Через війну, яку розпочала РФ, в Україні тривають бойові дії, а ракетні удари ворога руйнують житлові будинки мирних мешканців. Під час війни українці живуть в умовах постійного стресу, а деякі втрачають близьких. Переживання втрати має емоційні та тілесні прояви.
Лікар-психотерапевт, дитячий психіатр, директор Інституту психічного здоров’я Українського католицького університету Олег Романчук у подкасті «Простими словами» розповів, як пережити втрату, коли з життя йде близька людина, пише видання Village.
Горювати, щоб жити
Психологиня Елізабет Кюблер-Росс на основі спостережень та інтервʼю з невиліковно хворими людьми описала пʼять стадій різних емоцій, через які проходять пацієнти, коли їм діагностують смертельну хворобу. Заперечення, гнів, торги, депресія, прийняття.
Також вона зазначила, що члени сімей проходять різні етапи адаптації, подібні до тих, що описані для пацієнтів. У своїй останній книзі 2004 року психологиня зазначає, що ці стадії не є зупинками на часовій шкалі скорботи, і не кожен переживає всі пʼять стадій або проходить їх саме в такому порядку.
Романчук пояснив, що все відбувається не все так лінійно.
«Сучасна наукова спільнота згідна в тому, що немає послідовних стадій чи фаз, проживання горя – це дуже індивідуальна дорога», – сказав він.
Так, наприклад, професорка психіатрії Колумбійського університету Кетрін Шір пояснює два великі етапи, які ми проходимо від безпосереднього моменту втрати до її інтеграції в своє життя.
Гостре горе – це початкова реакція на втрату, часто інтенсивна та всеохопна. Вона може включати щоденне бажання воззʼєднатися з людиною, яку ми втратили, значний емоційний біль, відчуття нереальності того, що відбувається навколо. А також багато фізичних реакцій, наприклад, прискорене серцебиття, часте позіхання, запаморочення, затуманення свідомості, неконтрольовані сльози, безсоння. Усе це – нормальні адаптаційні реакції в контексті горя.
Інтегроване горе – це стабільна реакція після адаптації до втрати, коли ми відновлюємо можливість отримувати задоволення від життя. Це стійка залишкова форма горя, коли ми поступово усвідомлюємо реальність і сенс смерті та переносимо стосунки з людиною, яку ми втратили, усередину себе.
Втрата інтегрується в систему автобіографічної памʼяті, думки чи спогади про померлого більше не руйнують наше повсякдення.
Однак можуть бути періоди, коли знову зʼявляється гостре горе. Експерт пояснив, що не означає збій або неправильне протікання процесу горювання. Більшість людей, які пережили втрату, адаптуються до неї протягом шести-дванадцяти місяців.
Як діяти, якщо інтеграція не відбулася
Романчук зазначив, що іноді виникає ускладнене горе – це тривала форма гострого горя з ускладненнями, що перешкоджають процесу реструктуризації, який потрібен для інтеграції втрати.
Ускладнене горе діагностують як психічний розлад. Його симптоми є:
- регулярні спроби ігнорувати горе;
- заперечення або «переписування» того, що сталося;
- інтенсивний емоційний біль;
- заціпеніння.
Такий стан підвищує ризик фізичних та інших психічних розладів, як-от депресія, тривога, проблеми зі сном, суїцидальні думки та поведінка, зниження функції імунних клітин.
Олег Романчук додав, що такі ускладнені форми горя потребують звернення по фахову допомогу.
Чому не думати про втрату небезпечно
Однією зі стратегій упоратися з болем втрати є уникнення: не згадувати, не говорити, не дивитися в очі правді про смерть. За словами Романчука, що коли ми хочемо захистити від болю себе й рідних, нам здається, ніби ця дорога легша й безболісна. Але заморозити біль – не означає зцілити біль. Уникаючи болю, ми себе дуже обмежуємо й втрачаємо стосунки з людиною, яка померла.
«Щоб інтегрувати жалобу, нам треба в неї ввійти. Ми не можемо продовжувати жити в цій реальності, якщо ми не усвідомили втрату», – сказав він.
Психотерапевт додав, що треба людині потрібно багато підтримки, бо цей біль важко витримати самому.
Експерт зазначив, що вкрай важливо створювати певні традиції в сімʼях.
«Певні вчинки в памʼять про померлого – це також спосіб збереження стосунків. Вечори памʼяті, книжки, спогади, інші способи вшанування. Ми можемо завершувати певні розмови, просити вибачення, поїхати кудись, куди хотіли поїхати з цією людиною», – сказав він.
Як підтримати людину, яка проживає втрату
Романчук пояснив, що найперше, що необхідно – бути поруч.
«І бути поруч не один день. Основне, що ми можемо сказати словами, це «я співчуваю». Усе інше ми кажемо очима, дотиком і присутністю», – сказав він.
Ми можемо підтримати практичною допомогою або запитати: «Як я можу тебе підтримати? Що я можу для тебе зробити?».
Психотерапевт наголосив, що розділяти біль – це один із найвищих виявів нашої людяності.
«І справжня дружба народжується, коли ми проходимо через випробування. Оті важкі миті, коли ми були разом, деколи стають основою для дорослих стосунків, які є величезним скарбом на все життя», – резюмував він.
Нагадаємо, як коректно запропонувати близькій людині звернутися за допомогою до психолога. Діти і дорослі часто потребують допомоги психологів, але деякі з якихось причин не звертаються до фахівця.