Ще з весни міністр охорони здоров'я Степанов декларував, що веде перемовини з виробниками вакцин. За цей час на грудень минулого року забезпечити вдосталь вакцини для свого населення змогли не тільки багаті Канада, США і країни ЄС. Договори на попереднє замовлення уклали, наприклад, Еквадор, Коста-Ріка, Панама, Ліван, Перу, Філіппіни, Марокко.
Причому зазвичай кожна з країн має портфоліо з вакцин, виготовлених за різними технологіями (РНК/ДНК, інактивований вірус, ослаблений вірус, векторна, білкова). Це важливо, оскільки наразі достовірно не відомо, яка з вакцин покаже найвищу ефективність у створенні стійкого колективного імунітету.
Україна ж за весь цей час змогла укласти лише один контракт на поставку 1,9 млн доз, що могло б забезпечити вакцинацією 957 тисяч українців із 38 мільйонів, тобто всього близько 2,5% населення, пише редактор відділу соціум ZN.UA Алла Котляр.
Ще 8 млн доз вакцини від ініціативи COVAX, куди Україна подала першу частину заявки тільки 7 грудня 2020-го, забезпечать потребу в ній 4 мільйонів українців, тобто ще 10% населення. Але й ці вакцини навряд чи надійдуть в Україну раніше березня.
Тим часом, як стверджують фахівці БО «100% Життя», крім організаційно-політичних, є й інші проблемні моменти, які можуть стати бар'єром на шляху вакцинації українців від COVID-19.
По-перше, Державний бюджет на цей момент передбачає додаткову окрему статтю «Проведення вакцинації населення від COVID-19», на яку виділено 2,6 млрд грн понад бюджетні витрати Мінздоров’я. Але, як і 2020 року з ковідним фондом, у бюджеті-2021 не уточнено, на що саме мають бути витрачені ці кошти.
«Програмою медичних гарантій не передбачені окремі пакети на вакцинацію від коронавірусу, однак, беручи до уваги дорожню карту з впровадження вакцини, такий пакет технічно повинен бути, адже це щеплення не входить у Календар вакцинації й не покривається жодним пакетом медпослуг», - зазначає авторка.
Однак Держбюджет сформований без урахування фінансування пакета медпослуг із вакцинації від коронавірусу. Немає й нормативного регулювання розподілу та використання вакцин, отриманих за рахунок інших, не державних, коштів.
По-друге, багато запитань викликає запропонована пріоритезація груп ризику, які насамперед отримають доступ до вакцин. Український сценарій істотно відрізняється від підходу європейських держав.
Особливістю є те, що в дорожню карту вакцинації взято не виключно фізіологічні чинники для визначення груп першочергової вакцинації (вік, наявність супутніх захворювань), а суб'єктивні й політичні.
«Наприклад, порівняно з людьми віком від 60 до 64 років та дорослими у віці від 18 до 59 років із супутніми захворюваннями, що перебувають у групі ризику розвитку ускладнень і смерті від ковіду, пріоритет мають працівники критично важливих структур держбезпеки: ДСНС, Нацполіції, Нацгвардії, СБУ, військовослужбовці ЗСУ, МВС.
По-третє, на сьогодні в Україні не подано жодної заявки на реєстрацію імунобіологічних препаратів, а наявні процедури дозволяють зареєструвати в прискореному режимі тільки два з них - Moderna і Pfizer.
При цьому в національному законодавстві не прописано ефективного механізму видачі дозволу на використання вакцин, які перебувають на фінальній стадії досліджень (аналогічного Emergency Use Authorization у США або Emergency Use Listing у ВООЗ).
«Зважаючи на глобальний дефіцит вакцин і незацікавленість виробників наразі поставляти вакцину в Україну, реєстрація цих препаратів та, відповідно, доступ до них українців можуть бути ускладнені», - наголошують фахівці.
По-четверте, чинне законодавство не містить необхідних винятків для звільнення вакцин проти COVID-19 від процедур імпортного контролю, терміни проведення яких можуть негативно позначитися на дотриманні холодового ланцюга зберігання вакцин.
Хоча наприкінці грудня президент і підписав Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19)», прийнятий Верховної Радою 4 грудня, окремих моментів у ньому не врахували.
Значною мірою ситуація з вакцинацією українців стала можливою через перманентні війни міністра охорони здоров'я Максима Степанова з директором ДП «Медзакупкі України» Арсеном Жумаділовим. У червні минулого року Кабмін зобов'язав держпідприємство погоджувати з Міністерством охорони здоров'я всі характеристики товарів до закупівлі, а також проєкти договорів - фактично в ручному режимі та під тиском.
Однак в ситуації, що склалася, винен не лише міністр охорони здоров'я Степанов. Так, президент Володимир Зеленський ще на початку квітня обіцяв мільйон доларів винахіднику вакцини або ліків від COVID-19, наприкінці липня - що Україна буде серед перших країн, які зможуть закупити вакцину, а 1 жовтня - що контракти на поставку в Україну будуть, щойно в тій чи іншій країні з'явиться вакцина.
«Час минав, дива не сталося, у грудні в інтерв'ю «Нью-Йорк Таймс» Володимир Зеленський визнав, що країна перебуває у складному становищі, бо поки що не змогла домовитися про початок поставок вакцини проти коронавірусу зі своїми західними партнерами; висловив розчарування у зв'язку з розпорядженням Трампа заборонити експорт вакцини й не відповів прямо на запитання журналіста, чи планує Україна брати її в Росії, - нагадує Котляр.
Зізнатися у своїй вині Банкова дуже боїться, намагаючись перекласти провал кампанії з вакцинації в Україні на США і Європу, а всередині країни – акумулювавши весь негатив на міністрові охорони здоров'я Степанові.
Докладніше про те, чи варто Україні сподіватися на те, що затверджений наприкінці грудня минулого року план вакцинації буде виконаний, читайте у статті редакторки розділу «Соціум» Алли Котляр «Антиділа» для читачів ZN.UA