Більшість українських біженців, які втікали від війни наприкінці лютого і в березні, були певні, що це не на довго. Але повномасштабне вторгнення триває вже пів року і людям довелось усвідомити, що додому вони зможуть повернутися не скоро, а в декого і дому вже нема. Про це йдеться у статті Associated Press.
Одна з героїнь тексту – 36-річна жителька Запоріжжя Таїсія Мокрозуб – поїхала до Польщі з 11-місячним сином. Жінка вірила, що війна швидко закінчиться і до травня вона повернеться додому. Але через пів року Росія обстрілює ЗАЕС, а лінія фронту все ще близькою до Запоріжжя, тому чоловік Таїсії радить їй залишитися з дитиною в Польщі. Тепер вона мріє повернутися додому до зими, сподіваючись, що до того часу Україна впорається з натиском Росії.
«Мені здається, що не тільки для мене, а й для всіх українців час зупинився, – сказала Таїсія Мокрозуб. – Ми всі живемо в якомусь підвішеному стані».
Associated Press повідомляє, що багато біженців втратили домівки, інші – не можуть безпечно почуватися навіть далеко від лінії фронту. Однак усвідомлення, що це надовго, прийшло не відразу. «Так що вони чекають закінчення війни, яка не має жодних ознак швидкого завершення, нудьгують за домом і відмовляються будувати будь-які плани на віддалене майбутнє».
З початком нового навчального року дехто неохоче віддає своїх дітей у школи за кордоном, боячись, що вони відстануть від української системи освіти. Багато хто погоджується на роботу нижче за рівень своєї кваліфікації. Деякі не можуть працювати, бо в них маленькі діти.
Видання зазначає, що вторгнення Росії спричинило найбільшу кризу біженців у Європі з часів Другої світової війни. Агентство ООН у справах біженців стверджує, що третина українців покинула свої домівки, причому понад 6,6 млн переміщено всередині країни та ще понад 6,6 млн – по всьому континенту. Примітно, що європейські країни прийняли українців без негативної політичної реакції, яка мала місце стосовно потоків біженців із Близького Сходу та Африки.
Найбільше українців прийняла Польща: приблизно 1,5 млн осіб отримали національні ідентифікаційні номери, які надають їм право на соціальні пільги. У Варшаві перебувають 180 тис. українських біженців – це 10-та частина населення польської столиці і найбільше угруповання іноземців у місті.
У перші дні війни сотні тисяч польських родин прийняли до своїх домівок українців. Завдяки цій гостинності ніколи не було потреби в таборах для біженців. Але те, що очікувалося як коротке перебування, перетворилося на тривале, і деякі поляки зараз дзвонять на гарячу лінію центру, щоб від них забрали українців.
«Гостинність слабшає, – сказала керівниця консультаційного центру Українського дому у Варшаві Оксана Пестрикова. – Ми це розуміємо і очікували».
Допомагають деякі корпорації, як от компанія Siemens, яка трансформувала офісні приміщення у своїй польській штаб-квартирі, щоб створити готельне житло для майже 160 осіб.
Але якщо у Польщі не вистачає житла для біженців, то роботи достатньо. Інший герой статті – Олег Яровий із Хмельницького приїхав шість років тому і разом із дружиною створили франшизу кав’ярні. Зараз вони розширюються і втратили деяких українських чоловіків, які працювали там і поїхали воювати. Олег Яровий найняв на роботу українок, які не знають польської.
«Половина з них планує повернутися, тому навіть не намагаються вчити польську, – сказав чоловік. – Вони просто шукають просту роботу без додаткових проблем».
Нагадаємо, кризова консультантка Ростислава Пекарюк дала деякі рекомендації, які допоможуть українським біженцям прийняти рішення: чи можна вже повертатися додому або краще залишися.