За даними Всесвітньої доповіді щодо соціального захисту, який готує Міжнародна організація праці, частка прямих витрат населення на охорону здоров'я (без будь-яких схем страхування або накопичення) в Україні одна з найвищих серед країн Європи; в більшості країн ЄС вона не перевищує 12-25%. Необхідність значних особистих витрат істотно обмежує доступність медичних послуг і товарів для населення України і є одним з головних чинників високої передчасної смертності і короткої тривалості життя. За даними обстеження умов життя домогосподарств, у 2015 р. порівняно з 2014-му частка домогосподарств, в яких хто-небудь з членів протягом останніх 12 місяців при потребі не зміг одержати медичну допомогу, придбати ліки та медичне приладдя, збільшилася з 20,6 до 29,3% (у відсотках до загальної кількості домогосподарств, у яких була така потреба).
Проблему може вирішити запровадження медичного страхування, пише Лідія Ткаченко у статті "Пенсії та соціальне страхування в Україні: першочергові завдання" в тижневику "Дзеркало тижня. Україна".
Існування обов'язкового медичного страхування давно передбачено на рівні законодавства, але до цих пір не зроблені якісь кроки для його практичного впровадження. Відсутність диверсифікації публічних джерел фінансування є головною причиною хронічного недофінансування сфери охорони здоров'я. У багатьох країнах Європи за допомогою програм обов'язкового медичного страхування фінансується більше половини всіх витрат на охорону здоров'я: у Німеччині, Франції, Нідерландах, Чехії, Хорватії - близько трьох четвертих, в Бельгії, Естонії, Румунії - близько двох третіх, в Литві, Угорщині, Польщі - 55-60%.
Що стосується України, то розвиток медичного страхування сприятиме вирішенню цієї проблеми, а також цілого комплексу прикладних завдань, зокрема про впорядкування та посилення контролю над ринком медичних товарів/послуг, регулярності медоглядів і профілактичних заходів, поліпшення медичної статистики і т. п.
Однак, підготовчі роботи з впровадження загальнообов'язкового медичного страхування потрібно узгодити з реформуванням медичної галузі і загальним напрямком реформування, пов'язаних з децентралізацією влади. Головною метою децентралізації є приведення управлінської моделі у відповідність з принципом субсидіарності, що передбачає переміщення владних повноважень у ті органи, в яких найтісніший контакт із населенням. Таким чином, територіальні громади отримують якісно нові можливості формування і реалізації соціальної політики, включаючи встановлення соціальних стандартів та гарантій на локальному рівні. До запровадження загальнообов'язкового медичного страхування необхідно розвивати муніципальне медичне страхування (через лікарняні каси тощо), стимулюючи напрямок додаткових надходжень місцевих бюджетів, насамперед, на страхування пенсіонерів та інших вразливих категорій населення. Активне залучення територіальних громад і місцевих органів влади дозволить максимально інтегрувати державне соціальне страхування з іншими видами соціального захисту, зокрема шляхом впровадження локальних програм:
- додаткового пенсійного страхування, наприклад, для працівників соціальної сфери та/або для працівників публічного сектору;
- активних заходів політики зайнятості та інтеграції в ринок праці, зокрема для категорій населення з низькою конкурентоспроможністю, у тому числі незайнятих осіб, не зареєстрованих як безробітні;
- комплексного обслуговування та підтримки людей з інвалідністю, людей похилого віку та інших категорій осіб, які опинилися в скрутних життєвих обставинах та/або потребують сторонньої допомоги.
"Локальний рівень реалізації дозволить залучити до системи соціального захисту додаткові кошти і ресурси з одночасним підвищенням їх адресності і цільового використання (у тому числі шляхом збільшення натуральної складової), посилити профілактику бідності та соціального відчуження, максимально об'єднати зусилля всіх соціальних служб і вибрати оптимальну конфігурацію, включаючи можливість створення інтегрованої моделі соціальної служби, яка буде надавати весь комплекс публічних послуг за принципом "єдиного вікна" , - аргументує автор статті.