Медична реформа в Україні має низку позитивних досягнень: реструктуризацію галузі і створення нових інституцій (НСЗУ, ДП «Медзакупівлі України»); усунення корупційних схем у держзакупівлях; зміни в механізмах розподілу коштів у системі; оновлення системи безперервного професійного розвитку.
Однак основні зміни ще не відбулися, пише провідний кардіохірург Олександр Бабляк у статті «Яку медицину ми будуємо?». Адже реформа означає трансформацію взаємовідносин усередині системи.
«Справжня трансформація взаємовідносин усередині системи можлива лише з отриманням лікарями суб'єктності. Трансформація можлива, коли розвиток приватної медицини розцінюватиметься не як загроза державі, а як партнерство, яке розширює вибір для пацієнта і лікаря», - наголошує автор.
Нині ж розвиток обох цих напрямів не відбувається. Через страхи очільників державного сектору медицини перед тим, що свобода лікарів і розширення приватного сектору є факторами, які збільшать мобільність лікарів між закладами і збільшать відтік лікарів у приватний сектор, припускає Бабляк.
Однак зволікання з цими рішеннями не дає змоги створити реальний прозорий ринок праці і медичних послуг, який би сприяв конкуренції і прогнозованості в галузі. Натомість умови сприяють тіньовій медицині, еміграції лікарів за кордон, зниженню кваліфікації медичних кадрів і, як наслідок – зниженню якості медичної допомоги загалом.
Чого не вистачає реформі системи охорони здоров’я в Україні? Чому, як і раніше, тіньова медицина процвітає, лікарі емігрують, кваліфікація медичних кадрів знижується, а внаслідок усього цього – знижується якість медичної допомоги загалом? Як створити реальний прозорий ринок праці і медичних послуг, який сприяв би конкуренції та прогнозованості в галузі? У статті «Яку медицину ми будуємо?» про це розмірковує лікар-кардіохірург Олександр Бабляк.