Одного ранку наприкінці жовтня російські війська перекрили вулицю в центрі Херсона й десятками солдатів оточили витончену стару будівлю. Під’їхало п’ять великих вантажівок. Це був ретельно спланований, високоорганізований штурм у військовому стилі на художній музей.
За словами очевидців, протягом наступних чотирьох днів Херсонський обласний художній музей був очищений, російські війська «метушилися, як комахи», вантажники вивозили тисячі картин, солдати поспішно загортали їх у простирадла. Про це йдеться у статті The New York Times.
«Такі шедеври, яких більше немає на світі, вантажили, наче сміття», – розповідає зі слів співробітників директорка музею Аліна Доценко.
Коли вона повернулася до музею на початку листопада і зрозуміла, скільки вкрадено, вона сказала: «Я мало не зійшла з розуму».
Херсон. Маріуполь. Мелітополь. Каховка. Музеї мистецтва, історії та старожитностей. Коли Росія спустошила Україну смертоносними ракетними ударами та жорстокими звірствами проти мирного населення, вона також пограбувала національні культурні заклади, де були деякі з найважливіших і творів України та її предків.
Міжнародні експерти з мистецтва кажуть, що це пограбування може бути найбільшим колективним пограбуванням мистецтва з часів, коли нацисти пограбували Європу під час Другої світової війни.
У Херсоні українські прокурори та адміністратори музею кажуть, що росіяни викрали понад 15 тисяч предметів образотворчого мистецтва та унікальних артефактів. Вони витягли бронзові статуї з парків, книги з наукової бібліотеки на березі річки, сховали в коробки 200-річні рештки коханця Єкатєріни II Григорія Потьомкіна і навіть викрали єнота із зоопарку, залишивши за собою порожню клітку.
Українські чиновники кажуть, що російські війська пограбували або пошкодили понад 30 музеїв – у тому числі кілька в Херсоні, а також інші в Маріуполі та Мелітополі, які залишаються під російською окупацією. Оскільки українські слідчі все ще каталогізують втрати зниклих олійних картин, стародавніх стел, бронзових горщиків, монет, намист і бюстів.
Пограбування навряд чи є випадковою або опортуністичною неналежною поведінкою кількох військовослужбовців, які погано себе поводили, кажуть українські посадовці та міжнародні експерти, або навіть бажанням отримати швидкий прибуток на чорному ринку. Натомість вони вважають, що ці крадіжки є широкомасштабним нападом на українську гордість, культуру та ідентичність, що відповідає імперській позиції президента Росії Владіміра Путіна, який постійно принижував ідею України як окремої нації.
«Це не те що солдат кладе срібну чашу в свій рюкзак, – сказав Джеймс Реткліфф, головний радник The Art Loss Register, лондонської організації, яка займається пошуком викраденого мистецтва. – Це набагато, набагато більший масштаб».
В одному музеї в Мелітополі свідки розповіли, що таємничий чоловік у білому лабораторному халаті прибув, щоб обережно в рукавичках і пінцетах витягти найцінніші предмети з колекції, в тому числі золоті вироби Скіфської доби, виготовлені 2300 років тому. Коли він діставав безцінні пам’ятки старовини, за його спиною міцно стояв загін російських солдатів на випадок, якщо хтось спробує його зупинити.
У кожному випадку мародерства свідки – включно зі сторожами, охоронцями та іншими працівниками музею, які казали, що на них чинили тиск або змушували допомогти – повідомляли про централізовано контрольовану операцію під керівництвом експертів.
«Шокований – це не те слово. Я розлючений, – сказав в ефірі міністр культури України Олександр Ткаченко під час огляду розграбованого Херсонського художнього музею, помітно засмучений. – Якби вони вкрали нашу спадщину, вони вірять, що ми б не жили й не творили. Але ми будемо».
В українців важкі бої. Рої дронів знищують критично важливу інфраструктуру, занурюючи тисячі людей у темряву. Величезні території на півдні та сході залишаються окупованими, а кожен третій українець змушений тікати з дому.
Але навіть попри війну група українських юристів і мистецтвознавців день і ніч працює над збором доказів для того, що стане майбутнім переслідуванням культурних злочинів. З тьмяно освітлених офісів у морозних будівлях без електрики та опалення, у рукавичках і шерстяних шапках у приміщенні вони складають ретельні списки зниклих предметів, прочісують музейні записи та намагаються ідентифікувати потенційних свідків і колабораціоністів, які могли допомогти росіянам красти.
Українці також співпрацюють з міжнародними мистецькими організаціями, такими як The Art Loss Register, щоб відстежити награбовані твори.
«Кожен на артринку насторожений, – сказав пан Реткліфф. – Кожен аукціонний дім, який побачить матеріали з України, почне ставити багато питань».
За його словами, організація вже зареєструвала понад 2000 предметів з України, які, як вважають, були вкрадені.
Українці звинувачують росіян у порушенні міжнародних договорів, які забороняють розкрадання предметів мистецтва, таких як Конвенція про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту 1954 року. Договір, створений після Другої світової війни, закликає підписантів «заборонити, запобігати та, якщо необхідно, припинити будь-яку форму крадіжки» культурних цінностей. Його підписали і Україна, і Росія.
Але росіяни перевернули наратив і представили свої дії не як крадіжку, а як звільнення.
«Без паніки», – казав Кирило Стремоусов, заступник голови окупаційної адміністрації Херсона, коли в жовтні пояснював, що сталося зі статуями, які зникли з Херсона. Він зазначив, що коли бойові дії припиняться, пам’ятники «обов’язково повернуться», і що «все робиться на користь збереження історичної спадщини міста Херсона». Статуї ще не повернуто.
Багато картин, викрадених з Херсонського художнього музею, включно з улюбленими класичними творами, такими як «Піке на березі річки. Захід сонця» мініатюриста Івана Похитонова та «Осіння пора» Георгія Курнакова нещодавно з’явилися в музеї Криму, який Росія відібрала в України у 2014 році.
Директор музею Андрій Мальгін навів знайоме обґрунтування. «У нас є 10 000 штук, і ми їх інвентаризуємо», – сказав він іспанській газеті El País. Він сказав, що його музей зберігає колекцію для власного «захисту».
Це не перше втручання Росії в українське мистецтво чи культуру. Протягом сотень років за часів Російської імперії, а потім у 20 столітті за радянських часів Москва постійно намагалася придушити українську мову та все, що зміцнювало українську ідентичність.
Після того, як Росія захопила Крим, Інтерпол заявив про розшук 52 картин українських художників, які були незаконно передані до художнього музею в Сімферополі.
Тож цього разу, коли в лютому вибухнула війна, українські чиновники поспішили загорнути відкриті статуї в оболонки з мішків з піском і перенести дорогоцінні твори мистецтва в підземні сховища. Але росіян було не так легко стримати.
У Мелітополі російські солдати викрали директора та доглядача художнього музею, а зрештою знайшли у підвалі скіфське золото, заховане в картонних коробках.
У Херсоні після втечі Аліни Доценко до Києва проросійські колаборанти захопили художній музей. В серпні добре одягнена делегація з кримських музеїв прибула, щоб оглянути експозицію. Але вони не мали багато часу. З трьох боків наступали українські війська. У жовтні російський контроль над Херсоном руйнувався швидше, ніж очікували. У художній музей кинулися російські агенти, щоб якнайшвидше все вивезти.
«Вивезення відбулося за участю фахівців музею, але з грубими порушеннями транспортування та упаковки творів, – розповів Віталій Титич, український юрист, який входить до спецпідрозділу з документування воєнних злочинів проти культурної спадщини України. – Картини поспіхом виймали з рам, розбивали рами, також пошкоджували або руйнували культурні об’єкти».
«Багато творів, – скаржився він, – буде втрачено».
Ходити зараз по музеях Херсона пригнічує. Практично всі тисячі картин, написаних олією, які зберігалися в підвалі художнього музею, і комп’ютерні записи, які їх документують, зникли.
«Я донька офіцера, який виховав мене сильною, але я два тижні проплакала, – сказала Аліна Доценко, яка 45 років пропрацювала в художньому музеї. – Ні, я не плакала, я ридала. Я гризла стіни. Я гриз».
Через дорогу, у Херсонському краєзнавчому музеї, одна за одною стоять розтрощені вітрини. Денис Сикоза, інспектор культурних об’єктів Херсонського уряду, стояв перед останками вишуканої скляної чашки п’ятого століття, вдивляючись у черепки.
«Вони зламали це, намагаючись вкрасти, – тихо сказав він. – І був лише один такий».