У багатьох колах прийнято вважати, що Україна не може сподіватися перемогти армію Росії у війні, яка почалася 24 лютого. Якщо ця оцінка правильна, тоді очевидним результатом конфлікту було б проведення переговорів і досягнення угоди, яка б лишила Москві контроль над окупованими територіями в обмін на «мир».
Втративши значну частину аграрних і промислових районів, а також узбережжя Чорного моря, Україна стала б державою-васалом з ні на що неспроможною економікою. Її існування залежало б від зовнішньої підтримки. Дуже вірогідно, що апетит міжнародної спільноти забезпечувати Україну необхідною допомогою випарується з часом, так само як і інтерес до санкцій проти Росії. В таких умовах вступ України в ЄС і НАТО теж стане неможливим. Натомість вона знову повернеться на російську орбіту. І ніякого «миру» теж не буде, - пише в статті для Atlantic Council доктор Річард Хукер, який раніше був деканом Оборонного коледжу НАТО і спеціальним помічником президента США, а також директором з питань Європи і Росії в Раді національної безпеки США.
Він нагадує, що Владімір Путін неодноразово відкрито заявляв, що зовнішньополітичні амбіції Росії виходять далеко за межі України. Хукер погоджується, що в нинішньому стані Україна, цілком можливо, не переможе. Це якщо «перемогою вважати повне придушення російської армії на полі битви і повернення до визнаних міжнародною спільнотою кордонів. Західна фінансова і оборонна підтримка допомогла Україні завдати російським силам тяжких втрат в небі, на морі і на суходолі. Однак, свідоме рішення Заходу утриматися від передачі засобів для українських ВПС, а також ракетної артилерії, далекобійних високоточних ракет і основних бойових танків має умисний вплив на хід подій. Без всього цього озброєння Україна не може перейти до наступальних операцій, щоб вигнати загарбників геть зі своєї території.
Можна майже напевне сказати, що Захід колективно вирішив «не принижувати» Путіна. Коли Латвія передає більше військової техніки Україні, ніж Франція, Італія і Німеччина, це багато говорить про справжні наміри найбільш впливових європейських держав. Але логіка цього підходу розпадається, якщо подумати про високу вірогідність подальшої агресії Росії проти НАТО. Якщо це станеться, з’явиться дуже багато розмов про «втрачені можливості» і «прорахунки». Набагато краще виступити проти загрози зараз, коли Росія понесла тяжкі втрати, коли її запаси високоточної зброї вичерпані, мораль її солдатів низька, а багато командирів загинули.
Ретельна оцінка свідчить, що за умови отримання необхідних можливостей Україна може перемогти. З точки зору людської сили, президент Володимир Зеленський може зібрати армію з мільйона тренованих солдатів, попри поточні тяжкі втрати. Це значно більше, ніж здатна згенерувати Росія. Фактично вся російська армія вже бере участь у війні проти України. І це включно з підрозділами з Далекого Сходу і Калінінграду. На папері російська армія складається з 850 тисяч солдатів. Але в реальності на поле битви Москва здатна відправити менше 300 тисяч. Решта ж - це бійці служб безпеки, прикордонної служби й інших структур. Вони не підготовлені до війни проти України. Російська армія зазнала болючих втрат, які не можна компенсувати погано тренованими призовниками і резервістами. Путін також не може вдатися до відкритої мобілізації, не поставивши свій режим під ризик. З плином часу перевага України в живій силі буде лише зростати.
Що ж стосується техніки, Україна непогано забезпечена стрілецькою зброєю, засобами особистого захисту, безпілотниками, а також протитанковими і протиповітряними ракетами. У неї значні танкові і артилерійські сили, хороша розвідка і розвинена залізнична система, яка дозволяє швидко перекидати загони і забезпечення. Але більшості українських танків бракує тепловізорів, навігації GPS, сучасних набоїв і броні. Більшість артилерійських систем України буксируються, а це робить їх уразливими до російських контрударів. Українських танків і артилерії також чисельно менше, ніж у Росії, яка має значні запаси більш сучасних систем.
Тим часом, на складах США є велика кількість танків M1A1 і самохідних гаубиць M109A6, які були замінені оновленими моделями. Ці машини здатні повністю задовольнити нинішні потреби. І їх можна відносно швидко повернути в бойовий стан, щоб передати Україні. Попри те, що ці танки і гаубиці важко назвати найновішими технологіями, вони цілком рівня російським системам. Наразі українська мужність і стійкість дали змогу чинити стійкий опір російській агресії. Однак, для перемоги потрібні технічні можливості.
Автор наголошує, що найбільше Україні бракує далекобійної техніки і сили в небі. Без потужних ВПС і значної кількості ракетної артилерії українським захисникам не вдасться знищити російські далекобійні системи, які руйнують цілі міста на сході. Невелика кількість установок HIMARS допомогла скоротити російські можливості. Але Україні потрібно ще більше такої зброї, а також MLRS на гусеничній базі. Українські ВПС досі билися героїчно. Але вони поки здатні виконувати 10-20 вильотів на день. А це лише 10% від тих, які виконує Росія. Союзники НАТО і коаліційні партнери забезпечували потужну повітряну підтримку в Косово, Іраку і Афганістані. І вони можуть зробити це знову без необхідності відправляти свої війська на передову. Найменше, що можна зробити - це дозволити Польщі й іншим країнам, які колись входили до блоку Варшавського договору, передати Україні свої радянські МіГ-29 і Су-25. Це сильно вплине на ситуацію на місцях.
Опанування нової техніки і підготовка солдатів займе час. Тому контрнаступ в 2022 році буде проблематичним. Однак, українська армія продемонстрували високу адаптивність і вправність у використанні широкого спектру техніки, яку вони вже отримати від Заходу.
«До кінця року можна розраховувати на появу твердого захисту. За умови переозброєння і підготовки, Збройні сили України будуть готові перейти до наступу в 2023 році», - пише автор, називаючи також українську мораль і високу якість командування перевагою над Росією.
Щоб Україна отримала наступальні можливості, лідери Заходу повинні дати собі відповідь на екзистенційні питання. Чи справді вони хочуть, щоб Путін програв? Чи може їх постійно буде стримувати шквал принизливих погроз, зокрема тих, які стосуються застосування ядерної зброї? Російська доктрина ескалації заради деескалації фактично зводиться до простої тези: «Якщо ви не дозволите нам окупувати сусідів, ми вас знищимо ядерною зброєю». За цією логікою, Захід не може виступати проти російської агресії будь-де.
США разом з французькими і британськими союзниками впродовж десятиліть успішно покладалися на ядерне стримування. Засоби цього стримування залишаються непорушними і дієздатними. Тому не варто піддаватися своїм страхам. Американські і європейські лідери багато говорять про «підготовку до довгої війни». Зважаючи на зростання цін на пальне і глобальну продовольчу кризу, така війна не в інтересах світу. Натомість потрібне швидше закінчення конфлікту.
Після 1945 року Захід не може похвалитися успіхами у запобіганні геноциду і випадків масового вбивства мирних людей. З політичних причин він стояв осторонь, коли сотні тисяч людей гинули в Камбоджі, Сомалі, Руанді, Судані, на Балканах і в Сирії. І зараз Захід робить це ж саме, поки Росія намагається знищити українську демократію, незалежність і культуру. Будуть серйозні наслідки, якщо Атлантична спільнота знову вирішить стояти осторонь. Цього разу конфлікт буде «не на нашому задньому дворі, а в нас під дверима».
«Іншими словами, якщо Захід зробить все, щоб Україне не перемогла, вона й не переможе. Але якщо він вирішить забезпечити її низкою можливостей, необхідних для сучасної війни високої інтенсивності, Україна зможе перемогти і переможе. Ця перемога покінчить з російською агресією в європейському просторі безпеки на покоління, а можливо і назавжди. Для наших лідерів і наших народів це буде достойна спадщина», - вважає Хукер.