Історія повторюється і ідеї також, але не завжди в точно такій же формі. Більшовицькі міркування у 2017 році звучать не так, як у 1917.
Правда, що досі є групи марксистів. У Іспанії і Греції вони сформували потужні політичні партії. Якщо іспанським марксистам ще належить перемогти на виборах, то грецькі отримали силу завдяки реаліям міжнародних ринків і тихо втілили свій "революційний" порядок денний.
Нинішній лідер британських лейбористів Джеремі Корбін також вийшов зі старої когорти лояльних до 3 "лівих" радикалів. Він десятиліттями виступав проти США, проти НАТО, проти Ізраїлю і навіть проти Великої Британії. Сьогодні його передбачувані погляди не шокують покоління, яке не пам'ятає, хто фінансував їх у минулому. В партії лейбористів є ядро радикалів, які говорять про повалення капіталізму і повернення націоналізації.
Про це пише американська публіцистка Енн Еплбаум на сторінках Washington post, згадуючи, що сьогодні виповнюється 100 років більшовицькому перевороту, який призвів до створення СРСР.
В США марксисти консолідувалися на периферії Демократичної партії. Хоча інколи вони займають і центральну роль. Вони організовують кампуси, в яких не дозволяють студентам контактувати з іншими точками зору і вчать темної, негативної версії американської історії з метою посіяти сумніви в демократії і політичних дебатах. Прихильники "лівих" радикалів відкидають базовий патріотизм і підтримують ворогів Америки по всьому світу від Росії до Близького Сходу. Як і у Великій Британії вони не пам'ятають попередніх спроб втілення їхніх ідей і не пов'язують свою риторику з тією, яку використовують фанатики в різних сферах.
Втім, нові "ліві", якими б модними вони не були у певних колах, зараз не при владі і не проводять реальну революцію. Насправді ж найбільш впливові сучасні більшовики - це люди, які починали, як і Володимир Ленін з Левом Троцьким, на екстремістських околицях політичного життя і які тепер мають владу, реальний вплив у кількох країнах Заходу, хоч і походять з різних політичних традицій в цілому.
Дональд Трамп, Віктор Орбан, Найджел Фарадж, Марін Ле Пен і Ярослав Качинський - їх часто називають "правими радикалами". Але на думку Еплбаум, вони необільшовики, у яких мало спільного з "правими", які були частиною західної політики після Другої світової війни. Так само у них немає жодного зв'язку з існуючими консервативними партіями. В континентальній Європі вони зневажають християнську демократію, яка опиралася на церкву і прагнула повернути моральність в політику після кошмарів Другої світової війни. Так само у них немає нічого спільного з англосаксонським консерватизмом, який просував свободу слова і ринків, чи з консерватизмом Едмунда Берка, який передбачає скепсис "прогресу", підозри до радикалів у всіх проявах і переконання у необхідності збереження інститутів і цінностей. Німецькі чи нідерландські християнські демократи, британські "торі", американські республіканці, східноєвропейські дисиденти чи французькі голлісти на Заході після війни завжди були вірними представницькій демократії, релігійній толерантності, економічній інтеграції і західному союзу.
"На противагу цьому необільшовики нової "правиці" не хочуть зберігати те, що існує. Вони не беркісти, а радикали, які хочуть повалити нинішні інститути. Замість фальшивої і помилкової версії майбутнього, яке пропонували Ленін і Троцький, вони пропонують фальшиву і помилкову версію минулого. Вони викликають духів ідей про етнічну чи расову чистоту націй, старомодні заводи, традиційну гендерну ієрархію і непроникні кордони. Їхні вороги - гомосексуали, расові чи релігійні меншини, адвокати прав людини, ЗМІ і суди. Вони часто не справжні християни, а циніки, які використовують "християнство" як племінний ідентифікаток, спосіб відрізнити себе від ворогів: вони "християни", які боряться проти "мусульман" чи проти "лібералів", якщо мусульман немає", - пише Еплбаум.
На її думку, нові більшовики перейняли ленінське заперечення компромісу, його антидемократичне піднесення деяких соціальних груп над іншими і його атаки ненависті проти "нелегітимних" опонентів. Партія "Право і Справедливість" у Польщі поділила громадян на "справжніх поляків" і на "поляків найгіршого сорту". Трамп теж говорить про "справжніх" американців, які виступають проти "еліт". Спічрайтер Трампа Стівен Міллен нещодавно вжив слово "космополіт" стосовно репортера, який ставив йому питання. Цей же термін в часи Сталіна вживали до євреїв. У Америці Трампа зі "справжніми" американцями потрібно говорити, а "космополітів" - усунути з суспільного життя.
"Як і їхні попередники, необільшовики - брехуни. Трамп бреше з патологічною інтенсивністю з великих і малих приводів. І його брехня часто настільки очевидна, що навіть немає необхідності наводити її приклади знову. Але він не один. Нещодавно Ле Пен була звинувачена в тому, що її антиєвропейська партія обдурила Європарламент з метою отримати гроші. "Право і Справедливість" вдає, що її атаки проти польської конституції - це лише "реформа юстиції". Орбан має приховані вірогідні епізоди корупції в історії з російськими інвестиціями в АЕС в Угорщині", - йдеться в статті.
Все це не випадковість, так само як і те, що більшіть необільшовиків створили власні "альтернативні ЗМІ", через які поширюється дезінформація, кампанії ненависті, расистські жарти і організований тролінг опонентів. Старі більшовики називали це пропагандою, і вони були в ній дуже вправні. Політики і так звані "журналісти" безсоромно брешуть, тому що переконані, що звичайна мораль їх не стосується.
"В гнилому світі правду можна принести в жертву в ім'я "Народу" чи з метою ударити по "ворогах народу". В боротьбі за владу все дозволено", - йдеться в статті.
Еплбаум додає, що, на щастя, сьогодні "ми не живемо в Петрограді 1917 року". Дефіциту хліба немає, так само як і обідраних солдатів чи аристократів. Можливостей оточити уряд у палаці, увірватися і захопити владу не багато. До того ж сучасні держави не такі слабкі. Крім того, на відміну від росіян у 1917 році, сучасні суспільства мають ретроспективний погляд. У конитнентальній Європі демагоги, які розділяють народи на "ворогів" і "патріотів", справляють погане враження і викликають неприємні спогади. У останні роки французи, нідерландці і австріці на виборах відкинули нігілізм і ксенофобію Ле Пен, Герта Вільдерса і Норберта Гофера не в останню чергу через історичну пам'ять. Французи навіть зробили перший крок у тривалій битві проти фальшивих революцій, проголосувавши за Еммануелья Макрона на президентських виборах. Він став першим європейським політиком, який закликав до потужного відродження лібералізму. Макрон відкрито виступив проти страху, ностальгії і нативізму, при цьому не пропонуючи неможливих схем чи недосяжного багатства.
"Варто пам'ятати: на початку 1917 року, напередодні російського перевороту, більшість людей, які пізніше стали відомими як більшовики, були змовниками і фантазерами на маргінесах суспільства. А до кінця року вони вже правили Росією. Посередні фігури і ексцентричні рухи не можна списувати з рахунків. Якщо система стане досить слабкою, а опозиція - роздробленою, якщо правлячий порядок стане корумпованим, а люди - розлюченими, екстремісти можуть раптом зайняти центральну роль, коли ніхто не буде цього чекати. А потім можуть знадобитися десятиліття, щоб впоратися з наслідками", - підкреслює Еплбаум.
Раніше оглядач Radio Free Europe Radio Liberty Браян Вітмор писав, що президент Росії Володимир Путін боїться Леніна через більшовицький переворот. Кремль парадоксально захоплюється СРСР і водночас ненавидить переворот, який його створив, оскільки боїться революцій і зміни влади.
Нагадаємо, що Володимир Путін неодноразово заявляв, що вважає розпад Радянського Союзу найбільшою геополітичною трагедією ХХ століття і драмою для всіх росіян.