UA / RU
Підтримати ZN.ua

В Україні близько 15 тисяч дітей потребують сімейного влаштування, але їх «не бачать» – експертка

Офіційна статистика не відображає реальну кількість, діти можуть роками чекати отримання належного статусу.

Сьогодні Україна тринадцятий раз відзначає День усиновлення. За цей час жодній українській владі не вдалося зробити державним пріоритетом дитину та сім'ю.

Упродовж 10 років кількість усиновлень неухильно падала. У 2009 році, коли країна вперше відзначила День усиновлення, українці всиновили 2 381 дитину, а іноземці – 1 426. У 2020-му – 986 і 248 відповідно, тобто загналом втричі менше.

Не кращі справи і з альтернативними формами влаштування дітей в сім'ю – прийомними сім'ями та дитячими будинками сімейного типу (ДБСТ). МИнулого року перестали функціонувати 288 прийомних сімей, на зміну їм прийшла лише 171. Закрився 61 ДБСТ, створено було 82. Кількість дітей у цих сімейних формах збільшилася лише на 431 дитину.

«І не тому, що дітей, котрі потребують сімейного влаштування, в Україні стало значно менше, як стверджує Мінсоцполітики. На жаль, з низки причин офіційна статистика не відбиває їхньої реальної кількості. А тому, що процеси влаштування дитини в сім’ю гальмуються штучно», - наголошує експертка з прав дитини Людмила Волинець у розмові з редакторкою відділу соціум ZN.UA Аллою Котляр.

На думку Волинець, не варто очікувати зменшення кількості дітей-безбатченків, коли в країні зростають смертність населення працездатного віку; злочинність та кількість осіб, які відбувають покарання. А шлях до сирітства дитини з одним із батьків удвічі коротший, ніж у тих, хто має обох зареєстрованих батьків.

«Дитина без батьків – завжди похідна від якісного стану дорослого суспільства, а не від кількісного, як стверджує Мінсоцполітики, вважаючи, що зі зниженням  народжуваності  зменшується й кількість дітей-сиріт  та позбавлених батьківської опіки. Сирітство – більш інтегрований показник. Це наслідок процесів у дорослому суспільстві, які призводять до усунення від батьківських обов'язків», - каже Волинець.

Реальної статистики за кількістю дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування в нашій країні немає. Діти роками чекають на рішення суду, переходять з однієї установи до іншої, утримуються в лікарнях за соціальними показниками. Офіційна статистика враховує лише тих, кого держава визнала сиротами або позбавленими батьківського піклування. Як приклад Волинець наводить ситуацію, коли бажаючих взяти під опіку немає, а сім'я дитини – глибоко асоціальна.

Станом на сьогодні в Україні створено понад 1,4 тисячі територіальних громад, та чи всі вони мають прийомні сім'ї, ДБСТ та вільний ресурс, щоб влаштувати туди дитину, запитується експертка.

«Мають зійтися дві якості – розуміння проблем дитини та  пошук найкращої форми. І ця найкраща  форма має бути в органу опіки та піклування, який приймає рішення. Якщо є бажання діяти в інтересах дитини, але влаштувати її нікуди, то кращі  інтереси дитини ніколи не будуть забезпечені. Треба  дивитися на речі реально», - пояснює Людмила Волинець.

Кількість прийомних сімей та ДБСТ зменшується, кількість дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування, не визнаних такими державою – збільшується. І це серйозна проблема. За словами експертки, майже в кожній прийомній сім'ї та ДБСТ є діти без статусу та фінансового забезпечення. Таких дітей нікуди більше влаштувати, і вони живуть коштом інших дітей, яких держава визнала і платить гроші.

Дуже часто орган опіки та піклування вважає, що йому вигідніше оформити дитину під опіку, тому що не потрібно здійснювати соціальний супровід, оплачувати послуги опікуна.

«Так трапляється тому, що в центрі не бачать реального стану речей, не розуміють, що відбувається, і не хочуть регулювати законодавство під нові ситуації. Наприклад, під судову реформу, яка різко загальмувала розгляд цивільних справ, зокрема з набуття дітьми статусу дитини-сироти, позбавленої  батьківського піклування,  або з питань  усиновлення», - додає Людмила Волинець.

Згідно зі свіжою статистикою, у першому півріччі 2021-го українці всиновили 542 дитини. Але цей самий період співпав з великою кампанією передачі повноважень щодо дітей від райдержадміністрацій в ОТГ. Експертка сумнівається, що цей процес аж ніяк не позначився на цифрі.

Під час процесу ліквідували управління усиновлення в обласних службах у справах дітей. Їх передали обласним структурам Нацсоцсервісслужби, скоротивши кількість співробітників.

Відповідаючи на запитання про те, хто зараз уповноважений займатися питаннями усиновлення на місцях, Волинець каже:

«Ніхто. Якщо розглядати всиновлення з моменту появи кандидатів в усиновителі. Якщо з моменту втрати дитиною сім’ї – то територіальні служби у справах дітей. А їх у багатьох ОТГ створили суто  формально. Рішення прийняли, та людей не набирають. І не планують це робити. Недавно Мінсоцполітики офіційно визнало, що в 5% громад узагалі не створено таких служб».

На думку експертки, зараз в Україні близько 15 тисяч дітей не мають статусу, який повинні мати – їх не виявили; суди не ухвалили рішень; деякі діти вже не в сім'ях, але роками перебувають в санаторіях; деякі без статусу – у прийомних сім'ях та ДБСТ.

Читайте також: Новонародженого, якого залишили у «вікні життя» львівської дитячої лікарні, готові усиновити 18 пар

Більше про те, чи стало менше дітей, які потребують сім'ї, і чому офіційна статистика не відображає реальність, читайте в інтерв'ю Алли Котляр з експертеою з прав дитини Людмилою Волинець «Хороші історії є. Але не всі їх можна розповісти – передісторія занадто трагічна» для читачів ZN.UA.