Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯО) знову опинилося у центрі уваги. У Верховній Раді зареєстрували законопроєкт, який вплине на його діяльність. І вплив цей, швидше за все, буде негативним. Чому, пояснили експерти аналітичного центру «ОсвітАналітика» Київського університету імені Бориса Грінченка Іван Шемелинець та Євген Ніколаєв у статті для ZN.UA «Шкідливі пропозиції з розширення повноважень Нацагентства із забезпечення якості вищої освіти».
Варто нагадати, що створення Нацагентства було частиною реформи вищої освіти у 2014-му році. Сьогодні в руках агентства питання, від яких залежить існування університетів. З усіма їх програмами, факультетами та інститутами. І одне з них – акредитація освітніх програм, за якими здійснюється підготовка фахівців за певною спеціальністю. Тут НАЗЯВО має монопольне право приймати рішення акредитувати чи ні ту, чи іншу програму. Акредитація є для університетів послугою «високих ставок»: відмова в акредитації тягне за собою закриття освітньої програми і низку пов’язаних з останнім неприємних наслідків аж до зниження фінансування та звільнень працівників.
Законопроєкт №8095, зареєстрований у Раді, передбачає внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення якості вищої освіти. Його автори – депутати від «Слуг народу» на чолі з головою парламентського комітету з питань освіти, науки та інновацій Сергієм Бабаком. І це суттєво збільшує шанси законопроєкту на те, щоб бути ухваленим, зазначають експерти.
«На нашу думку, цей документ вносить шкідливі пропозиції з розширення повноважень НАЗЯВО. Чому шкідливі? Тому що, якщо вони будуть ухвалені, ще більше захитається система стримувань і противаг у прийнятті рішень НАЗЯВО. Які пропозиції викликають занепокоєння? Законопроєкт пропонує і масштабні, і точкові зміни. Ці зміни збільшать можливості НАЗЯВО приймати рішення на власний розсуд, поза системою стримувань і противаг», – йдеться у статті.
Зокрема, НАЗЯВО хочуть дати право проводити постакредитаційний моніторинг освітніх програм. Це означає, що, акредитувавши програму у тому чи іншому університеті, Нацагентство на свій розсуд може проводити повторну перевірку — моніторинг, а за його результатами — може скасувати раніше прийняте рішення про акредитацію.
«Але зверніть увагу на двічі вжите слово «може». Якраз у ньому і криються небезпеки. Може здійснювати моніторинг на свій розсуд, може відбирати акредитацію. Тобто захоче НАЗЯВО – перевірить і закриє певну програму в університеті, не захоче – все залишиться без змін. Це ознака надмірних дискреційних повноважень і корупційних ризиків. До того ж сама можливість відкликати надану акредитацію є ознакою не моніторингу, а аудиту чи контрольних перевірок. Отже, відбувається підміна понять», – пишуть автори.
Ще однією сумнівною пропозицією законопроєкту експерти називають дозвіл НАЗЯВО не дослухатися до думки експертів. Зокрема, документ пропонує дозволити Нацагентству ігнорувати висновок Галузевої експертної ради і приймати рішення про акредитацію на власний розсуд.
Крім того, законопроєкт пропонує також змінити систему оскарження рішень Нацагентства. Для цього передбачено створення у його складі Апеляційної палати.
«Найбільшою проблемою є формальність процедури оскарження рішення, яке приймає Апеляційна палата. Адже законопроєкт передбачає, що НАЗЯВО може не виконувати її рішення, якщо за це проголосує дві третини його складу», – пояснюють експерти.
Також вони вважають необґрунтованою й позбавленою логіки пропозицію щодо делегування до складу апеляційної палати агентства кандидатури від профільного комітету ВРУ. Як зазначили Шемелинець та Ніколаєв, по суті це суперечить положенням Закону України «Про комітети Верховної Ради України», оскільки комітети згідно із законом, не наділені такими повноваженнями.
Законопроєктом також пропонується деталізувати окремі норми щодо проведення інституційної акредитації закладу вищої освіти. Також передбачено дозволити університетам самостійно проводити акредитацію освітніх програм, тобто самим собі давати дозвіл на підготовку тих чи інших фахівців.
«Є державні вимоги і стандарти, які університет обов'язково має виконати, якщо він хоче готувати певних фахівців. А якщо він сам себе буде акредитувати – наскільки об'єктивно оцінить свою готовність і можливості?», – пишуть експерти.
Ще однією «міжнародною» нормою нового законопроєкту є наділення НАЗЯВО повноваженням не визнавати сертифікати про акредитацію освітніх програм, видані тими іноземними акредитаційними агенціями, які Кабмін включив до «білого списку». Цей підхід автори статті називають хибним.
«Максимум, що має робити Нацагентство з цього питання — це надіслати запит до іноземної акредитаційної агенції на предмет підтвердження автентичності сертифіката. Якщо ми довіряємо іноземній агенції, то довіряємо. Якщо у нас сумніви — то ми виключаємо агенцію з нашого переліку. Ставити ж наші університети в ситуацію, що вони не знають, чи буде визнано результати акредитації їхніх освітніх програм іноземними фахівцями, не можна. Подібне рішення слід вважати непрозорим регулюванням, що підтримує монополізацію ринку послуг акредитації та містить корупційний ризик», – пояснюють експерти.
Нагадаємо, 13 жовтня Касаційний адмінсуд у складі Верховного Суду за позовом Микити Андрєєва визнав протиправними і скасував результати виборів членів агентства та розпорядження уряду, яке легітимізує склад НАЗЯВО. Світлана Благодєтєлєва-Вовк і Вадим Кончин пояснили, що скасування результатів конкурсу в НАЗЯВО підриває довіру до Агентства.