На саміті Євросоюзу, що відбувається цими днями, глава європейської дипломатії Жозеп Боррель презентує лідерам країн проєкт довгострокових зобов’язань ЄС перед Україною в секторі безпеки та оборони.
За інформацією ZN.UA, зміст документа загалом відповідає пунктам, які раніше оприлюднило агентство Bloomberg. Серед іншого вони передбачають довгостроковий механізм військової допомоги Україні; забезпечення підготовки українських солдатів; співробітництво з українською оборонною промисловістю; підтримку зусиль із ядерної безпеки; сприяння в розмінуванні; обмін розвідданими та супутниковими знімками; розвиток кіберпотенціалу; допомогу в реалізації програм реформ тощо.
Після того як документ здобуде політичну підтримку на саміті Європейської ради, він стане доповненням до подібних двосторонніх домовленостей Києва з окремими країнами — членами Європейського Союзу, а саме Німеччиною, Італією, Францією.
З кінця літа заступник голови офісу президента Ігор Жовква веде переговори з представниками країн «Великої сімки» щодо двосторонніх угод про надання нашій країні комплексної військової й економічної допомоги. Цю роботу ОП веде в межах запропонованої Заходом довгострокової «стратегії дикобраза» зі стримування Росії, яку з подачі західних партнерів наша країна намагається реалізувати на період до вступу до НАТО й можливого заморожування війни з РФ.
У Києві ці угоди називають «про гарантії безпеки». Ще кілька місяців тому в українській столиці очікували, що перші з них підпишуть наприкінці цього року. Тепер уже зрозуміло, що цієї мети не буде досягнуто. Тому в ОП ставлять собі новий орієнтир — підписати перші документи до 24 лютого. Але виникають сумніви в тому, що й до цієї дати Володимир Зеленський зможе підписати хоча б один документ: за словами поінформованих співрозмовників ZN.UA, «складається враження, що ніхто не хоче бути першим. Усі оглядаються на Сполучені Штати, а у Вашингтоні не поспішають».
Проте перші драфти вже підготували. Водночас, як стверджують джерела ZN.UA, наразі невідомо, як називатимуться документи, що готуються, — угодами (як наполягає українська сторона) чи спільними деклараціями (позиція наших партнерів). Щодо змісту, то тексти будуть однотипними, але не ідентичними: в них декларується довгострокова допомога Україні в питаннях безпеки та оборони, фінансова, економічна й технічна підтримка, сприяння євроінтеграції.
Ці документи за змістом перегукуються зі згаданим вище проєктом довготривалих зобов’язань Євросоюзу в секторі безпеки та оборони.
Зокрема передбачається забезпечення підготовки й тренування українських Збройних сил; поглиблення співробітництва з українським ОПК; посилення здатності України протистояти кібер- і гібридним загрозам; підтримка реформ оборонного сектору; обмін розвідданими; допомога в розмінуванні. Партнери також декларують участь у відновленні України, зокрема критично важливої та соціальної інфраструктури. Водночас вони намагаються зробити наголос на участі у відновленні нашої країни після завершення війни, а це не влаштовує Київ.
Попри наполегливість української сторони, наші партнери старанно уникають уживання в документах слова «гарантії» (guarantees). Водночас лише дехто з них уживає слово «зобов’язання» (commitments). І в документі точно немає зобов’язання підписантів відправляти в Україну солдатів для захисту від Росії. Тому, хоча Банкова постійно називає ці документи «угодами про гарантії безпеки», вони не мають нічого спільного з гарантіями, що передбачають взаємну оборону, — в них ідеться лише про зміцнення обороноздатності України, що має підвищити для Росії ціну агресії.
Як зазначив у коментарі ZN.UA доцент кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка Захар Тропін, «у міжнародному праві байдуже, яку назву має документ, — «гарантії», «договір», «меморандум» чи «спільна декларація». Важливим є його зміст, формулювання положень. Аби такий документ гарантував безпеку України, він має містити конкретні зобов’язання сторін і способи забезпечення їх виконання».
Та це лише один бік проблеми майбутніх угод. Інший — наявність у лідерів політичної волі виконувати підписані домовленості. Бо якщо її немає, сторони не виконуватимуть своїх зобов’язань, навіть якщо в договорі буде прописано взаємну оборону.
Наприклад, зафіксованого в статті 6 Будапештського меморандуму зобов’язання країн-підписантів провести консультації так і не виконали ні Лондон, ні Вашингтон попри зусилля, яких Київ доклав навесні минулого року, — партнери просто проігнорували наше звернення. А на тлі вторгнення Росії в Україну останніми роками зростають сумніви в тому, що лідери країн — членів НАТО погодяться застосувати статтю 5 Вашингтонського договору для захисту від російської агресії навіть країн Балтії.
Зважаючи на все, наші партнери мають намір брати на себе якнайменше зобов’язань. І в міру підготовки документ вихолощується, формулювання стають дедалі загальнішими. За інформацією ZN.UA, у проєктах, що обговорюються нині, немає чітких зобов’язань надати Україні військове обладнання, техніку, снаряди. Хоча українська сторона наполягає на фіксації в документі матеріальної й технічної допомоги ЗСУ, наші партнери обмежуються лише загальними фразами про «підтримку в оснащенні».
Також невідомо, чи в майбутніх документах буде передбачено механізм кризових консультацій України з країнами-підписантами.
Тому, коли офіс президента згадує «незлим тихим словом» Будапештський меморандум за відсутність у ньому дієвих гарантій безпеки, Банкова водночас сама заганяє себе в пастку, постійно називаючи обговорювані проєкти «угодами про гарантії безпеки». Продаючи українцям товар під чужим лейблом, ОП хоч і відтерміновує розчарування наших громадян, але плекає в них неправильні очікування. Згодом це боляче вдарить по репутації української влади й негативно позначиться на рейтингу Зеленського.