30 серпня 1954 року голосування у Національних зборах Франції знищило проєкт Європейського оборонного товариства. Натомість європейська інтеграція продовжилася навколо економічного співтовариства, яке залишається ядром ЄС донині, а європейська безпека була побудована навколо очолюваного США НАТО. Але зараз, коли президент Росії Владімір Путін наступає зі сходу, а претендент на посаду президента США Дональд Трамп погрожує із заходу, настав час переглянути ідею самозахисту Європи, зазначає видання The Guardian.
Очевидно, що 70 років тому історичні обставини були зовсім іншими, але є деякі цікаві відгомони. Тоді, як і зараз, ключовим рушієм європейської оборонної ініціативи була агресивна Росія. Тоді, як і зараз, іншим рушієм було бажання США більше зосередитись на загрозах, пов'язаних з Китаєм в Азії — в даному випадку, на Корейській війні, яка розпочалась у 1950 році.
Якщо ви запитаєте, якими є структури європейської безпеки сьогодні, відповідь буде водночас складною й абсолютно простою. Європа все ще залежить від США в питаннях оборони. У дещо довшій формі: Європа залежить від НАТО в питаннях оборони, а НАТО залежить від надійності гарантій за статтею 5 з боку США. Надійність є ключовим словом для стримування, як довіра для фінансових ринків. Строго кажучи, стаття 5 лише зобов'язує члена НАТО вживати "таких заходів, які він вважатиме необхідними, включаючи застосування збройної сили", якщо союзник зазнає нападу. Тож де буде Європа, якщо президент Трамп не "вважатиме за необхідне" захищати Естонію? Або, перед цим, якщо Путін більше не віритиме — можливо, прорахувавшись, як у випадку з Україною, — що Вашингтон зробить це.
Європа повинна терміново збільшити поставки боєприпасів і зброї Україні, а також тренування української армії, щоб українські військові могли не просто захистити територію, яку вони зараз контролюють, а й фактично переломити хід війни у 2025 році. Це має бути метою Європи, навіть якщо Трамп призупинить підтримку США і спробує укласти угоду з Путіним. Європа також повинна робити більше для власної звичайної оборони. На відміну від першого президентства Трампа, його друге ретельно готується, з детальними планами, розробленими аналітичними центрами.
На практиці збільшення європейських оборонних витрат також означатиме більше бізнесу для США. Як зазначив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг у своєму виступі минулого місяця в Heritage Foundation, американські виробники озброєнь вже отримали європейські замовлення на суму 120 мільярдів доларів за останні два роки — аргумент, який повинен "сподобатися" Трампу.