В кінці квітня 2022 року, через два місяці після того, як Росія вторглася в Україну, світ усвідомив глибину змін в тому, що війна буде означати в майбутньому.
Мрії про швидше рішення випарувалися. Війна вже дивним чином «нормалізована», прийнята як процес, який буде продовжуватися невизначений час. Страх перед несподіваною і великою ескалацією буде нависати над нашим щоденним життям. У Швеції й інших країнах влада порадила населенню запастися провізією, щоб мати змогу пережити війну, якщо доведеться.
Про це в статті для Die Welt пише словенський філософ Славой Жижек, зауважуючи, що зміни у ставленні до війни спостерігаються по обидва боки від фронту. В Росії розмови про глобальний конфлікт стають дедалі гучнішими. Голова RT Маргарита Симонян нещодавно сказала: «Або ми програємо в Україні, або починається третя світова війна. Особисто я думаю, що сценарій третьої світової війни більш реалістичний».
Цю параною підтримують божевільними теоріями змови про об’єднану «ліберально-тоталітарну нацистсько-єврейську змову» для знищення Росії. На питання, як Москва може говорити про «денацифікацію» України, якщо її президент Володимир Зеленський і сам має єврейське походження, голова російського МЗС Сєргєй Лавров відповів: «Я можу помилятись, але у Гітлера теж, здається, була єврейська кров. І те, що Зеленський єврей, абсолютно нічого не означає. Мудрий єврейський народ каже, що найбільш запеклі антисеміти - це зазвичай самі євреї».
З іншого боку, особливо в Німеччині, формується нова версія пацифізму. Якщо пропустити всю піднесену риторику й зосередитися на тому, що Берлін насправді робить, вимальовується дуже чіткий сигнал: «Зважаючи на наші економічні інтереси й небезпеку вступити у військовий конфлікт, ми не повинні підтримувати Україну аж надто сильно, навіть якщо це буде означати її поглинання Росією». Німеччина боїться перетинати лінію, за якою Москва стане «по-справжньому злою». Але лише Владімір Путін вирішує, де проходить ця лінія кожного окремого дня.
«Гра на західному пацифістському страху - це основа його стратегії», - вважає Жижек.
Ставка на самозадоволення
Звісно, всі хочуть не допустити початку нової світової війни. Але часом надмірна обережність лише заохочує агресора, який за своєю природою завжди розраховує, що його жертва не буде захищатися. Тому, щоб не допустити початку більшої війни й створити певне стримування, Захід теж повинен накреслити чіткі лінії. Але досі він робив якраз протилежне.
Коли Путін тільки готувався розв’язати війну проти України, президент США Джо Байден сказав, що його адміністрація хоче спочатку подивитися, яке саме вторгнення влаштує Кремль: «обмежене» чи таке, яке буде переслідувати повну окупацію. Звісно ж, висновком з цієї заяви було те, що «незначний» акт агресії буде вважатися допустимим.
«Нещодавні зміни в поглядах викривають глибоку, темну правду про західну позицію. Якщо ми раніше висловювали страх, що Україну швидко знищать, насправді ж ми боялися якраз протилежного: що вторгнення буде продовжуватися без кінця. Було б набагато зручніше, якби Україна швидко програла, дозволивши нам обуритися, оплакати втрату, а потім повернутися до справ у звичному режимі. Те, що повинно було стати хорошою новиною - менша країна неочікувано і героїчно бореться проти жорстокості більшого агресора - стало джерелом проблем, з якими ми не знаємо, що робити», - пише Жижек.
Ліві пацифісти в Європі застерігають від відродження героїчного бойового духу попередніх поколінь. Німецький філософ Юрген Хабермас навіть звинуватив Україну в «моральному шантажі» Європи. Є щось глибоко меланхолійне в його позиції. Хабермас добре знає, що післявоєнна Європа змогла забути про мілітаризм лише тому, що довго жила під безпечною ядерною парасолькою США. Але повернення війни на континент говорить, що цьому періоду настав кінець. І безумовний пацифізм буде вимагати дедалі глибших моральних компромісів.
«Нажаль, «героїчні» вчинки знову будуть потрібні і не лише для того, щоб чинити опір чи стримувати агресію, а й розібратися з проблемами, такими як екологічні катастрофи чи голод», - попереджає Жижек.
Après Le Déluge (Після нас хоч потоп)
У французькій мові різниця між заявленим і справжнім страхом зручно вбудована в так зване ne explétif, тобто «ні», яке саме собою нічого не означає, тому що використовується з синтаксичних причин або через вимогу вимови. Зазвичай його використовують у складно-підрядних зв’язках після діяєслова з негативною конотацією. Фактично роль такого «ні» - вказати на негативний аспект того, що йде перед ним. Elle doute qu’il ne vienne, тобто «Вона сумнівається, що він не прийде». Або Je te fais confiance à moins que tu ne me mentes - «Я довіряю тобі, якщо ти не брешеш мені».
Французький психоаналітик Жак Лакан використовував приклад ne explétif, щоб пояснити різницю між бажанням і бажаним. Коли людина каже: «Я боюся, щоб шторм не почався», - вона свідомо виражає бажання, щоб лихо не почалося. Але її справжнє бажання вміщене в доданому «не»: «Я боюся, щоб шторм не почався, тому що я таємно зачарований його силою».
Щось на зразок французького ne explétif стосується і страху Європи перед припиненням поставок газу з Росії.
«Ми боїмося, що перебої в поставках газу спричинить економічну катастрофу, - кажемо ми. Але що як наш заявлений страх фальшивий? Що як в реальності ми боїмося, що припинення постачання газу не спричинить катастрофу? Нещодавно Ерік Сантнер з Університету Чикаго сформулював мені це так: що буде, якщо ми швидко адаптуємося? Припинення імпорту газу з Росії не призведе до краху капіталізму, але підштовхне до реальних змін в європейському способі життя, змін, які будуть вітатися без прив’язки до Росії», - пише Жижек.
Читати ne explétif буквально, діючи всупереч оголошеному «ні», - це, напевне, найбільший прояв політичної свободи сьогодні. Для прикладу, можна розглянути твердження пропаганди Кремля про те, що зупинка імпорту російського газу буде економічним самогубством для Європи. Але з огляду на те, що потрібно зробити, щоб європейські суспільства стали на шлях більшої стійкості, хіба це не було б звільненням?
«Перефразовуючи Курта Воннегута, ми не повинні увійти в історію як перше суспільство, яке не врятувало себе, тому що це було нерентабельно», - пояснив словенський філософ.
Чия глобалізація?
Західні ЗМІ переповнені повідомленнями про допомогу на мільярди доларів, яку відправили Україні. Однак, Росія досі отримує десятки мільярдів доларів за експорт газу в Європу. Континент навіть не думає про те, що у нього є надзвичайний невійськовий інструмент для тиску на Москву, який водночас піде на користь екології планети. Більше того, відмова від російського газу зробить можливим новий вид глобалізації, який стане гостро необхідною альтернативою як західному ліберальному варіанту, так і російсько-китайському авторитарному бренду.
Росія хоче не просто розчленувати Європу. Вона також виставляє себе в якості союзника країн, що розвиваються, проти західного «неоколоніалізму». Російська пропаганда експлуатує гірку пам’ять країн з середніми доходами про західні зловживання. Чим бомбардування Іраку краще, ніж бомбардування Києва? Мосул можна було зруйнувати повністю, а Маріуполь - ні? Звісно, в той час, як Кремль виставляє себе борцем проти колоніалізму, він відправляє війська, щоб підтримати диктаторів у Сирії, ЦАР й інших країнах.
Діяльність російських найманців з групи «Вагнер», які воюють за авторитарні режими по всьому світі, дають зрозуміти, на що схожа глобалізація в російському стилі.
«Коли Україна гордо заявляє, що вона захищає Європу, Росія відповідає, що вона захищає всіх, хто став жертвою Європи як в минулому, так і сьогодні», - зауважує Жижек.
Не варто недооцінювати ефективність цієї пропаганди. Останні опитування в Сербії показали, що вперше за багато років більшість виборців проти вступу країни в Євросоюз. Якщо Європа хоче перемогти у новій ідеологічній війні, їй доведеться змінити свою модель ліберально-капіталістичної глобалізації. Без радикальних змін наступить крах, який перетворить ЄС у фортецю, оточену ворогами, готовими вдертися і зруйнувати її.
«Я добре розумію наслідки бойкоту російського газу. Нашим економікам доведеться реорганізуватися, як і у випадку повномасштабної війни чи схожої масштабної катастрофи. І перспектива не така вже й далека, як може здатися. У Великій Британії вже неформально обмежили продаж олії через війну в Україні. Якщо Європа відмовиться від газу з Росії, виживання буде вимагати серйозного втручання. Росія ж розраховує на європейську нездатність зробити щось «геройське»», - йдеться в статті.