Україні гостро необхідні поставки сучасного озброєння з Заходу, щоб захистити свій суверенітет і повернути контроль над територіями, які окупувала Росія. Однак, реорганізація українських сухопутних військ не менш важлива.
Україна вступила у війну з 38 піхотними і танковими бригадами, а також з 9 артилерійськими бригадами, організованими за російською моделлю. Кожна з бригад складається приблизно з 4 тисяч солдатів під командуванням полковника. На відміну від західних армій, Україна не використовує дивізійні і корпусні структури вищого рівня, які поширені в НАТО, покладаючись натомість на «регіональні» командування. Через це Києву бракує бойових кадрів, здатних інтегрувати повітряні і далекобійні сили, логістику, розвідку і командування найвищого рівня.
Про це в статті для Atlantic Council пише колишній спеціальний помічник президента США і директор американської Ради національної безпеки з питань Європи і Росії Річард Хукер.
Він зауважує, що нинішня структура українських сил страждає від проблем з охопленням контролю і заважає Україні проводити широкомасштабні операції. На думку Хукера, кращим підходом було б перетворити регіональні командування в справжні штаби корпусів, якими б командували тризіркові генерал-лейтенанти з загартованими в боях підлеглими, а також запровадити штаб дивізій під керівництвом двозіркового генерал-майора в якості проміжного ешелону командування. Обидві нові структури повинні включати структуру підтримки (артилерію, ППО, авіацію, інженерні сили, логістичні служби, загони розвідки, медичні утворення і розвідувальні підрозділи), яка грає критичну роль для досягнення успіху в сучасній війні. Створення цих структур в розпал бойових дій буде складним завданням. Однак, за умови наявності правильної підтримки, вони можуть бути розгорнуті ще до 2023 року.
Таким чином можуть з’явитися чотири регіональні корпуси, які б об’єднували 2-3 дивізії (включно з силами територіальної оборони) з урахуванням місцевості і загроз. Для переходу в наступ і контатаку Україні також потрібен п’ятий резервний корпус з щонайменше трьох танкових і механізованих дивізій. Він би став «бронетанковим кулаком» на чолі з найбільш досвідченими і успішними командирами, які з провели рішучі операції з метою витіснити російську армію з української території. Для координації цих корпусів Україні потрібно створити штаби польової армії на чолі з командувачем українських Сухопутних сил.
Хукер зауважує, що багато будівельних блоків, необхідних для побудови такої структури, вже існують. І Києву їх потрібно лише переформатувати і розширити для використання в бою. Ці структурні утворення не обов’язково повинні бути великими, як в США і НАТО. І ключові посади можна хоча б частково заповнити офіцерами, які не можуть брати участь в операціях на фронті через поранення або вік. Доволі багато жінок вже служить в Збройних силах України. І в переформатуванні структури армії вони теж можуть зіграти важливу роль. Використовуючи кадри штабних офіцерів, які вже пройшли західну підготовку в військових коледжах, а також за підтримки НАТО і ЄС, ці нові штаби можна розгорнути ще до кінця 2022 року. А свої місії вони можуть почати проводити в кінці весни 2023 року.
Оскільки війна затягнулася без кінця на горизонті, Україна зіштовхнулася з необхідністю поповнювати втрати на полі битви новими рекрутами. На відміну від Москви, Київ може використати фактично весь пул людських сил. У командирів буде спокуса відправити на фронт частково підготовлених солдатів. Але не варто так робити, якщо Україна хоче наростити боєздатні сили. Кращим підходом, на думку Хукера, було б тимчасово відвести пошкоджені підрозділи, щоб вони відпочили, а також щоб посилити їх повністю підготовленими бійцями, яких ветерани потім ввели б в курс справи. Підрозділи не обов’язково укомплектовувати у повному складі мирного часу, якщо ключове озброєння і бойові машини мають необхідні екіпажі. В такому випадку відбір і підготовка молодших офіцерів: сержантів, лейтенантів, капітанів має першочергову важливість. Найкращих варто призначати в бойові підрозділи, які беруть участь в найскладніших куточках фронту.
У загальному обережне використання людських ресурсів може максимізувати ефективність українських сил на полі битви. Хукер вказує на проблеми, які виникли в Україні вже зараз. Деяких відставних офіцерів відправили служити на контрольно-пропускні пункти. А щонайменше один випускник Королівського військового коледжу у Сандгерсті служить в територіальній обороні. Ретельно прочісуючи цивільну робочу силу, Україна може визначити рекрутів з навичками, які можна перетворити у військові спеціальності, водночас зберігаючи критично важливі сектори економіки.