мають ефективного статусу за міжнародним правом», оскільки, на його думку, не існує договору, який би підтверджував їхній суверенітет. Таким чином, китайський посол одним махом поставив під сумнів право на існування не лише України, Грузії чи Молдови, але й членів НАТО, таких як Литва, Латвія та Естонія, і навіть країн, що межують з Китаєм, таких як Казахстан і Киргизстан. Лу Шей не уточнив, чи сумнівається він також у суверенітеті Росії, найбільшої пострадянської держави. Якщо так, то він, безумовно, мав би додати свою думку про те, чи заслуговує Москва на своє місце в Раді Безпеки ООН», – коментує Клутх.
Згодом Міністерство закордонних справ Китаю відмовилося від коментарів свого посла у Франції, заявивши, що Пекін поважає незалежність пострадянських країн. Але імпровізація Лу Шея вписується у закономірність подібних китайських промахів.
Раніше цього місяця міністр оборони Китаю Лі Шанфу приєднався до Путіна за одним з тих величезних кремлівських столів. У своїх лестощах він дійшов до того, що сказав, що російський автократ нібито став «видатним державним лідером», який «просуває мир і розвиток у всьому світі». Це несподіванка для суддів Міжнародного кримінального суду в Гаазі, які лише минулого місяця видали ордер на арешт Путіна за звинуваченнями у воєнних злочинах. А також для сотень тисяч убитих, покалічених або викрадених і мільйонів тих, хто був змушений покинути свій дім через агресію Кремля.
Ці дипломатичні китайські виверти також примітні тим, що лідер Китаю Сі Цзіньпін останніми роками демонстрував бажання взяти на себе більше міжнародної відповідальності або, навпаки, покінчити з часто інфантильною поблажливістю Пекіна. Цей стиль навіть мав назву: «дипломатія воїна-вовка». Лу Шей теж був гордим воїном-вовком, доки Сі Цзіньпін не надіслав записку, щоб він не перестарався з іклами.
Це тому, що лідер Китаю, який, здається, буде при владі вічно, хоче показати світу свою здатність зробити те, що раніше вдавалося лише США: забезпечити глобальний порядок. Його перевага в цьому прагненні полягає в тому, що китайці мають доступ до багатьох впливових людей, які ненавидять США і тому не хочуть говорити з американцями. Це може пояснити, як Китай домігся зближення між Іраном і Саудівською Аравією минулого місяця.
«Але головний театр дипломатичних операцій зараз – це Україна. Тому Сі Цзіньпіну є що сказати і про цю ситуацію. Незадовго до його братання з Путіним минулого місяця Пекін оприлюднив список з 12 пунктів, названий мирним планом. Однак, як не дивно, Сі Цзіньпін досі не знайшов часу, щоб обговорити його з президентом України Володимиром Зеленським», – нагадує оглядач.
На його думку, однією з причин може бути те, що китайська дипломатія не може переконливо подолати власні суперечності. Ключовими пунктами мирного плану Сі Цзіньпіна є риторичні наголоси на «суверенітеті» і «територіальній цілісності». Це завжди було гаслом континентального Китаю, який говорить США та їхнім союзникам триматися подалі від тайванського конфлікту. Тому що Пекін вважає острів «бунтівною провінцією». А отже в конфлікті з Тайбеєм він нібито захищає свій суверенітет. Але донедавна КНР також послідовно виступала за цілісність інших країн, у тому числі й України.
«Схоже, що ця принципова позиція тепер є предметом переговорів. Оскільки Сі Цзіньпін і Владімір Путін розробляють свої нові пакти, їхня мотивація, очевидно, не має нічого спільного з миром у всьому світі або міжнародним порядком. Натомість, вона бере початок в їхньому спільному невдоволенні американською геополітичною силою і європейською економічною могутністю. Сі, як і Путін, хотів би розділити світ і Захід, щоб піднятися до глобального домінування», – вважає Клутх.
Тому цільова аудиторія пекінської дипломатії – це хиткі західні лідери, такі як президент Франції Еммануель Макрон. Повернувшись з поїздки до Китаю, він розмірковував про те, що Європа не повинна стати «васалом» США, якщо коли-небудь дійде до війни між Тайванем і материком.
«Це означало, що Макрон, наприклад, розгляне можливість збереження нейтралітету в цьому конфлікті, приблизно так само, як багато країн Азії, Африки чи Південної Америки зараз відсторонилися і змирилися з вторгненням в Україну. Сі Цзіньпін, мабуть, був у захваті. Не кажучи вже про те, що посол Китаю в Парижі поставив Макрона на місце», – йдеться у статті.
Але ще більшою аудиторією для Сі Цзіньпіна і Путіна став Глобальний Південь. Пекін усвідомлює, що більша частина світу, як і Китай, колись потерпала від західного колоніалізму і невдоволена американським чи європейським лицемірством щодо прав людини, демократії і «цінностей» загалом. Натомість Пекін пропонує вести з ним бізнес без непотрібних «лекцій». А ще краще, можна разом перемогти Вашингтон.
США, Європі і всьому Заходу варто було б серйозно поставитися до цих давніх образ Глобального Півдня. Але люди в цих країнах також вчинили б нерозумно, якби пішли за пекінськими щуроловами з чистої злоби.
«Світовий порядок сьогодні є крихким, а війни, в тому числі ядерні, стають дедалі більш імовірними. Головна причина – неоімперіалістична агресія, як у Путіна, підкріплена цинізмом, як у Сі Цзіньпіна. Дякуємо послу Лу Шею і міністру Лі Шанфу за те, що вони це чітко пояснили», – пише оглядач Bloomberg.