Майже два мільйони українців (1,7 млн) потребують психіатричної та наркологічної допомоги, 58% з них – через зловживання наркотиками чи алкоголем, свідчать дані Центру психічного здоров’я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ.
За оцінними даними, в Україні понад мільйон людей вживають наркотичні речовини. Останніми роками в медичних закладах було взято на облік майже 800 тисяч осіб, які мали певні проблеми з психоактивними речовинами. 350 тисяч українців вживають наркотики ін’єкційно.
Україна посідає третє місце у світі за ризиком смертності через вживання наркотиків, п’яте місце – за рівнем смертності через зловживання (залежність) психоактивними речовинами і шосте – за рівнем непрацездатності через розлади внаслідок вживання психоактивних речовин, свідчать дані Інституту метрики і статистики Вашингтонського університету.
«Одна з причин такої ситуації – слабкий доступ до необхідних медичної та психосоціальної допомоги і низька якість такої допомоги. На одного психіатра в Україні припадає 650 пацієнтів на рік, тобто 2,6 нових пацієнта кожного робочого дня. На одного нарколога — понад 800 пацієнтів на рік (три нових пацієнти кожного робочого дня). На один заклад із надання психіатричної та наркологічної допомоги — щонайменше 630 пацієнтів», - пише у ZN.UA психолог і монітор з прав людини Артем Осипян.
Ані кількість державних закладів, ані якість послуг не здатні задовольнити потреби людей, яким необхідна така допомога. Саме тому великим попитом користуються приватні реабілітаційні центри для наркозалежних, які активно функціонують в Україні.
Незалежно від форми власності, ці організації зазвичай діють в рамках господарської діяльності «надання соціальної допомоги особам з розумовими вадами і хворим на наркоманію» або в рамках інших соціальних послуг та інших видів медичної діяльності. Більшість з них не мають ліцензії на ведення медичної практики, відповідно не можуть надавати медичну допомогу самостійно.
Керівниками реабілітаційних центрів здебільшого працюють особи, які теж колись мали проблеми зі вживанням психоактивних речовин. Далеко не всі вони – фахівці у сфері психічного здоров'я і часто не мають відповідної освіти. А працівниками є «консультанти з хімічної залежності» – переважно особи із залежністю, які не мають освіти, волонтери, приватні або наймані фахівці: психологи, наркологи, психіатри, психотерапевти, іноді – соціальні працівники.
Згідно з даними моніторингу, який проводився у 2019 році (https://aph.org.ua/wp-content/uploads/2019/11/rehabilitation_for_print.pdf), середньостатистичний центр здатен обслуговувати 15–20 реабілітантів. В рамках дослідження було опитано 50 керівників реабілітаційних закладів. Приблизно 30% з них є громадськими організаціями, 30% - благодійними, 30% - товариствами з обмеженою відповідальністю. Певна частина їх також може функціонувати як ФОПи.
«Переважно центри надають «стаціонарні» послуги, тобто особа постійно перебуває в закладі разом із працівниками. Здебільшого заклади є аналогом моделі «терапевтичної спільноти» з внутрішніми правилами», - пояснює автор.
Тож, хто саме працює у центрах та які послуги вони можуть надавати українцям, які потребують допомоги?
Скільки реабілітантів можуть обслуговувати центри: до 40% центрів можуть обслуговувати 20–30 осіб, ще 25% мають менше 20 ліжкомісць, 15% обслуговують від 30 до 50 ліжкомісць, інші 15% - понад 50.
Які послуги можуть надаватися: лише 36% реабілітаційних центрів мають можливість вільного відвідування, у 68% є послуги амбулаторно або групи підтримки ремісії. 78% надають стаціонарні послуги і менше 5% працюють у рамках груп допомоги родинам наркозалежних.
Половина цих закладів (57%) можуть надавати соціально-побутові послуги, 90% - психологічні, 26% - медичні, чверть установ зазначили, що надають ще й юридичну допомогу.
Хто працює у реабілітаційних центрах: у 73% закладів працюють соціальні працівники, у 78% - психологи, 31% таких установ має лікарів-наркологів, 30% - лікарів-психіатрів, 73% - консультантів з хімічної залежності. 78% користуються послугами волонтерів, 36% співпрацюють з юристами, 31% - має інших медичних працівників.
Працівники 45% центрі офіційно працевлаштовані, в інших 55% - за наймом або вільним графіком.
«Варто зазначити, що окремі дані можуть не відповідати реаліям через бажання керівників дати «правильну відповідь». Крім того, переважна більшість закладів із тих, котрі вказали, що надають медичні послуги, не мають ліцензії на такий вид діяльності. Тому послуги, декларовані центрами, не завжди надаються законно, відповідно, їх якість – під великим сумнівом», - підсумовує Осипян.
Більше про те, що за установи реабілітаційні центри та які послуги там надають, - у статті психолога, монітора з прав людини Артема Осипяна «Реабілітаційні центри: лікування чи катування?».