В українському суспільстві давно вкоренився міф, що всі діти у будинках дитини хворі та потребують стаціонарного лікування або мають невиліковні хвороби і їм потрібна паліативна допомога. А будинки дитини – це заклади охорони здоров'я, і в них – велика кількість медичного персоналу.
Але чи так це насправді? Розбиралася регіональна директорка «Надія і житло» Галина Постолюк.
«Якщо не копати глибше, а подивитись тільки на статистку МОЗ, то так і виглядає: у 35 спеціалізованих будинках дитини лише 47 здорових дітей Це підтверджують і узагальнені дані з медичної документації дітей: у досліджуваних п'яти будинках дитини тільки 14 406 дітей (кількість дітей, щодо яких було отримано дозволи на проведення оцінки здоров'я і розвитку) мають діагноз «здоровий»», - пише вона для ZN.UA.
Однак за результатами поглибленої оцінки здоров'я та розвитку дітей, ситуація виглядає інакше.
Дві третини дітей у будинках дитини – здорові, тобто, у них немає соматичних і неврологічних захворювань. Як з'ясувалося, багато діагнозів – «міфічні» (спірні). Наприклад, «гіпертрофія мигдалин», «вальгусна деформація стопи», зазначені як діагнози в медичній документації, такими не є, оскільки це – анатомічні особливості розвитку, характерні для певного віку дитини.
«Дуже часто немає достатніх підстав для встановлення того чи іншого діагнозу, наприклад такого поширеного, як «гідроцефальний синдром»», - пояснює авторка.
Водночас від 77 до 96% дітей (залежно від будинку дитини) мають порушення розвитку, більшість з яких є проявами затримки розвитку внаслідок депривації, спричиненої насамперед перебуванням дітей у закладі.
Убогий розвиваючий простір, обмеженість стимулів, відсутність індивідуального дбайливого догляду, який передбачає постійне розпізнавання та реагування на потреби дитини, — ось ті фактори, які викликають у дитини відставання від однолітків, насамперед у таких сферах, як соціоемоційний розвиток, спілкування/комунікації та когнітивний розвиток.
Понад 60% дітей, а в одному будинку дитини – понад 80% мають білково-енергетичну недостатність. «Це означає, що діти не отримують належного харчування з необхідною кількістю макронутрієнтів, мають порушення харчової функції, знижену масу тіла, порушення обміну речовин і схильні до розвитку інших захворювань і затримки фізичного і нервово-психічного розвитку», - зазначає Галина Постолюк.
У багатьох дітей затримка росту (від 32 до 84%). До того ж у дітей, які потрапили до будинку дитини в більш ранньому віці, затримка росту розвивалася частіше. Також на тлі затримки росту частина дітей віком 2–3 роки вже мають надмірну вагу або ознаки ожиріння, що в подальшому може спричинити виникнення серйозних захворювань, таких як гіпертонія і діабет.
Попри наявність захворювань та виявлені у дітей порушення, в медичних записах в повному обсязі не відображено, яке лікування, реабілітацію дитина отримувала і чи є якийсь прогрес.
Загальною тенденцією, з точки зору реабілітації, в усіх будинках дитини є застосування до більшості дітей медичних технік (УФА, масаж, електрофорез, Дарсонваль, озокерит, парафін, електросон) та лікарських засобів, які не мають достатнього рівня доказовості для їх застосування.
Для 86% дітей перебування в медичному закладі не є необхідним, вони мають бути в сім'ях, отримуючи необхідну допомогу за місцем проживання або в лікарняних установах. Лікування та реабілітаційні послуги вони могли б отримувати амбулаторно. Тільки 14% (57 дітей) можуть іноді потребувати цілодобового перебування, стаціонарної паліативної допомоги внаслідок комплексних захворювань.
«Виявлені проблеми пояснюються низьким рівнем професіоналізму персоналу і наслідків депривації, відсутністю необхідного харчування, зокрема клінічного, для дітей з патологією. Ще одна причина полягає в застарілих нормативних документах щодо харчування дітей, скринінгових обстежень і спостережень і станом педіатрії в нашій державі», - резюмує експертка.
Чому насправді діти потрапляють до будинків дитини і як довго там живуть? Чи справді всі діти в будинках дитини хворі і потребують стаціонарного лікування або ж мають невиліковні захворювання і їм потрібна паліативна допомога, яку можуть надати тільки в інтернатному закладі? Куди, якщо не в дитбудинки, дівати дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування? І про що свідчать результати першого в Україні комплексного дослідження з аналізу ситуації у п’яти будинках дитини, проведеного в трьох областях, читайте у статті регіональної директорки «Надія і житло» Галини Постолюк «Під маскою турботи».