Російська війна проти України залишається причиною щоденної загибелі сотень людей, вона загострює голод у світі, змушує рости інфляцію і ціни на газ, а також загрожує ескалацією між РФ і Заходом. Її потрібно зупинити якомога швидше. Це не просте завдання, але все ж варто спробувати.
Варто чітко заявити, що саме Україна буде вирішувати власну долю. США і їхні союзники не будуть диктувати умови. Але це не означає, що вони не можуть працювати над тим, щоб стимулювати переговори. Захід може запропонувати креативні ідеї на основі історії й колективного досвіду. Про це в статті для Washington Post пише старший науковий співробітник і директор програми зовнішньополітичних досліджень в Бругінгського інституту Майкл О’Ганлон.
Він зауважує, що будь-який прогрес у напрямку встановлення миру почнеться з припинення вогню. На думку автора, це може статися влітку або восени. При цьому поточна лінія фронту навряд чи сильно зміниться. Це буде означати, що у найближчому майбутньому Росія збереже контроль над територіями, які вона окупувала до цього часу. Під її владою лишиться Крим, Донбас і сухопутний кордон між ними. Жодної угоди про постійні кордони не буде. Київ і західні країни збережуть свою принципову позицію, що всі ці території українські. Вони можуть плекати надію, що наступний лідер Росії, який прийде після Владіміра Путіна, визнає цю реальність і нарешті поверне Києву окуповані регіони. Можливо, це станеться десь в 2030-х роках, коли Путіна вже не буде в Кремлі.
До того часу Росія залишиться під санкціями. В якості стимулу для Путіна Захід може послати сигнал, що ці санкції не будуть посилюватися чи розширюватися, якщо він буде дотримуватися перемир’я. Наприклад, Європа і США можуть пообіцяти, що санкцій проти російських поставок газу не буде за такої умови. На лінію фронту можна відправити міжнародну місію, щоб Путіну було важче відновити атаку. За таких умов, якщо Росія наважиться на нову атаку, вона поставить під загрозу життя солдатів багатьох країн, навіть якщо миротворці не будуть мати можливості стримати російську атаку.
О’Ганлон визнає, що Україна навряд чи погодиться зараз на такий сценарій. Але Київ може змінити свою позицію через кілька тижнів чи місяців інтенсивних боїв і безплідних спроб відвоювати окуповані Росією території навіть з більш потужною зброєю від Заходу на зразок HIMARS.
Коли перемир’я буде встановлене, сторони можуть швидко почати переговори про більш довготривалі рішення. В короткостроковій перспективі такий діалог навряд чи дасть результат. Втім, його все одно варто вести. Під час переговорів матеріальна підтримка України повинна продовжуватися, а санкції проти Росії повинні бути збережені. Колишній Держсекретар США Генрі Кіссінджер нещодавно спровокував хвилю обурення, допустивши, що Києву доведеться піти на територіальні поступки. О’Ганлон вважає, що пропозиція 99-річного дипломата була надто прямолінійною. Однак, вона порушила тему, яку варто дослідити. Києву не обов’язково йти на однозначну відмову від українських земель. Існує щонайменше три варіанти, як вирішити територіальне питання.
Один з підходів передбачає проведення референдуму для вирішення суверенітету над спірними територіями. Однак, він може бути проведений лише після кількох років, необхідних для того, щоб ситуація «охолола». Людям на окупованих територіях потрібно запропонувати вибір з трьох варіантів: лишитися в складі України, приєднатися до РФ чи стати незалежною країною. Цей сценарій повинен повністю виключити інсценізації на зразок тих, які Москва організувала в Криму після збройної окупації Криму в 2014 році. Референдум повинен пройти під міжнародним наглядом. І в ньому повинні взяти участь переселенці, які виїхали в інші регіони через війну. Частково прецедентом для такого підходу можуть послужити Косово, Східний Тимор і Південний Судан.
Інший варіант - це створити автономні зони, над якими Україна і Росія однаково претендують на суверенітет. Цю ідею вже втілювали в окрузі Брчко в Боснії й Герцеговині. У 1990-х роках сербські, боснятські й хорватські сили прагнули контролювати це місто. Цілком можливо, що подібний сценарій можна було б застосувати в Маріуполі й інших регіонах, які формують «сухопутний коридор» між окупованою частиною Донбасу і Кримом.
Третій підхід передбачає, що сторони просто будуть уникати складних ситуацій. Фактично обидві країни погодяться не погоджуватися. Росія збереже контроль над значними територіями. А Україна буде наполягати, що вони належать їй. Далі можна вести переговори про майбутнє вирішення проблеми. Історичною аналогією тут може стати те, як країни Заходу ніколи не визнавали радянську окупацію країн Балтії. Вони зберігали таку позицію півстоліття, аж поки ці країни не вирвалися з-під влади Москви після Холодної війни.
Автор визнає, що домовитися про комбінацію зі всіх описаних ним сценаріїв буде дуже важко. Але теоретично подібне рішення можна висунути й почати обговорювати у найближчі тижні й ухвалити до кінця літа. Альтернатива - це нескінченна війна. І така перспектива настільки жахлива, що Заходу разом з президентом України Володимиром Зеленським варто спробувати почати такий діалог.