UA / RU
Підтримати ZN.ua

Україна вчиться у Росії пропаганді і не дозволяє говорити незгодним – The Economist

Експерти кажуть, що українська журналістка переживає кризу цінностей.

Росія супроводжує свій військовий наступ на Україну потужною пропагандою, зброєю проти якої в руках Києва могла б стати об'єктивність і правда. Але українська сторона натомість все більше піддається спокусі відповідати власною пропагандою і не дозволяє говорити незгодним з позицією влади.

Про це сьогодні пише The Economist. Видання нагадує, що наприкінці протестів на Майдані журналіст Савік Шустер, тісно пов'язаний з соратниками тодішнього президента Віктора Януковича, мав необережність запросити на ефір лідерів опозиції. За це його програму закрили. Але олігарх Петро Порошенко дозволив програмі Шустера виходити в ефір на своєму телеканалі. Нині ж Порошенко став президентом України, а журналіст знову скаржиться на тиск з боку влади.

Він запросив у студію російського журналіста, який критикував офіційний Київ і звинувачував його у організації "братовбивчої війни". Шустер пояснює, що російський гість був запрошений для інформаційного балансу. Але однопартійці президента України сприйняли це як підігрування російській пропаганді.

"Інформаційна війна – це нове мистецтво для України, але вона стрімко вчиться. Перед наступом злагодженої і добре профінансованої пропагандистської машини Росії, правда і відкритість мала б стати потужною українською зброєю. Але розповідати правду – це дуже клопітка і тяжка робота, тож Київ часом вдається сам до дезінформації", - йдеться в статті.

Видання пише, що українські чиновники так часто замовчують справжні дані про кількість загиблих на війні в Донбасі, що журналісти тепер сприймають цифри як символічний код.

Читайте також: Російська пропаганда в Словаччині: Україна здає позиції

"Якщо говорять про 14 загиблих, це означає, що сутичок було дуже багато. Якщо ж повідомляють про двох загиблих, це означає, що день був відносно спокійним", - пояснює редактор тижневика "Новое Время" Віталій Сич.

Оглядач додає, що українські лідери також заперечують відповідальність за загибель мирних мешканців і тим самим підривають довіру до себе серед людей, які живуть на окупованих територіях. А критика влади відкидається, як "провокація агентів Кремля". Видання також нагадує про ув'язнення блогера Руслана Коцаби, який висловився проти мобілізації.

Влада України звинуватила його у роботі на користь російських інтересів. Правозахисники Amnesty International визнали Коцабу в'язнем сумління.

"Ми стаємо такими, як і вони", - прокоментував неназваний український чиновник, натякаючи на російську пропаганду і імітації її методів з українського боку.

В цей же час, в Україні з'явилося Міністерство інформації на чолі з колишній продюсером "5 каналу" Юрієм Стецем, який також є другом президента Порошенка. Журналісти і громадські діячі засудили створення такого відомства, називаючи його "міністерством правди".

Стець на це відповідає, що критики "читали Оруела, але забули про Черчіля", натякаючи на британське міністерство інформації, яке існувало в часи Другої світової війни. Новий міністр ставить перед собою за ціль організувати координацію між урядовими ЗМІ і розробити інструменти протистояння російському інформаційному наступу.

"Ми повинні навчити владу говорити правду", - наполягає він, обіцяючи не вводити будь-яку цензуру чи пропаганду.

Цензура в Україні навряд чи можлива, але певною мірою існує, оскілки більшість медіа в руках могутніх олігархів. В цей же час видання пише, що міністерство Стеця, схоже, вчиняє нерозумно, намагаючись скопіювати краще профінансовану російську пропаганду.

"Вони дивляться, що робить Росія, і думають, як це застосувати в Україні. Ми воюємо пропагандою проти пропаганди", - каже Оксана Романюк з Київського інституту масової інформації.

Міністерство також оголосило, що збирається створити міжнародний телеканал на противагу російському Russia Today, і називатиметься він Ukraine Tomorrow. Стець також започаткував так звану "Українську інформаційну армію", завдання якої розповсюджувати в інтернеті затверджену владою інформацію і сперечатися з російськими "тролями" в коментарях. Нещодавно "інформаційна армія" розповсюджувала відео-відповідь на російський пропагандистський ролик про російського окупанта.

В цей же час українські журналісти думають над своєю роботою в умовах війни, яка поставила їх на передній план.

В редакції телеканалу 1+1 висить прапор підписаний українськими солдатами, а на полицях лежать гільзи і уламки аеропорту Донецька. Посеред однієї з кімнат стоїть манекен для биття, який уособлює Володимира Путіна, а поряд стоять скриньки для пожертв з підписом: "Допоможи захистити Україну". Генеральний директор телеканалу Олександр Ткаченко пояснює, що його журналісти "почуваються ніби вони на війні. Не фізично, але в умовах нового виду війни".

Журналісти між собою постійно сперечаються, чи можуть вони допомагати Україні не порушуючи стандарти своєї професії.

"Українська журналістика переживає кризу цінностей", - вважає тележурналіст Ольга Червакова, яка стала політиком і тепер працює в парламентському комітеті з питань свободи слова і інформації.

Поїздки в Донбас стали особливо небезпечними для українських журналістів через напади проросійських бойовиків. Тому висвітлювати події збалансовано стало дуже складно. В результаті репортажі стали дуже однобокими, а інколи "терористами" називають навіть всіх мешканців окупованої території.

Такі узагальнення заважають українцям зрозуміти, що відбувається насправді, - цитує видання журналістку Наталію Гуменюк з Hromadske.TV, яка лишається однією з небагатьох, хто досі їздить в зону конфлікту. Висвітлення війни у власній країні ставить перед журналістами багато моральних питань.

"В разі нападу людина інстинктивно намагається захиститися. Тут те саме", - пояснює директор інформаційної агенції "Інтерфакс-Україна" Олександр Мартиненко.

Він додає, що через інстинктивні переживання журналісти часто обирають патріотизм замість професійних стандартів.

Журналіст "1+1" Андрій Цаплієнко розповідає, що й раніше працював у гарячих точках. Він робив репортажі з Близького Сходу, Африки і Південної Америки і там теж бачив, як люди страждають, але тоді не міг нічим зарадити і виконував свою роботу. Тепер, коли війна прийшла в його рідну країну, він намагається водночас бути і волонтером.

"Тут я розумію, що можу допомогти", - каже Цаплієнко.

За його словами, він збирався стати добровольцем і піти на війну як солдат. Але українські військові на фронті його переконали, що його робота журналіста не менш важлива.

"В цей же час, межа між об'єктивністю і спробами допомогти для українських журналістів лишається спірною", - йдеться в статті.

Раніше видання The Guardian писало, що пропаганда Кремля намагається переконати всіх, що правда не існує. Ця тактика полягає в тому, щоб заповнити ефір якомога більшою кількістю гіпотез, які заперечують одна одну, і заховати правду серед них. За таких умов саме понятті "істини" стає неочевидним. Видання пише, що такий інформаційний маневр давно описаний в "методичках" КДБ, в лавах якого служив Путін ще в 70-х роках. В цей же час, США збирається виділити $ 23,2 млн для боротьби з російською пропагандою.