У слабо освітленій лікарняній палаті на півдні України солдати з відрізаними кінцівками, ранами від шрапнелі, понівечиними руками і розтрощений суглобами перераховують проблеми, з якими зіштовхнулися їхні підрозділи, почавши новий наступ в Херсонській області, щоб вигнати з регіону російські сили.
Солдати кажуть, що їм не вистачає артилерії, щоб вибити російські війська з позицій, на яких вони закріпилися. Крім того, вони кажуть, що ворог має величезну технологічну перевагу. І він дуже добре озброєний. Журналісти Washington Post поспілкувалися з пораненими українськими військовими, намагаючись випитати в них деталі про наступ на півдні. Хоча військове командування України заборонило повідомляли деталі подій на лінії фронту.
«Вони застосували проти нас все, - сказав 33-річний український військовий на ім’я Денис, чий підрозділ був змушений відступили під села під контролем військ Росії після довготривалих обстрілів кластерними і фосфорними бомбами. - Хто взагалі витримає таку п’ятигодинну атаку?»
Денис і ще вісім українських солдатів з семи різних підрозділів описали журналістам контрнаступ в Херсонській області, який став найбільшою військовою операцією Києва з часів російського відступу від Києва. Як і в битві за столицю, український успіх на півдні не гарантований. Washington Post пише, що розповіді солдатів свідчать, що попереду довга битва і ще більше жертв.
«Ми втрачаємо п’ять наших людей за кожного їхнього», - сказав 30-річний командир взводу Ігор. Він пошкодив спину, коли танк, в якому він їхав, злетів у кювет.
В Ігоря не було жодного військового досвіду до початку російського вторгнення в Україну 24 лютого. Він заробляв на життя, продаючи фермам корм для свиней і корів. Військовий, який став командиром взводу замість Ігоря, теж немає військового досвіду. Видання пише, що солдати говорили з журналістами, сидячи на каталках і інвалідних візках через поранення, які отримали під час наступу минулого тижня. Дехто з них погодився говорити з журналістами на умовах анонімності, щоб уникнути дисциплінарного покарання. Інші, такі як Денис і Ігор, погодилися назвати своє ім’я, але не прізвище. Але більшість з них говорили відверто про всі недоліки українських сил.
Російські безпілотники «Орлан» виявляють українські позиції з висоти більше кілометра над головою. Через це українські солдати не чують дзижчання двигунів апарата, який стежить за їхнім пересуванням. Російські танки виїжджають з новозбудованих бетонних фортифікацій, щоб обстріляти українських піхотинців. Після цього вони знову ховаються під бетонні укриття, які захищають їх від артилерійських і ракетних ударів з українського боку. Контрбатарейні радарні системи автоматично виявляють українські сили, які обстрілюють російські позиції, накриваючи їх артилерійським вогнем у відповідь. Також російські військові використовують хакерські інструменти, щоб викрадати безпілотники в українських операторів, яким залишається тільки спостерігати за безсилим приземленням своїх апаратів за ворожою лінією фронту.
Коли минулого тижня Ігор відкрив вогонь по російських солдатах зі свого автомата Калашникова, це був перший раз, коли він стріляв в людей.
«Ти не думаєш ні про що. Розумієш, що якщо ти це не зробиш, вони це зроблять», - сказав він.
Український військовий додав, що попри всі труднощі, збирається повернутися на фронт, щойно одужає.
«Мої люди там. Як я їх покину?» - пояснив він.
Інші солдати сказали, що не збираються повертатися на поле битви. 28-річний колишній будівельник Олександр втратив руку через артилерійський обстріл минулого тижня. Він страждає від фантомних болів, каже, що відчуває поколювання в пальцях руки, якої більше немає. Олександр розповів, що ворожий артилерійський обстріл був безжальним.
«Вони просто постійно по нас стріляли. Якщо ми вели вогонь з трьох гармат, то вони відповідали обстрілом з 20», - сказав він.
Українські солдати розповідають, що їм доводиться нормувати використання боєприпасів. Але навіть коли вони ведуть вогонь, то часто не влучають у ціль.
«Коли даєш координати, то розраховуєш на точний постріл. А він не такий», - скав Олександр, додавши, що техніка, якою він користувався, була 1989 року випуску.
Український військовий ніколи не був у Херсоні до війни. Але вважає, що мета визволити регіон від російських сил варта втраченої руки. Якими б кривавими не були бої, українські солдати не бачать альтернативи.
«Якщо ми не зупинимо їх, вони будуть ґвалтувати і вбивати наших людей так, як вони це робили скрізь», - сказав 49-річний чоловік, якого мобілізували після початку війни. Він назвав журналістам лише свій позивний - «Піночет».
«Тут нічого не вдієш. І ми все ще можемо перемогти», - додав він.
Російські засоби електронної боротьби - це теж постійна загроза. Солдати розповіли, що після зміни вмикали свої телефони, щоб зателефонувати рідним. Але це призводило до того, щоб російська артилерія одразу ж починала їх обстрілювати.
«Ми вмикали мобільні телефони чи радіо, і вони одразу визначали наше розташування. А потім починалися обстріли», - розповів Денис.
Попри те, що поїздки журналістів на фронт заборонені, останнім часом були ознаки того, що російський контроль над Херсоном почав слабнути. В понеділок у своїй заяві колаборант, якого Кремль призначив керувати окупованим регіоном, сказав, що плани провести референдум в Херсонській області поставлені на паузу через проблеми з безпекою. У Росії невдовзі його слова спростували. Але це все одно дає українцям привід для оптимізму, підтверджуючи, що контрнаступ створює хоча б якісь проблеми для Росії.
Washington Post пише, що українські заяви про визволення деяких сіл, таких як Високопілля, неможливо підтвердити. Поранені солдати під час інтерв’ю підтвердили, що українські сили зайшли в деякі населені пункти, які раніше контролювали російські війська. Однак, відмовилися назвати їх через наказ командування. Група журналістів Washington Post побували в районі за 5 кілометрів від Високопілля в понеділок. Українські солдати не дозволили їм заїхати в село. Тож підтвердити статус населеного пункту не вдалося. Місцеві сказали, що українські і російські війська досі ведуть бій за контроль над Високопіллям.
Також встановити чітку картинку щодо українських втрат не можливо. Денис, сидячи на лікарняному ліжку, сказав, що майже кожен із 120 солдат в його підрозділі був поранений, втім, лише двоє загинули. Інший 25-річний військовий, якого поранила шрапнель, розповів, що у його загоні зі 100 бійців сім були вбиті, а 20 - поранені. Командир Ігор сказав, що 16 з 32 солдатів його взводу були поранені, загинув один. Військовий аналітик Інституту зовнішньополітичних досліджень Роб Лі сказав, що для України важливо зберегти бойові сили досить великими, щоб відбити російські спроби наступу на сході.
«Якщо втрати будуть високими і впродовж тривалого часу, це може стати проблемою», - сказав Лі.
Україна все більше покладається на недосвідчених солдатів. І це теж уразливість, хоч і не виключно українська. На початку війни Росія і Україна вели протистояння за допомогою професійних військових підрозділів. Зазнавши тяжких втрат на Донбасі, кожна зі сторін почала відправляти на передову добровольців чи резервні загони з меншим досвідом. За словами Лі, наступ в Херсонській області тепер випробовує українські сили по-новому. За останні кілька місяців вони здобули нові навички. Але експерт вказує на те, що цей досвід стосується лише оборони.
«Проводити наступальні операції значно важче, вони вимагають більше часу і тренувань», - сказав Лі.
Жвава активність в лікарнях підтверджує, що українські солдати в бою проти Росії не самі. Лікарі, медсестри і медичний персонал цілодобово працюють, щоб допомагати великому напливу поранених військових. Одна медсестра принесла в травматологічне відділення кошеня, яке на фронті врятував солдат на ім’я Олег. Маму-кішку вбила шрапнель. Тепер Олег і його новий друг знову разом. Волонтери приносять в лікарні засоби особистої гігієни, а також цілі мішки з новим одягом для солдатів. Тому що лікарі зрізають ножицями сорочки і штани з поранених, щоб швидко почати лікувати рани. Кожен з українських солдатів сказав, що не можна передбачити, коли Херсон буде визволений. Однак, багато з них наголосили, що все залежить від того, як швидко союзники передадуть Україні більше артилерії.
Один солдат в палаті висловив невпевненість, чи контрнаступ на півдні буде вартий втрат. Олександр, який втратив руку, а тепер здобув репутацію «лікарняного коміка», наголосив, що дуже важливо зберігати позитивний підхід.
«Потрібно жартувати, щоб підтримувати піднесений дух. Ми можемо так дивитися на речі, тому що ми українці. Ми добрі, якщо нас не чіпати», - сказав він.