На даному етапі війни, коли Росія веде посилений наступ на Донбасі, а дедалі більше російських звірств стають відомити для всіх, перспективи проведення будь-яких мирних переговорів між Москвою і Києвом здаються дуже далекими. Навіть на початку весни, коли делегації обох сторін ще проводили зустрічі, це не вплинуло на готовність Росії чи України воювати.
Сьогодні Київ і Москва взагалі зупинили всі дипломатичні зусилля. Серед цього мороку легко забути «реальний прогрес, якого вдалося досягти під час тих переговорів», - пише в статті для Foreign Affairs політолог RAND Corporation Семюел Чарап. За даними ZN.UA, автор виступає консультантом Олександра Чалого, який брав участь у переговорах в Стамбулі. Його постать доволі суперечлива, враховучи участь Чалого в розробці горезвісного Будапештського меморандуму. В лютому 2020 року в Мюнхені він також підписав так звані «12 кроків до зміцнення безпеки», які закликали «запустити діалог щодо ідентичності» України з урахуванням поглядів Росії й Угорщини на українську історію, національну пам’ять, мову тощо. Чалий послідовно виступав проти вступу України в НАТО і ЄС. А в Стамбулі він висунув ідею української нейтральності, яка б позбавляла Київ не лише членства в альянсі, а й можливостей реально розвивати власну армію. Тож ZN.UA пропонує розглянути статтю, написану консультантом Чалого, про українську нейтральність, яка, на його думку, залишається «найкращим шансом України на мир».
Чарап нагадує, що пропозиції для виходу з війни, які просочилися в пресу ще до початку переговорів в Стамбулі 29 березня, здобули попередню підтримку як Києва, так і Москви. Вони передбачали, що Київ відмовиться від амбіцій приєднатися до НАТО, а також погодиться на перманентну нейтральність в обмін на гарантії безпеки як від Заходу, так і від Росії. Чарап зауважує, що у західних столицях не оцінили належним чином цю ідею, оскільки там гарантії безпеки стали синонімом угод про оборонний альянс.
Але на відміну від об’єднання близьких партнерів заради спільної оборони від потенційного ворога, пропозиція, озвучена в Стамбулі, передбачала, що геополітичні суперники будуть разом гарантувати довгострокову безпеку України за межами структури альянсів. І це попри те, що Росія вже веде війну проти України.
«Якби пропозиція стала основою для подальшої мирної угоди, результатом стала б поява механізму, який би зробив Росію акціонером української безпеки», - вважає консультант Чалого.
Нейтральність, ніякого НАТО
Чарап пише, що в контексті України чиновники і аналітики схильні ставити знак рівності між гарантіями безпеки і статтею 5 Північноатлантичної угоди, яка передбачає, що збройна атака проти одного з союзників зобов’язує всіх інших реагувати на це, включно «з застосуванням збройних сил». Власне, Україна прагне вступити в НАТО якраз заради цих зобов’язань про спільну оборону. І США, а також інші союзники, не поспішають надавати їй членство в альянсі, побоюючись прямого конфлікту з Росією.
Стамбульська пропозиція передбачає зовсім інший механізм гарантування української безпеки. Згідно з комюніке, яке потрапило в пресу, Україна повинна була б стати назавжди нейтральною країною, яка отримала б міжнародні юридичні гарантії за свій безядерний і позаблоковий статус. Гарантами повинні були стати всі постійні члени Ради безпеки ООН, а також Канада, Німеччина, Ізраїль, Польща і Туреччина. В разі атаки проти України гаранти після спеціального офіційного звернення Києва і проведення термінових консультацій повинні були б надати українській стороні допомогу. А за необхідності застосувати збройні сили «з метою відновлення і підтримки української безпеки як перманентно нейтральної країни». Згідно з пропозицією, гарантії не стосувалися б окупованих Росією українських регіонів (хоча Київ офіційно не відмовився б від всіх своїх територій в межах визнаних міжнародних кордонів).
Україна повинна була б не вступати у військові коаліції і не розміщувати іноземні бази чи війська на своїй території. Будь-які багатосторонні військові навчання на українській території можна було б проводити лише за згодою всіх країн-гарантів. Також гаранти підтверджували свій намір підтримати вступ України в ЄС. Чарап зауважує, що в стамбульській пропозиції були й інші положення, які залишилися засекреченими.
Він вважає, що комюніке було «концептуальним проривом». І в західних столицях цього спочатку не зрозуміли. Коли після зустрічі в Стамбулі віцепрем’єр-міністра Великої Британії Домініка Рааба запитали, чи готове королівство стати гарантом України, він відповів: «Україна не член НАТО». Іншими словами, якщо союзники в альянсі не хочуть захищати українську державу за статтею 5, щоб уникнути конфронтації з Росією, навіщо їм давати Україні такі ж гарантії, тільки в іншій формі?
Але Чарап наполягає, ті, гарантії, які описувало стамбульське комюніке, дуже відрізняється від статті 5. Найважливіше те, що на відміну від угоди про НАТО, пропозиція включає Росію як сторону домовленостей. Стамбульський план передбачає російську згоду на те, щоб США і їхні союзники були гарантами для України. А вони, у свою чергу, погоджуються на російську рівноправну роль гаранта. Тож оскільки геополітичні суперники виступають гарантами, стамбульська пропозиція не буде угодою про створення альянсу на зразок НАТО. Натомість це будуть багатосторонні гарантії з боку конкуруючих сил, які обіцяють безпеку третій країні, визнаючи, що вона не буде схилятися на бік жодної з них.
Бельгійський урок
Чарап порівнює стамбульські пропозиції з угодами, які закріпили незалежність Бельгії і гарантували її нейтральність в 1831 і в 1839 роках. До цих угод Бельгія просто не існувала. У країни було стратегічне географічне положення завдяки доступу до Північного моря і близькості до Великої Британії, а також сусідству з Німеччиною, Францією і Нідерландами. Тож з часів Римської імперії на цій території постійно точилися війни. Коли в 1830 рці бельгійці повстали проти нідерландського домінування, великі держави за Віденською системою міжнародних відносин, до числа яких входили Австрія, Пруссія, Велика Британія, Франція і Росія, почали тривалі переговори про умови незалежності Бельгії. Зрештою, була укладена широка угода, яка від’єднала Бельгію від Нідерландів, а також закріпила, що «незалежна і нейтральна Бельгія зобов’язана дотримуватися такої нейтральності стосовно всіх інших країн». Положення угоди були гарантовані п’ятьма великими державами, які її підписали.
Чарап зауважує, що Німеччина, звісно, порушила ці домовленості, назвавши їх «шматком паперу» і вторгнувшись в Бельгію в рамках своїх планів атакувати Францію. Тож бельгійську нейтральність прийнято вважати провальним експериментом. Але Велика Британія виконала свої зобов’язання як гаранта і вступила у війну проти Німеччини саме через її атаку проти Бельгії. Більше того, на той час країна прожила три чверті століття в мирі. А це втричі довше, ніж мир тривав в Україні після розпаду СРСР і до першого російського вторгнення в 2014 році.
Українська географія, як і бельгійська, робить країну важливим питанням для географічних суперників, які межують з нею. Як і бельгійська безпека в 19-му і на початку 20 століття, безпека України тепер грає центральну роль в питанні миру й стабльності на всьому континенті.
«І як і бельгійські домовленості, стамбульське комюніке пропонує вигоду як гарантам, так і країні, яка ці гарантії отримує. Україна отримає кінець нинішньої російської атаки і потужні гарантії проти потенційної агресії в майбутньому. Вона також отримає обіцянку Москви підтримати її на шляху до членства в ЄС. У свою чергу, Росія отримає українську нейтральність через угоду, юридично гарантованою США, їхніми союзниками і Україною. Вона також отримає запевнення, що на українській території не буде іноземних баз, а іноземні війська не будуть проводити там навчання без згоди Москви. Що ж стосується Заходу, то Кремль відмовиться від свого протесту проти членства України в ЄС, що буде означати остаточний український вихід з російської сфери впливу», - вважає Чарап.
Чи можна все це втілити?
Попри те, що стамбульський план корисний для Росії, багато оглядачів сумнівається, що Москва його схвалить. Зрештою, так вона погодилася на те, що в разі потенційної нової атаки проти України вона постала б перед великими ризиком вступити у війну зі США і союзниками. Таким чином, існують два потенційні пояснення, чому Кремль дав попередню згоду на стамбульську формулу.
Згідно з першим з них, цілком можливо, що Росія не вірить, що США і союзники будуть хорошими гарантами для України. Тож вона підпише угоду з наміром її пізніше порушити, пішовши стопами Німеччини, яка вторглася в Бельгію у 1914 році, назвавши угоду про бельгійську нейтральність «шматком паперу». Але ризик того, що США прийдуть захищати Україну, буде екзистенційним для Росії.
«Здається малоймовірним, що Москва захоче відкрити перспективу початку війни зі США лише для того, щоб довести свою правоту», - вважає Чарап.
Друге пояснення, на його думку, полягає в тому, що якщо Україна погодиться на перманентну нейтральність, Росія втратить інтерес до атак проти неї. І це пояснює не лише готовність Москви погодитися на ризик початку конфлікту зі США, а й також вписується в бажання Росії зайти максимально далеко, щоб виключити українське членство в НАТО. Іншими словами, вигода від нейтральності України і гарантій, що іноземних військ не буде на її території, переважає вигоду від майбутнього вторгнення. Таким чином, якщо Росія повторить свою агресію, вона ризикне вступити в прямий конфлікт зі США і покінчить з українською нейтральністю.
Звісно, такі домовленості передбачають серйозні виклики. У випадку США довіра до їхніх глобальних альянсів дуде спиратися на цю ризиковану угоду. Українська нейтральність і заборона розміщувати іноземні бази й проводити навчання стануть особливою дилемою для американських військових. Традиційний підхід Пентагону до забезпечення зобов’язань у сфері безпеки включає розгортання сил на передовій, повний доступ до території, а також оперативне планування з партнерами. Все це буде неможливим у такому випадку.
Крім того, гарантії будуть стосуватися територій під фактичним контролем на момент оголошення перемир’я. У США є формула гарантування безпеки країнам з територіальними суперечками. Наприклад, безпека Західної Німеччини і Південної Кореї була гарантована в межах фактичних кордонів. Хоча Вашингтон визнавав законність їхніх претензій на всю територію розділених країн. Але у цих випадках лінії демаркації були чітко визначеними і стабільними, в той час як лінія фронту, яка розділяє російські і українські сили, сильно змінилася після 24 лютого. Оскільки Москва окупувала значні території. І лінія змінюється щодня. Тож Москві доведеться відступити зі значної частини, якщо не всіх, територій, які вона захопила за час вторгнення.
Ці виклики дуже серйозні. Робота над їхнім вирішенням може розпочатися лише після того, як обидві сторони не будуть вважати вигідними спроби добитися своїх цілей на полі битви. І поки ніщо не вказує, що цей момент наступив. Але якщо Москва і Київ повернуться за стіл переговорів, на думку Чарапа, стамбульське комюніке може вказати на шлях до вирішення дилеми щодо статусу України, а також перетворення геополітичного суперництва у взаємні зобов’язання заради довгострокової безпеки. Якщо ця ініціатива буде успішною, вона може стати моделлю для інших країн, таких як Молдова і Грузія, або ж «навіть для нової архітектури безпеки у Європі, в якій Росія і Захід залишаться геополітичними ворогами, але погодяться на певні червоні лінії».
Досягти мирної угоди на основі стамбульського комюніке буде надзвичайно важко. Політика конфлікту, російські воєнні злочини і продовження боїв - все це потужні перешкоди. Однак, на думку Чарапа, це «найбільш вірогідний шлях до довготривалого миру в Україні з усіх досі визначених».