Навесні минулого року рятувальним службам Харківщини критично бракувало техніки, обладнання та спецодягу. Сьогодні в ДСНС кажуть, що є на чому виїжджати. Є кому. Є з чим. Але є й втрати серед особового складу.
З початку російського повномасштабного вторгнення Харків і прикордонні райони області зазнають постійних обстрілів. Перед ДСНС Харківщини щодня постають виклики різного ступеня складності. Як рятувальники дають собі раду з ними?
Ось, наприклад, район відомого за межами Харкова ринку «Барабашово», де сьогодні дядько біля шлагбаума збирає з водіїв тридцятки за те... щоб вони були, ті тридцятки, тобто просто за в’їзд на авторинок. Утім, залишмо цього працівника повітряної торгівлі у воєнний час наодинці з касою та совістю його роботодавців. Повернімося в недалеке минуле.
Як жінки для пожежників рукави купляли
У березні 2022 року масштабну пожежу на ринку «Барабашово», що виникла внаслідок рашистського обстрілу, гасили кілька днів. Місто оповили густі хмари диму. Потрібно було локалізувати вогонь, аби він не перекинувся на житловий сектор. Під час гасіння ворог знов обстріляв ринок. Серед пожежної команди були людські втрати.
Засновниця та директорка фонду «Соціальне місто» Анна Буслаєва пригадує, як тоді допомагала рідному братові, який зараз очолює пожежні частини на Салтівці — одному з найгарячіших районів Харкова.
Жінка з командою збирали воду в баклажках і привозили на «Барабашово», бо рятувальникам треба було багато пити й обливатися. За словами Анни, після цих трагічних подій вона поставила питання щодо готовності служби — спочатку собі, потім пожежникам.
[media_art id="545241" type="1"]
Гостра потреба була в пожежних рукавах, що входять до комплекту устаткування спецавтомобілів. Вони швидко виходили з ладу, а необхідних запасів не було.
Відгукнулися німецькі партнери, які запропонували фінансову допомогу. Проте виникла проблема із закупівлями.
«Шукали по всій Україні, нам казали: «Ви що, війна ж. Ніхто зараз нічого не вироблятиме», — розповідає Анна. — І все ж таки знайшли в Харкові компанію. В результаті перемовин люди вийшли в нічну зміну й почали виробляти ті рукави. Десь протягом тижня ми отримували необхідну в першу чергу кількість».
Коли волонтери завантажували першу партію рукавів, почалися обстріли. Було дуже небезпечно, але команда зробила все, що змогла. За кілька тижнів уже була готова друга партія.
Потім шукали спеціальні костюми, що захищають від високих температур під час пожежі різних класів. Черга за ними у виробників була вже на декілька місяців уперед, але харків’янам було потрібно зараз. Домовились отримувати партію частинами: один-три костюми на тиждень. Пожежні краги також збирали по всій країні.
«Гасіння пожеж у мирний і воєнний час різниться, — каже Анна. — Звісно, ми всі прописували в договорах форс-мажори, але не могли повірити, що реальна війна може прийти в наше життя. Потім усе вирівнялося, багато допомоги надходило з різних джерел. Влітку того ж року керівництво ДСНС уже казало нам: усім необхідним забезпечені, допомагайте іншим».
Ситуація з бомбосховищами й овочерізками на Харківщині
Нині речник ДСНС у Харківській області Євген Василенко підтверджує достатність необхідного в пожежних частинах. За його словами, рятувальники всім забезпечені й готові реагувати на всі виклики. Протягом війни загалом понад 200 одиниць техніки надійшло від держави та громадських організацій. Окрім того, ДСНС отримала багато аварійно-рятувального обладнання та бойового одягу. Тобто є певний резерв.
Чого бракує?
Після випадку в столиці, коли під час обстрілу було зачинено укриття, внаслідок чого загинули люди, у Харківській області здійснили перевірки.
За інформацією ДСНС, перевіряли стан укриттів на наявність первинних засобів пожежогасіння, аптечок для надання первинної медичної допомоги й узагалі щоб там було більш-менш комфортно перебувати. Не жити, скажімо, а щоб вода не текла тощо. Є серйозні укриття з генераторами, ліжками, столами, душем, туалетом, чайниками, мікрохвильовками, кулерами, двома, або й трьома евакуаційними виходами, вогнегасниками й аптечками. А є звичайні собі підвали з мінімальним обладнанням. Можна сказати, що там нічого нема, але вони відчинені: люди на початку війни в тих укриттях перебували певний час. Є й узагалі зачинені укриття: повідомляли, що на 6 червня таких було 245 із 4265 наявних.
Завдання ДСНС спільно з МВС полягало в тому, щоб перевірити й виявити недоліки. Забезпечення укриттів — відповідальність місцевих органів влади.
«На сесії міськради ми виділили 49 мільйонів гривень на бомбосховища та укриття в школах», — говорив міський голова Ігор Терехов в ефірі телемарафону «Єдині новини». Сподіваємося, не всі ті гроші за сумним київським прикладом підуть чи то на бубни, чи то на арфи й овочерізки.
Мінна небезпека: кого й куди кличе земля?
Та й, до речі, про овочі. «А що робити? Боїмося, але їздимо. Бо земля кличе», — так нещодавно казала одна продавчиня з магазину на Салтівці, яка у вільний від роботи час займається своїм садом-городом в не надто безпечному районі Харківщини. Таких людей із потягом до землі багато — хто по шишки, хто по гриби, хто ще кудись.
Утім, досить часто в харківських новинах чуємо про випадки підриву мешканців на мінах. Суцільного розмінування лісосмуг, лугів, сільськогосподарських угідь іще не проводили.
Постійні обстріли — в Богодухівському, Золочівському, Харківському районах. Майже щодня обстрілюють Вовчанськ і навколишні села. Великобурлуцьку, Вільхуватську громади, Куп’янський район і саме місто. Кількість вибухонебезпечних предметів там величезна. Скільки треба буде знешкодити після перемоги — залежатиме від кількості людей, які будуть задіяні для розмінування. Сьогодні групи, що долучаються до цієї роботи, збільшуються. Це ДСНС, ЗСУ, вибухотехніки Нацполіції, сапери Державної служби спецтранспорту, а також інших міжнародних, громадських і державних організацій.
Які поради дає ДСНС щодо небезпечних місць на деокупованих територіях?
«Ми завжди радимо мешканцям бути вкрай обережними. — каже Євген Василенко. — Вся деокупована територія вважається потенційно замінованою. Це майже 40 відсотків Харківщини. Є такі види вибухонебезпечних предметів, як «пелюстка» ПФМ1 та ще безліч протипіхотних і протитанкових мін.
Ми говоримо навіть не про рекомендації, а про заборону відвідування в цих районах лісів, водойм, узбіччя доріг далі, ніж на два метри, полів, лугів, де є висока трава. Треба пересуватися лише твердим покриттям, бажано асфальтовим, де мінімальні ризики натрапити на вибухонебезпечні предмети. А якщо ви помітили якийсь підозрілий предмет, негайно треба телефонувати до ДСНС або Нацполіції, повідомити про знахідку. Також ми звертаємося до мешканців: коли сапери обстежують територію, вони завжди маркують її знаком червоного кольору, який застерігає людей, що там можуть бути міни. Але деякі люди ті таблички знімають, використовують для підв’язування помідорів або ще для чогось. Коли вони це роблять, то наражають інших людей на небезпеку. Слід розуміти, що цей знак стоїть там не просто так».
ДСНС попереджає, що на деокупованих територіях заборонено відвідування кладовищ, де ще не здійснювали суцільного обстеження. Сапери та вибухотехніки виїжджають, коли людину треба поховати, й обстежують територію саме місця для поховання.
З осені агресор найбільше намагався пошкодити життєво важливі об’єкти інфраструктури й передусім ТЕЦ і ТЕС. Донедавна вулиці Харкова не освітлювалися, не кажучи вже про все інше. Однак треба зазначити, що пошкодження електромереж усували досить швидко. Проте, за інформацією ДСНС, ще недавно на Харківщині близько 90 населених пунктів залишалися без електроживлення.
Щоб електрики полагодили пошкоджені лінії електропередач, навколо них сапери мають здійснити обстеження та, якщо треба, — розмінування. Ця робота триває. Можна сказати, щотижня під’єднується до живлення нове село. Нещодавно закінчили Граківський напрямок, де була дуже напружена ситуація: майже рік декілька сіл залишалися без електроживлення. На Ізюмщині, Балаклійщині в деяких селах електрики не було від самого початку бойових дій.
Зруйновані будівлі, поранені та вбиті люди
Харківська область увійшла до п’ятірки найбільш постраждалих регіонів України за ступенем руйнування житлового фонду, цивільних об’єктів. Працівники ДСНС долучалися до рятувальних робот із евакуації людей або діставали з-під завалів загиблих. Також спільно зі співробітниками житлово-комунального господарства працювали на житлових будівлях. Рятувальники працювали саме на висотах, за допомогою спецтехніки й кранів зрізали аварійні конструкції, скидали рухомі плити, щоб люди могли ходити, а будівельники — нормально працювати. Навчальні, лікувальні заклади, підприємства, об’єкти критичної інфраструктури, житловий фонд... Дуже багато було виїздів на допомогу ЖКГ.
На жаль, були й втрати.
«Нещодавно ми втратили свого побратима, рятувальника частини з Великого Бурлука. — розповідає Євген Василенко. — Вони гасили пожежу, що спалахнула в двоповерховій адмінбудівлі через приліт безпілотника. За годину стався повторний приліт, рятувальники не встигли швидко евакуюватися з даху: один загинув, інший перебуває в лікарні. Михайлу Піскуну було лише 29 років. Ховаємо молодих хлопців».
Це вже шостий випадок загибелі рятувальників на Харківщині. Крім того, вісім саперів загинули, унаслідок обстрілів травмовано та поранено понад 30 саперів і 20 рятувальників.
З початку війни роботи в ДСНС було багато. Потім — трохи відносного затишшя, але не в прикордонних районах. Відстань від агресора безпосередньо до Харкова є мінімальною, тому час польоту тієї-таки ракети С-300 — 30–40 секунд. Якщо після вибуху не виникло пожежі, рятувальники однаково виїжджають, перевіряють, чи немає в пошкоджених будівлях людей, чи не потрібна комусь допомога.